Високо в горах, на крутих скелях, де дують холодні й люті вітри, де від палючого сонця тріскає каміння, жило собі одиноке сімейство орлів. Їхнє гніздо було побудоване в неприступному місці, так, що до них ніколи ніхто не зміг би дістатися.
Орла називають царем птахів. У нього могутні крила і гострі кігті. Млявим рухом птах відштовхується від скелі і каменем летить додолу, здається, ще мить і він розіб’ється, але раптом невловима сила з такою ж швидкістю підхоплює його і він, не роблячи жодного руху крил, стрімко піднімається на теплих потоках повітря. А там, з висоти, видно все: луки, поля, одинокого подорожнього, який заблукав у лісі. Видно, як з кількох гірських струмків починається річка, яка з гуркотом накочується на каміння, розбризкуючи так потрібну вологу навкруги. Від гострого погляду орла не може сховатися нічого, маленький рух, і склавши крила,він блискавично летить вниз. Здобич упіймано… Як би не пручалася,все одно не зможе вирватися з міцних кігтів птаха.
Адже у нього сім’я, її потрібно годувати. Пташенята теж незабаром будуть господарями неба, але поки що чекають здобичі, яку принесуть батьки. Надія лише на них, вони готові на все,вони готові на все аби дістати шматочок свіжого м’яса. Кожного ранку орел, оглядаючи неозорі простори, направляється до річки, де набирає у дзьоб кришталево чистої води, там часто можна впіймати рибину, вона дуже корисна для його потомства.
Одного дня, підлетівши ближче, орел побачив, що щось змінилося в звичайному пейзажі: на березі річки зявився великий камінь, якого раніше тут не було. Він обережно пролетів повз нього і сів на верхівці сухого дерева, що стирчало з води. Ретельно все оглянувши, орел вирішив, що камінь з’явився тут недаремно, а, можливо, навіть для його зручності. Злетівши з дерева, орел сів на камінь. Він з пильністю подивився у дзеркальну воду, де незабаром з’явилась срібляста рибка. І ось мить… і рибина у міцних кігтях. Кілька рухів крилами і птах відривається від землі, високо піднімається вгору, направляється до свого гнізда. Там жовтороті, незграбні, зовсім без пір’я, ще у пушку, малюки з радістю зустрічають свого піклувальника. У кожен розкритий дзьоб буде покладено свіжу порцію. Дивна радість наповнює сімейство, але це свято триває недовго, адже ненаситна малеча знову вимагатиме вечері. Так зранку до вечора, по черзі, тато і мама, вилітаючи з гнізда по кілька разів на день, годують своє потомство. Адже це - їхня кровинка, їхнє майбутнє, заради нього вони готові на будь-який ризик, і проявляють неабияку кмітливість, поки малюки самостійно підкорять небеса і будуть забезпечувати себе їжею.
Цього ранку, як тільки промінь ранкового сонця легеньким дотиком торкнувся скелі, на якій знаходилося гніздо, орел, як завжди, вилітає, щоб здобути їжу. Як і вчора, він летить спочатку до річки. Підлетівши, до знайомого каменю, прислухається до шелесту трав, з обережністю придивляється до того, що навкруги. Біля нього в густій траві валялася велика рибина. Орел замислився: «якби риба лежала біля води, в цьому не було б нічого дивного, але як вона могла потрапити сюди, на траву?» Птах з недовірою вдивлявся в кущі, що росли навколо, та уважно оглядав кожен клаптик трави вздовж берега, однак не помітив жодної небезпеки. Зрештою, він зіскочив з каменю на землю, схопив рибину гострими кігтями і вже збирався відлетіти, як раптом помітив неподалік ще одну рибу, а трохи далі ще одну. Очевидно, земля дбала про нього найнесподіванішим чином!
Пильні очі птахолова на іншому березі річки стежили за кожним рухом орла. Птахолову пообіцяли чималу винагороду за спійманого орла, якщо той схопить його живим. Чоловік був досвідченим і вправним у своєму ремеслі, а тому знав, що царя птахів зловити непросто.
Наступного дня знову щось насторожило господаря небес. Рибина появилась уже на камені! «Як вона могла там з’явитись?» - не міг вгамуватись орел. На цей раз він вирішив проігнорувати це дивне явище і полетів у інше місце. Прилетівши через кілька днів, він побачив, що нічого так і не змінилося. Напевно, це просто подарунок неба, - подумав орел, - і швидким рухом вхопив рибину і поніс до гнізда. Наступного разу знову прилетів на теж саме місце, і знову знайшов там свіжу рибу. Оскільки птах перестав шукати собі їжу, у нього з’явилося багато вільного часу, який він проводив, озираючи свої володіння з вершини величезного дерева.
Щоразу, прилітаючи до каменя, він пожирав одну рибину, а іншу відносив у гніздо. Дикі тварини легко звикають до сприятливих умов, якими б незвичайними вони не були. А птахолов цілеспрямовано готувався до наступного кроку: він змайстрував величезне та міцне сільце на довгій жердині. Глибокої ночі укріпив його біля самої води на відстані півтора метри від каменю, щоб сільце перебувало майже у горизонтальному положенні. Потім чоловік розкидав по березі рибу і зник у сутінках лісу.
Вранці орел, як і завжди, з першим променем сонця полетів на полювання. Пролітаючи над скелями, з радістю насолоджувався висотою. Висота заворожує, адже нікому не доводиться підніматися вище нього. Він бачить гори, там де вони тільки починаються,долини, які поступово переходять у поля. Ось там, вдалині,видно ліс, там вирує своє життя, але воно його не цікавить. Для нього політ – це все,що потрібно, щоб бути царем птахів. Підхопивши струмінь теплого повітря, він вихором піднімається аж до хмар. Яка невимовна краса відкривається перед його поглядом: небо переливається різнобарв’ям кольорів; кучеряві хмаринки, наче човники, пливуть по небозводу. Це не можна описати словами, це потрібно побачити самому!
Пролетівши свій звичайний маршрут, хижак направився до каменю, на якому він вже тривалий час знаходив рибу. Птах навіть не думає її ловити. Він упевнений, що вона його вже чекає. Підлетівши ближче, орел виявив якусь нову, незрозумілу йому річ. Він обережно облетів навколо сільця, не наважуючись спуститися на землю. Щось непокоїло його… Він довго кружляв, намагаючись зрозуміти, що саме бентежило його. Як завжди, риба була розкидана уздовж берега, ніщо не віщувало загрози… Тоді він заспокоївся. Сівши на верхівці дерева, орел ще добрих півгодини спостерігав за берегом. Він і не підозрював, що хтось ще більш уважніший і терплячий пильно стежить за ним з укриття на іншому боці річки. Зрештою, орел спустився на берег, з’їв рибину, а іншу, за звичаєм, поніс у гніздо. Він так і не зрозумів призначення дивної споруди над каменем, але був переконаний, що вона цілком безпечна. За годину орел повернувся, але сільце вже не здавалось йому таким незвичним та загрозливим. Він навіть сів на його руків’я, щоб пересвідчитись у відсутності небезпеки. Аж коли спустився на землю, почав пильно придивлятися до рибини, що лежала під сіткою. Він швидко схопив її і відскочив геть. Упродовж дня орел ще кілька разів повертався сюди. Але вже наступного дня відчуття небезпеки притупилося: він спокійно брав рибу, що лежала прямо під сільцем і, не кваплячись, з’їдав її. Ніщо не здивувало нашого птаха і на цей раз. Обережно пролетівши навколо нього, він, як і завжди, схопив рибину.
Але що це?... Несподівано щось не дало йому піднятися вгору. Наче хтось зв’язав його крила. Невже заплутався у гіллі дерева? Але цього не може бути - воно знаходиться вище. Раптом з жахом він зрозумів, що у сітці. Його впіймали! Невже хтось зумів подолати пильність птаха? Так, він підозрював щось недобре, але не думав, що це могло статися з ним. Зміни, які відбувалися на галявині не переконали його у небезпеці. Невже це кінець?... І пронизливий до кісток крик пробудив усе навколо.
Довго і запекло опирався орел, намагаючись розірвати міцну сітку гачкуватим дзьобом, втрачаючи у боротьбі пір’я та вибиваючись із сил. Але все намарно. І незабаром могутній птах, повністю заплутавшись у пасці, затих. Необачність і жадібність згубили його.
Згодом на галявині з’явилась постать людини. Орел ніколи так близько до себе не підпускав цих істот. Він бачив їх іноді у глибинах лісу. Інколи хтось видирався на скелі, але щоб так близько? Такого ще не було… «Тільки щоб він мене не помітив», - подумав орел. Але це було марним. Птаха не побачити було неможливо, його міцні крила були розпростерті над каменем. Лапами він заплутався у сітку. І ось чоловік направляється до нього. Підходить, в руках тримає металевий предмет. Клітка! Невже це - його участь? Простори неба, скелі, його сім’я, яка там, на висотах, чекає здобичі від нього – все проминуло перед очима. Невже все це залишиться у спогадах? Щось, наче камінь, стиснуло серце орла. Людина, яка несла клітку, давно поставила за мету упіймати володаря скель. Але про це він дізнався лише тепер. Цей чоловік положив камінь, потім кожного ранку клав рибу. Непомітно для птаха змонтував сільце.
«Жахливий кінець», - подумав орел. «Немає жодної надії…» Але раптом на галявині появляється ще одна людина. Орел помічає, що між людьми зав’язується розмова, напевно, вони розмовляють про нього. Один із людей підходить до сільця, розплутує сітку, обережно бере у руки птаха і... неймовірно! Він його не тримає! Невже можна летіти? Невже воля? Нервовий, але могутній помах крилами і він знову у небі. Він на волі! Він може оглядати і насолоджуватися своїми висотами! Набравши повітря у груди, він набирає висоту і летить, без здобичі, але вільний. Цей політ був мов перший, той, у якому він зрозумів, що таке помах крил, що таке небо, що таке свобода. Це враження закарбувалося у пам’яті назавжди. Він розмів, що більше ніколи міг цього не відчути. Але хтось подарував йому шанс.
Свобода – надихає, дає наснаги, вона просто піднімає до небес. Вона захоплює своєю неозорістю. Але одного разу втративши пильність, її можна позбутися назавжди.
Люди, сковані тенетами гріха, дуже схожі на орла, спійманого птахоловом. А тепер, уявіть, що ви – орел, який потрапив у пастку з вини власної необачності і пожадань, але за вас оплачено величезну суму, щоб визволити з неволі. Двері клітки відкриті – перед вами вільний вибір. Ви залишитесь ув’язненими чи віддасте перевагу дару свободи?
«Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).
А. Якобчук (Ідея інституту життєвих принципів
