Якщо справжніх християн порівняти з футболістами (справжніх так само небагато, як і професійних футболістів), то нас – удаваних християн – можна вважати вболівальниками. Ми любимо Христа перед телевізором, або з пивом на трибуні стадіону, і ми ніколи не виходимо на поле.
Якось один з наших активістів розмістив інформацію з закликом про допомогу хворій нужденній дівчині на сторінці інституту св. Фоми Аквінського. Цей інститут робить багато корисного в царині теологічної освіти. Редактор сайту інституту відписалася Активісту з проханням «не засорять группу информацией, не имеющей прямого отношения к нашему институту или к новостям в религиозной сфере…»
Це відбиває позицію більшості українських теологів і кліриків: не треба псувати теологію милосердям, змішувати віросповідання і служіння. Ви, сироти, вдови, хворі і нужденні, не заважайте нам молитися Богу сиріт, вдовиць, хворих і нужденних!
Як я їх розумію, цих теологів, сам такий. Хоча іноді я зустрічаю тих, хто належить до несанкціонованого православ‘я і сповідує незареєстрованого Бога і знову починаю вірити.
