У боротьбі з ворожим окупантом загинув 30-річний водій-сапер Владислав Дигалюк.
Владислав Дигалюк проживав у Калуші понад шість років. Народився 8 квітня 1995 року в місті Тальне Черкаської області. У 2001 році він пішов до Тальнівської загальноосвітньої школи №2, де навчався до 2010 року та закінчив 9 класів. У тому ж році вступив до Тальянківського агротехнічного фахового коледжу, де навчався до 2014 року й здобув спеціальність газовика з ремонту та обслуговування газових котлів.
У 2018 році Владислав переїхав до міста Калуш Івано-Франківської області, де влаштувався на роботу в акціонерне товариство «Івано-Франківськгаз». Працював на посаді слюсаря з експлуатації та ремонту устаткування газорегуляторних пунктів (ГРП). З цієї роботи чоловіка призвали до лав Збройних Сил України у 19 січня 2023 року.
"У Калуші він зустрів свою кохану — Оксану. 6 листопада 2019 року вони одружилися. А 17 лютого 2021 року у молодого подружжя народилася донечка, яку назвали Настею. Владислав був турботливим чоловіком і люблячим батьком. Він щиро дбав про свою сім’ю, був опорою для дружини й радістю для донечки", — йдеться у дописі.
Під час служби він обіймав посаду водія-сапера інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти військової частини.
За час служби Владислава неодноразово нагороджували — як медалями, так і грамотами. Зокрема, у 2024 році він отримав грамоту за сумлінне виконання службових обов’язків під час відсічі збройної агресії РФ проти України, за вірність військовій присязі, мужність і самовідданість, проявлені у боротьбі за незалежність України. У 2025 році його також нагородили двома медалями — «Ветеран війни» та «За відвагу та честь героям України».
Владислав Дигалюк загинув 1 травня 2025 року, близько 17:00, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бологівка, Куп’янського району Харківської області — загинув внаслідок підриву на вибуховому пристрої.
"Він відійшов у вічність як Герой, віддаючи своє життя за мир, за свободу, за рідну землю.Владислав був світлою людиною — добрий, щирий, завжди усміхнений, з відкритим серцем. Він любив життя, любив Україну, з гордістю носив військову форму. Найбільше ж у світі він любив свою дружину Оксану й маленьку донечку Настю, тата, брата і маму, якій повсякчас повторював: - не переживай, все буде добре! Заради яких мріяв про мирне майбутнє", — згадують про воїна.
Поховають Героя Владислава Дигалюка в його рідному місті на Черкащині.
