І знову не про футбол, і не про те, як Динамо обіграло турецький Бешикташ. Хоча на матчі був, вболівав, але з цієї події виніс ще один, можливо, не зовсім життєвий урок.
Відвідати футбольний матч нас запросив один наш добрий друг Волкан Турхан, який є одним із керівників турецької компанії BerkePlastik, генерального спонсора Бешекташа. Хоча основною ціллю відвідин матчу, окрім футболу, була можливість зустрітися у Києві і поспілкуватися із провідними турецькими бізнесменами, яким є цікавою тема співпраці між нашими державами у розвитку науково-технологічних парків. Окрім того, попередньо обговорювалася можлива зустріч із президентом Бешикташа, на якій планувалося обміркувати створення у регіоні селекційного фарм-клубу.
Дуже дякую Волкану за цей день, який дозволив для нас відкрити світ нових вражень від спілкування із турецькою бізнесовою елітою. Переконаний, що вона суттєво відрізняється від, так званої, української еліти. Шкодую, що не зміг поспілкуватися із президентом Бешикташу, який після нищівної поразки не мав бажання вести якість перспективні дискусії.
Хочу поділитися одним враженням, яке запало у душу. Коли ми познайомилися із генеральним директором компанії HeroMotorTurkiyeUysalSoysalі коли він дізнався, що ми викладачі з університету і маємо наукові ступені, я вже не пам’ятаю, коли хтось ще з такою повагою дивився на нас, двох кандидатів наук із Прикарпатського університету. Цей поважний менеджер покликав перекладача і щиро захоплено спілкувався з нами. Розпитував про наше життя. А що ми могли йому відповісти. Він нас запитав, чи погодимося ми з ним сфотографуватися, бо то для нього велика честь. Після цих слів, ми за поважали себе так, як мали б поважати насправді. Він запросив нас до себе у гості до Стамбула, адже йому буде приємно прийняти у себе науковців із України.
Так що, ми поверталися до Івано-Франківська не лише під враженнями перемоги Динамо, а й з добрими, гарними почуттями до нових друзів із Туреччини, які готові співпрацювати з нами, нашим університетом, лиш для них треба виписати чіткі і зрозумілі правила гри.
Але ця щирість і приємність була і залишилася учора. Сьогодні повернувся до Івано-Франківська. І з чим тут зіткнувся? З хамством, приниженням, дикістю міркування.
І мені стало не зрозуміло, відбувся, як зараз модно казати «розрив шаблона»! Як так, вчора мене шанував турок, який заробляє грошей у годину більше ніж я у місяць, а тут мене намагаються принизити люди, які лише знають як красти і спеціалізуються на розробці корупційних схем використовуючи своє владне становище.
І я задав собі просте і риторичне запитання: «А ТУРКИ ТУТ ХТО?»…
