Як це не парадоксально, але виховання робить все можливе, щоб зробити наше тіло млявим і сонним, а зовсім не пробудження і живим. Навіть приділяючи увагу фізичному розвитку, ми часто вибираємо вправи, які спотворюють наш образ. Ми часто вважаємо, що тіло потрібно якомога швидше "довести до стандартного рівня". Результат такого розвитку - обмеженість рухів, що веде до такого ж обмеженому сприйняття, почуттів і відчуттів. Проте колись участь тіла була іншою. У стародавньому Єгипті вважалося, що тілом керують ті ж закони, на основі яких було створено Всесвіт. Людина була подобою космосу, людське тіло - храмом, архітектура якого дозволяла проникнути в таємниці всесвіту. Єгипетські жерці вважали, що в будові тіла вкладено всі форми і закони, властиві астрономії, географії, музиці, математиці, архітектурі, магії, цілительству та мистецтва. Тіло славилось як Храм Знання. Кожен його орган був відображенням одного з божественних принципів і присвячений одному з богів. Здоров'я вважалося ознакою високого духовного рівня. Тіло в мистецтві давньої Греції в V-III ст. до н.е. висловлювало прагнення до задоволення і служило естетичним виразом єдності душі та тіла. Еллінським ідеалом тіла був скоєний вираз філософських категорій шляхетного і прекрасного (kalokagathia). Східні культури розвивали практики дихання і вправи йоги, щоб зробити тіло більш досконалим і мудрим. У буддійському мистецтві і практиках підкреслюється врівноваженість і перенесення центру ваги в центр живота. Вважається, що людина, сконцентрувавши увагу в цій точці, знаходить здатність відчувати сили Буття, які підтримують його, захищають і трансформують. Якщо ви концентруєтеся увагу на сонячному сплетенні, ваше тіло розслабляється, з нього знімається звичайне напруга, і ви здатні здійснювати звичайні дії легше і ефективніше. Для практикуючого йогу, буддизм або Тантру тіло стає, як і для стародавніх єгиптян, найвищим храмом перетворення, де зустрічаються всі сили світобудови, перетворюючись і творячи нове, вища єднання матерії і духу. Подібне ставлення до тіла залишалося для західної цивілізації таємної за сімома печатками аж до 20 століття. І одним з перших, відкривши покрив цієї таємниці, був інженер, майстер дзюдо, Лікар і психотерапевт Моше Фельденкрайц . В юності він зацікавився східними єдиноборствами тільки з метою навчитися самооборони без зброї . Освоївши джиуджитсу, в 1929 році він написав книгу "джиуджитсу і самооборона". Пізніше він познайомився з засновником сучасного дзюдо Ігор Кано і став одним з перших володарів чорного поясу в Європі. Створивши клуб дзюдо, Фельденкрайц став викладати в ньому і написав кілька підручників. Через деякий час погіршився стан його коліна - результат давньої спортивної травми. Хірурги відмовилися робити операцію, і Моше вирішив відновити здоров'я сам. Електротехнік, математик і фізик, який закінчив Сорбонну і працював в лабораторії самого Жоліо-Кюрі, він рішуче змінив своє життя, приступив до вивчення анатомії, біомеханіки, моделей поведінки та функцій руху. Спостерігаючи за своїм коліном, він навчився використовувати його по-новому, щоб пересуватися легко і безболісно. Це самоспостереження лягло в основу книги "Тіло і зрілість у поведінці", що поклала початок новому напрямку, як у гімнастиці, так і у функціональній реабілітації. Це новий напрямок Фельденкрайц назвав "функціональної інтеграцією" . Вона заснована на розвитку "осознавания через рух". Саме так називається найвідоміша з його книг. Фельденкрайц виявив, що розкріпачення тіла одночасно розкріпачує заблоковані клітини мозку. Це досягається за допомогою дрібних і непомітних рухів, поступово звільняють нервову систему. А коли рухові нейрони "розблоковано", з'являється найбільша свобода рухів і відповідне звільнення думок, почуттів і відчуттів. У кожного з нас образ власного тіла закодований в мозкових клітинах. Вчені називають цей образ "гомункулуса". Він сильно відрізняється від реального тіла, оскільки включає лише область свідомих дій. Так, у немовляти більшу частину цього образу займають губи і рот, а кінцівки і тулуб виглядають як тонкі лінії. Коли дитина вчиться ходити, лінії ніг стають усе ширше і об'ємніше, коли він вчиться писати - з'являється нова галузь, пов'язана з великими пальцями (причому в правшей область правого пальця значно більше області лівого). У музикантів області інших пальців теж збільшуються. У співаків та ораторів збільшені області, пов'язані з диханням, мовою і ротом. Фельденкрайц прийшов до висновку, що "гомункулус" значно менше реальних можливостей людини і здебільшого обмежується рядом стандартних дій, необхідних для успішного функціонування особистості як члена соціуму. Надамо слово йому самому: "Сучасне суспільство задовольняється мінімальним розвитком індивіда. Розвиток потенційних здібностей припиняється у ранньому підлітковому віці, оскільки суспільство вимагає, щоб молоде покоління як можна швидше перетворювалося на корисних членів суспільства. Таким чином, індивіди починають ототожнювати себе зі своєю цінністю для суспільства. Це схоже на спробу засунути кілочок квадратного перерізу в круглий отвір: індивід прагне згладити, стерти свої біологічні особливості, відчужені себе від своїх внутрішніх потреб. Він засовує себе в цей круглий отвір, він вже активно хоче йому відповідати, тому що, якщо йому це не вдасться, знизиться його цінність у власних очах ... Тільки незвичайна людина буде вдосконалювати образ себе, реалізуючи свої потенційні можливості ". Нам доводиться дорого платити за прагнення будь-якою ціною домогтися суспільного визнання і похвали. Намагаючись вставити квадратний кілок в кругло отвір, ми все більше забуваємо як про свою унікальність, так і про потреби власного тіла. І наші рухи стають такими ж обмеженими, ригідними і кованими, як і наші думки і почуття. Фельденкрайц був одним з перших лицарів, що вступили в сутичку з драконом уніфікації та стандартизації, що тримає в полоні розум, тіло і здібності людини. Слідом за своїм попередником Маттіасом Александером він пробив пролом в стіні, багато століть розділяла тіло і свідомість. І слідом за ним в цій сутичці взяли участь його послідовники і учні. "Коли групі семирічних дітей дають команду:" Груди вперед, живіт втягти, кроком руш! "- Ця команда відлунює у усього їхнього подальшого життя. Цю команду вони чують потім знову і знову - якими б словами вона не була виражена. Ефект від цієї команди поступово накопичується, впливає все сильніше, створюючи цілі країни і народи людей, яких найбільше лякає думка про опір і відмову підкорятися команді. Час змінити саму команду, дозволивши семирічним і сімдесятирічним крокувати не в ногу, а в гармонії з ритмами власного тіла ". Ці слова належать одній з послідовниць і співробітниць Фельденкрайца - філософу, психологу , культуролог і автору безлічі інноваційних методик у медицині та освіті Джин Х'юстон. Разом зі своїм чоловіком Робертом Мастерсом вона багато років присвятила вивченню фізичних і духовних здібностей особистості, яку вона порівнює зі "сплячим велетнем", що починають прокидатися. І від кожного з нас залежить, де ми опинимося після пробудження - в царстві дракона або людини. Аліна Даніель
