«Ворожу антирадянську діяльність я проводила свідомо»
Так під час судового засідання заявила
громадсько-політ
Жінка, про яку піде мова, стала політв’язнем у часи так званої «хрущовської відлиги», коли нібито вже минув час «закручування гайок». У 1956 році вона закінчила Харківський сільськогосподар
… Все почалося з моменту, коли «свідома» громадянка на прізвище Зайонц принесла в управління Комітету держбезпеки при Ради міністрів УРСР по Станіславській області листівку, яку зірвала на одному з парканів. Хто її написав? «Доблесні» кадебісти вийшли на уродженку міста Ровеньків на Луганщині Ангеліну Олександрівну Усикову. Жінку було взято під варту і порушено проти неї кримінальну справу за ознаками статті 7 ч. 1 Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини».
Слідчий призначив чимало експертиз. Після проведення обшуку у квартирі, яку Ангеліна винаймала, з’ясовували ідентичність знайденого у неї чорнила з тим, яким було написано 13 розклеєних по Станіславу листівок, а також клею, яким їх змащували, і навіть вирваного з блокнота паперу, на якому їх було написано. Експертиза підтвердила причетність агронома Лисецької сортодільниці до написання листівок. Втім, вона цього й не заперечувала.
Та щоб зрозуміти мотиви дій цієї 26-річної жінки, потрібно хоча б коротко розповісти її біографію. Мати Ангеліни, Ольга Олександрівна Чумакова, до революції була дворянкою, батько, Олександр Петрович, офіцер царської армії, під час громадянської війни служив у білій армії, потім емігрував. У 1924 році він з дозволу радянського уряду повернувся в СРСР і жив у своєї матері в Ростовській області. Але в 1938 році, коли Ангеліні було чотири роки, Олександр Усиков був репресований. Тривалий час дочка нічого не знала про його долю. І лише у 1957 році дівчина дізналася, що він помер у засланні ще 1941-го.
З протоколу допиту Ангеліни Усикової від 18 листопада 1960 р.: «Матері з Луганська прислали гроші як компенсацію після реабілітації батька. Але я сказала, що ці гроші в руки не візьму, а якщо візьму, то викину їх у пічку. Коли я дізналась, що батько помер на засланні, у мене почали виникати думки про те, що я повинна якось мстити радянській владі. Я сказала матері, що гроші не замінять мені батька і що я не візьму цих грошей».
Відтоді дівчина почала вороже сприймати радянську дійсність. Живучи і працюючи в Молдавській РСР, Ангеліна слухала передачі іноземних радіостанцій «Голос Америки», «Ві-Ві-Сі», «Визволення», а також радіостанцію «Свободная Россия». Продовжувала слухати їх і в Крихівцях. Ці передачі справили на неї величезний вплив, і дівчина почала виношувати думку, як повести певну боротьбу проти радянської влади. Написала два анонімні листи: один – на радіо «Свобода» в Римі, інший – на адресу тодішнього першого секретаря ЦК КПУ Миколи Вікторовича Підгорного. В ньому, зокрема, йшлося про те, що «націоналізм властивий більшості української нації. Це почуття не є викликаним штучно науковими теоріями чи чиєюсь пропагандою. Воно розвинулось неминуче під впливом історичних обставин. Глибокий патріотизм, любов до національної культури, ненависть до гнобителів, ще дужча від того, що гнобителі були кровними братами, – пробудили в народі прагнення до створення незалежної суверенної держави». Підпис був лаконічним – «Українець».
З протоколу допиту від 15 жовтня 1960 року: «Коли я дізналася про смерть батька, у мене виникла думка, що я повинна якимось чином мстити за це радянській владі. Я почала виготовляти і поширювати антирадянські листівки, в яких закликала до боротьби проти радянської влади».
26 липня 1960 року Ангеліна виготовила п’ять листівок, а наступного дня, поїхавши в Київ на виставку досягнень народного господарства, розклеїла їх на будівлях центральних вулиць столиці УРСР. «За своїм змістом ці листівки закликали до боротьби проти існуючого державного ладу і встановлених у Радянському Союзі порядків», – пояснювала жінка на допиті у слідчого 15 жовтня.
А під час роботи ХV сесії Генеральної асамблеї ООН вона вирішила виготовити і поширити антирадянські листівки по Станіславу. Четвертого жовтня 1960 року написала вдома 13 таких листівок і ввечері розклеїла їх у кількох місцях у місті, а саме: на вул. Панфіловців (нині – Василіянок) на паркані дитсадка, в районі залізничного вокзалу навпроти нинішньої санепідемстанції
Не менш сильний вплив справили на Ангеліну революційні події в Угорщині у 1956 році. Влітку 1959 року, побувавши за туристичною путівкою в Угорщині, вона ще більше впевнилася у несправедливості існуючої в СРСР системи. «Коли я дізналася, що в Угорщині у 1956 році спалахнуло збройне повстання проти соціалістичного ладу, то це сильно мене вразило. Я зрозуміла, що є люди, які подавлені соціалістичною системою, що є можливості боротьби проти цієї системи», – пояснювала молода жінка на черговому допиті.
Проте до певного часу Ангеліну Усикову вважали свідомою комсомолкою. У молдавському радгоспі «Онешти» її обрали членом комітету комсомолу, хоча насправді активну участь вона брала лише в художній самодіяльності.Під час обшуку 13 жовтня 1960 року у квартирі, яку вона винаймала в Крихівцях, було виявлено і вилучено почесну грамоту за активну участь у профспілковій роботі. У 1957–59 роках у тому ж таки радгоспі «Онешти» її було обрано в робітничий комітет, і вона виконувала його доручення.
Однак, приїхавши на роботу у Станіславську область, молодий агроном взагалі не стала на комсомольський облік: по-перше, вважала, що за віком вже не повинна бути членом ВЛКСМ, по-друге, будучи антирадянськи налаштованою, маючи ворожі переконання і погляди на радянську дійсність, не поділяла діяльності організації ВЛКСМ в системі держави. Тож вирішила вийти з комсомолу і ніякої громадської роботи не проводила. Натомість, як уже відомо, вирішила донести людям правду про радянську дійсність.
Дев’ятого грудня 1960 року було складено протокол про пред’явлення Ангеліні Усиковій обвинувачення за ст. 7 ч. 1 Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини». Згідно з цією статтею «агітація або пропаганда, проваджена з метою підриву чи ослаблення Радянської влади або вчинення окремих особливо небезпечних державних злочинів, поширювання з тією ж метою наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, а так само розповсюдження або виготовлення чи зберігання з тією ж метою літератури такого ж змісту» каралися позбавленням волі на строк від шести місяців до семи років із засланням на строк до п’яти років чи без такого або засланням на строк від двох до п’яти років. Ч. 1 прирікала на ув’язнення в колонії (таборі) суворого режиму.
Очевидно, жінці було відомо про те, що чекатиме її після суду, однак у протоколі останнього перед пред’явленням звинувачення допиту читаємо: «У вчиненому мною злочині я нині не розкаююсь, оскільки практичну ворожу антирадянську діяльність я проводила свідомо, з власної волі і вважаю, що чинила вірно».
19 грудня Ангеліна отримала такий собі «подарунок» від святого Миколая – обвинувальний висновок. У ньому, зокрема, йшлося про те, що «обвинувачувана Усикова протягом декількох років після закінчення Харківського сільськогосподар
Судове засідання 4 січня 1961 року було закритим. Розпочали з допиту підсудної, оскільки свідки вчасно не з’явилися. Як не дивно, жінка і на суді не зреклася своїх поглядів: «Мною керувало почуття помсти, – говорила прокуророві, судді і народним засідателям. – Я вважала, що у нас кожна республіка не має своєї самостійної ініціативи в господарській, культурній та іншій діяльності, все керується в союзному масштабі. А суверенність, по-моєму, повинна полягати в повній самостійності».
Сьомого січня судове засідання продовжили з допиту свідків – матері підсудної та жінки, з якою вони спільно винаймали житло у Крихівцях. Після їхніх свідчень слово надали прокуророві. Той вимагав максимального за пред’явленою статтею терміну покарання – семи років позбавлення волі.
Коли підсудній надали останнє слово, вона сказала: «Нині не розкаююсь у тому, що стала на шлях практичної антирадянської діяльності, і в тому, що зробила, оскільки на цей шлях стала свідомо, по своїй волі, ніхто мене до цього не примушував, тож шкодувати про те, що зробила, і розкаюватися мені не доводиться».
Вирок судової колегії у кримінальних справах Станіславського обласного суду від 7 січня 1961 року: «Усикову Ангеліну Олександрівну визнати винною за ст. 7 ч. 1 Закону «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» та покарати засланням у віддалені райони СРСР за вказівкою органів МВС строком на 5 років, зарахувавши в термін покарання попереднє тримання під вартою з розрахунку один день ув’язнення за три дні заслання».
Через кілька днів засуджена написала касаційну скаргу у Верховний Суд УРСР, однак ухвалою судової колегії у кримінальних справах цього суду скаргу залишили без задоволення.
Куди було заслано жінку, яка навіть під час судового засідання не зреклася своїх переконань, невідомо. Зате відомо, що вже наприкінці 80-х років минулого століття бурхливі події, пов’язані з розвалом Радянського Союзу, знову спонукали її до активної громадсько-політ
Згодом, з проголошенням незалежності України, а саме 3 березня 1992 року, Ангеліна Усикова була реабілітована, відтак обрана депутатом Смілянської районної ради. Жінка брала активну участь у роботі Асоціації демократичного розвитку і самоврядування України.
Упродовж 35 років Ангеліна Олександрівна працювала над виведенням нових сортів зернових культур. Ці дослідження одержали схвальні відгуки з Чехії, Франції та інших країн світу. Та у травні 2005 року життя її обірвалося.
А в кінці січня наступного року у Смілі було урочисто відкрито меморіальну дошку на стіні будинку, де Ангеліна Усикова багато років жила і звідки пішла у засвіти. Та в пам’яті всіх, хто її знав, вона залишиться як незламний борець і патріотка України.
Зіновій БОЙЧУК
