Як сучасна молодь поєднує навчання, технології та духовність? Чи може церква бути авторитетом у світі соцмереж? І як війна впливає на освіту та цінності студентів?
На ці запитання в інтерв'ю журналістці Фіртки відповідає Олег Каськів — ректор Івано-Франківської академії Івана Золотоустого та священник, який понад двадцять років поєднує духовне покликання та управління освітнім закладом.
Ви — і ректор, і священник. Як ці ролі поєднуються у вашому житті?
Я передусім священник. А вже потім — ректор та інші посади. До священства я йшов довго. Ще під час навчання у Підволочиській середній школі, за радянських часів, мріяв про це покликання.
Що стало поштовхом до вибору священства?
Це не моя заслуга. Я мав надзвичайно побожну бабусю. Вона багато років молилася за мене, а я про це навіть не знав. У часи СРСР вона ходила пішки до Зарваниці й Почаєва. Думаю, завдяки її молитвам я й прийшов до священства.
Другим кроком стала життєва дорога, яка привела мене до Івано-Франківська. У 1990 році в районній газеті «Збручанська зоря» побачив оголошення про набір до Івано-Франківської духовної семінарії. Мені було сімнадцять. Я приїхав у місто сам, на теперішній Майдан Шептицького. Так, вважаю, мене привів Бог.
Як далі складався ваш шлях?
Тоді семінарія орендувала приміщення. За Союзу існування таких закладів було напівлегальним, тому ми, як учні Сократа, буквально «ходили» по місту. Близько 1991 року орендували приміщення на вулиці Сірика.
У 1996 році мене скерували до Риму. Там я захистив кандидатську докторську дисертацію в державному ватиканському університеті. У 2001 році повернувся в Україну й 18 грудня став ректором духовної семінарії. На цій посаді працював 14 років.
Потім мене призначили в архієпархію. А вже шостого січня наступного року розпочну п’ятий рік роботи на посаді ректора приватного закладу «Івано-Франківська академія Івана Золотоустого», куди мене обрав сенат.
Чи не конфліктують у вашому житті адміністративні функції та духовна служба?
Ні. Ці ролі доповнюють одна одну. На столі завжди лежить щоденник, де я розписую обов’язки. Усе залежить від характеру та здатності розділити сфери. Мені це не заважає. О восьмій я молюся, а о дев’ятій — уже в офісі.
Таких прикладів багато й в історії УГКЦ, і в православних церквах. Згадаємо Луку Войно-Ясенецького — митрополита і водночас блискучого хірурга.
Я маю помічника-священника, який підтримує мене у служінні. Як ректор — маю віцеректора, деканів, завідувачів кафедр. Це ціла команда, що працює на весь регіон. Адже наша академія — єдиний заклад такого типу, де студенти отримують акредитований і ліцензований диплом, з яким можуть працювати в різних галузях.
Скільки студентів наразі навчаються в академії?
— На стаціонарі маємо близько 240 студентів. Заочний відділ налічує ще 120–130 осіб. Також у нас діють неліцензовані програми — зокрема курси з малювання ікон, виготовлення мозаїки, інститут вищої релігійної культури, навчання дяків і катехитів.
Чим академія відрізняється від інших приватних навчальних закладів?
«Івано-Франківська академія Івана Золотоустого» — приватний заклад вищої освіти. Тут навчаються і семінаристи, і світські студенти — випускники шкіл та коледжів.
Ми приймаємо людей різного віку. Наприклад, цього року на заочне навчання вступив доктор математичних наук і викладач Львівської політехніки. Йому 62 роки, і він має таке саме право здобувати освіту, як і молодші студенти.
Чи бачите ви перспективу співпраці з духовними та світськими навчальними закладами, університетами чи науковими інституціями?
Так. Ми маємо кільканадцять десятків підписаних угод і меморандумів про співпрацю. Перша велика угода — з приблизно 37 бібліотеками. Наш студент може онлайн зайти в будь-яку з них.
Також маємо підписані угоди з духовними семінаріями. Працюємо з іншими закладами, серед яких Карпатський національний університет, Університет Короля Данила, Дрогобицький університет та інші.
Такі партнерства нас збагачують. Ми бачимо їхні підходи, обмінюємося викладачами, беремо участь у спільних конференціях. Це жива і корисна співпраця.
Які цінності ви прагнете передати студентам? Що головне у їхньому вихованні?
Найголовніше — бажання студента. У навчанні завжди є дві сторони: заклад і студент. Якщо прагнення студента збігаються з можливостями закладу, результат буде. Якщо ж студент прийшов лише по диплом, то навіть найкраща програма, гранти чи зіркові викладачі не дадуть успіху.
Студент має бути вмотивованим. Будь-який університет дає приблизно 50–60% знань напряму. Решта — це праця самого студента. Жоден заклад не дасть усього, якщо сам молодий фахівець не захоче досліджувати й зростати. Тому курсові, реферати, участь у конференціях і симпозіумах розширюють його горизонти. Просто прийти на пари й «відсидіти» заняття — замало.
Як би ви зараз схарактеризували сучасну молодь та її здатність навчатися?
Якщо подивитися на покоління, то завжди дідусі казали, що їхні діти вчаться гірше, ніж вони. Потім батьки говорили те саме про нас. Це вічний цикл.
Але наша молодь чудова. Війна це показала: донати, волонтерські штаби, допомога військовим — усе це роблять студенти. Та чи завжди педагоги розуміють їхні запити? Бо студенти нині вчаться в зовсім інших умовах: бомбосховища, тривоги, вимкнення електроенергії. Це важко, але й загартовує.
Сучасні студенти мають інші підходи до навчання — і це нормально. Технології змінили правила. Колись, щоб написати статтю, потрібно було їхати в Київ чи Львів, працювати в архівах, витрачати час і гроші. Тепер усе робиться через телефон — за секунди можна знайти й завантажити потрібну інформацію. І в цьому величезна перевага.
А як ви ставитеся до частого використання студентами штучного інтелекту?
Те, що штучний інтелект може створити, — це класно. Але є й негативи. Я сам перевіряв відповіді ШІ, і він не завжди точний. У певних темах він не відчуває нюансів.
Наприклад, на моє запитання про Святого Духа штучний інтелект відповів, що це голуб, який літає. Багато студентів, які не до кінця розуміють тему, «попадаються» на курсових, бо використання ШІ відразу видно.
А чи змінилося зараз ставлення студентів до навчання?
Студенти здатні вчитися й реально вчаться. Раніше вони легковажно ставилися до іноземних мов. Зараз же їхнє вивчення — у пріоритеті.
Цікаво, що кожен студент аналізує свій шлях після закінчення академії та отримання диплому. Це змушує мислити стратегічно. Дуальна освіта дає можливість одночасно працювати й навчатися. Сьогодні освіта цікава тим, що може адаптуватися під індивідуальні потреби кожного студента.
Чи змінилася академія через сучасні виклики, зокрема війну?
Змінилося багато. Щороку ми проводимо опитування, щоб зрозуміти, як бачать розвиток студенти й викладачі. Завдяки цьому ввели нові програми: капеланське служіння — військове, шкільне та лікарняне.
Досвід війни показав: важливо, щоб священник був поруч із солдатами у бліндажах, окопах та на передовій. Він підтримує, молиться, допомагає витримати труднощі.
Є й пенітенціарне служіння — священники відвідують виправні колонії, щоб поспілкуватися з людьми. Лікарні також важливі: священник молиться, помазує святим єлеєм, сповідає, підтримує пацієнтів у тяжких моментах.
Крім капеланського, ми запровадили харитативне служіння — як організувати допомогу для воїнів. Священник у парафії певною мірою стає менеджером.
За рекомендаціями МОН почали викладати початкові військові навички. Студент має вміти рятувати себе й допомагати іншим у критичних ситуаціях. Адже ті, хто повернеться з війни, пережили пекло. Важливо допомогти їм адаптуватися до цивільного життя.
Через ці обставини навчальні програми змінюються кардинально. І не тільки у нас, а й у багатьох закладах України.
Якою ви бачите головну місію академії?
Завдання будь-якого закладу — виховати патріотично свідомого українця. Людину, яка приймає правильні рішення, думає і не боїться відповідальності. Єдиної формули немає.
З якими викликами стикаються студенти сьогодні?
Ще у 2018 році ми опитували школярів 8–11 класів. Деякі відповіді здивували. Одна учениця написала, що хотіла б бути на місці смартфона своєї мами, бо та приділяє йому більше часу.
Це покоління потребує живої дискусії. Сучасна педагогіка передбачає діалог навіть тоді, коли студент помиляється. Освіта зараз — це індивідуальний підхід, де студент відчуває себе особистістю.
Ще одна проблема — використання гаджетів. У іграх діти можуть бути ким завгодно, а в реальному житті стикаються з рутинними буднями. Тому важливо навчити переходу з віртуального світу в реальний.
Сучасний спеціаліст має бути в темі, йти в ногу з прогресом. Неможливо знати все, як колись намагалася радянська школа. Завдання закладу — допомогти студенту знайти свою нішу і стати у ній професіоналом.
Як, на вашу думку, церква може говорити з молоддю, яка живе у цифровому світі та соцмережах?
Церква може звертатися до молоді через соцмережі. Але передусім треба спілкуватися індивідуально.
Наприклад, багато наших студентів мають практику роботи з безхатченками. Щоб допомогти, недостатньо просто зустрітися на вулиці. Потрібно побувати в їхніх домівках, почути їхні історії, зрозуміти, що змусило залишити житло, родину чи документи. Тоді можна дати не «рибку», а «вудку», щоб людина могла сама пізнати й змінити своє життя.
Так само й з молоддю. Не треба говорити про неї — треба бути серед неї, слухати, про що вони думають і спілкуються. Лише тоді молодь почує й зрозуміє вас.
Як вважаєте, чи залишається церква авторитетом для молоді?
Соціологічні опитування показують, що так. Але ці дані завжди відносні. Тому перш за все треба запитувати саму молодь. Раніше результати різнилися між сільським і міським населенням. Зараз такої різниці майже немає — технології дозволяють однаково отримувати знання всім.
Люди різні й мають право обирати. Наприклад, у нас є студент-мусульманин, який прийшов вивчати богослов’я. Програма акредитована, і він може ставити питання та отримувати відповіді.
Маємо також студентів-військовослужбовців на заочній формі, які зараз у зонах бойових дій. Під час онлайн-лекції один запитав, чи можуть слухати його побратими. Я дозволив і попросив увімкнути камеру. І бачу: 12 хлопців разом слухають лекцію.
Яке побажання ви дали б тим, хто шукає свій шлях, зокрема студентам?
Головне — бути собою. Друге — ніколи не опускати руки. Після будь-якої грози чи туманної ночі настає ранок і приходить сонце.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
«Вірити без церкви?»: отець УГКЦ пояснив, чому важливо відвідувати храм
«Це є знаком Божої милості»: на Івано-Франківщину привезли частину хреста, на якому розіп'яли Ісуса
Старша школа по-новому: все про реформу середньої освіти в Івано-Франківську
