художник
Цього було б достатньо для перечитування та ознайомлення для внутрішнього комфорту та гармоніі. Про це свого часу
задекларував Шопенгауер.
Людинасамапо собі нічого не варта. Людина має уникнути Суб'єктивності.
Все зрозуміло, що нічого не зрозуміло й квапитись не варто, бо буде день і буде хліб й вода, й сік...
Нічого насправді немає. Природа досконала та чудова. Й слів замало та часу. В природі свій час, виявлений в періодах інкубацій та біфуркацій самого міжсезоння...
Висновки доволі неоднозначни. Ну із Спінозою все ніби зрозуміло......
До чого б ми не бралися чи чим би не обтяжувались завжди є варіації та відчуття повторення: це це було чи до прикладу "нове-просто призабуте старе".
Чим містечкове мистецтво відрізняється від столичного чи бодай закордонного. Принципово нічим. Є імпульси резонансу, є приправи ЗМІ-єподібного ящура, є варіант відвідування й пісенька готова. Як кулінарний консалтінг.
Як би ми не намагались віднайти аналітику певних процесів, ми приходимо до висновку, що це є породженням нашого мозку, який є недосконалим (стає досконалим після рецептів Хофмана), як вербально, так і лінгвістично і біологічно (Маркс казав, що людина є просто активністю білка та його форм). Внаслідок такої каші виникає Бунт, а Бунт, в свою чергу, як захисний імпульс в певних формах вибудовує Стіну, яка і захищає його Пандорум..
Мистець відтворює свою сутність, не особистісну преамбулу, а явищну сутність: тому Ван Гог здебільшого писав Сонце. Тому біля його полотен сотні людей оздоровлюються...
Все Таємне десь закопується, приховується, захищається. Ось до прикладу віднайшли донедавна біблію сатани в шкіряній палітурці та показали для ознайомлення десь в Празі. Десь віднайшли сухозлітні дошки із написами (святими), віднайшов іх Джозеф Сміт , також їх десь викопав… Так розпочали своє місіонерство мормони.
У Карлоса все дуже образно й мета космічно, загадково й цікаво, зокрема вчення про Воїна, про дао воїна та його пріоритети; воїни бувають різні, як чіпси і морозиво, – важливим є кінцева станція: для чого та й для кого цей концерт.
Карлос Кастанеда помер суто "хворобою науковців", як і Ньютон, - рак печінки. На певні запитання, відповідь однозначна: це орган, який любить тепло і любов.
