Вибори-2012: кіберизація свідомості

 

 

Використання інтернет-технологій в якості інструменту політичної боротьби не є новинкою для жодного з політичних акторів, які збираються приймати участь в прийдешній парламентській кампанії.

Після Помаранчевої революції, що ознаменувалася хоча й хаотичними, однак доволі різнобарвними спробами їх застосування, глобальна мережа із кожною наступною виборчою кампанією перетворювалася на все більш привабливий майданчик для ведення політичної агітації та дискредитації опонентів.

Зрештою, цьому сприяла й ціла низка факторів.

І хоча традиційні медіа, а особливо телебачення, й надалі залишалися головним, а подекуди й визначальним джерелом маніпуляції масовою свідомістю, популяризація мережі інтернет в суспільстві, відносна дешевизна його застосування в політичних цілях, миттєвість та масштаб охоплення, поряд із властивим багатьом політикам старої гвардії прагненням йти в ногу з часом всупереч абсолютному небажанню й нездатності осучаснюватися, минути безслідно просто не могли.

Власне, одним з найяскравіших й водночас найбільш вдалих прикладів використання інтернет-технологій, зокрема соціальних мереж, під час останніх президентських виборів може слугувати кампанія Сергія Тігіпка. В кінцевому результаті йому вдалося не лише повернутися у велику політику, але й створити собі імідж доволі прогресивного політика.

Своєрідною новинкою тих виборів стали й відеоролики Юлії Тимошенко. Активно тиражуючись в інтернет-середовищі, вони не лише делегітимізували опонента, але й закликали юзерів зробити правильний вибір, проголосувавши серцем.

Доволі важко оминути увагою й усім відомого Єгора Лупана, чиї відео носили скоріше саркастичний, висміювальний характер, засвідчуючи цинізм усієї кампанії та кандидатів, які в ній брали участь.

Разом з тим, уже парламентські вибори 2012 року мають усі підстави ознаменуватись перетворенням глобальної мережі на одну з ключових арен політичної боротьби.

Підстав для цього – більш, аніж достатньо…

В умовах всезростаючого тиску владного бульдозера саме інтернет-середовище стало уособленням свободи, вільного дискурсу, предметного спілкування й чи не єдиним простором системної критики режиму.

Більше того, поряд із все більш популярними соцмережами саме інтернет-медіа залишаються для опозиції чи не виключною можливістю довести до широкого загалу власну точку зору на події та процеси, що розгортаються в країні.

Неможливо не відзначити й всезростаючу кількість активних інтернет-користувачів в Україні.

Так, згідно висновків, оприлюднених InternetWorldStats у 2011 році, Україна увійшла до чільної десятки європейських країн за кількістю юзерів. І це лише стосовно виключно дорослого населення.

Більше того, на теренах Центрально-Східної Європи Україна із показником 15,3 мільйона поступається лише Росії та Польщі.

Водночас, відповідно до останніх даних регулярного дослідження ринку телекомунікаційних послуг, здійснюваного GfK Ukraine, на кінець 2011 року кількість регулярних користувачів інтернету в Україні досягла 33%. При цьому позитивна динаміка є помітною серед усіх вікових груп, окрім населення, старшого за 60 років.

Тобто спостерігається різке зростання присутності в інтернеті економічно активного населення – середньостатистичного виборця, якщо іншими словами.

В той же час, підключення до мережі мають вже 77% домашніх комп’ютерів. А головним місцем доступу до інтернету свою оселю називають четверо з п’яти українських користувачів.

Про що це свідчить? Хоча б про те, що послуговуючись мережею у вільний від роботи час, людина не лише у все меншій мірі потрапляє під вплив телебачення й друкованих медіа, але й здійснює свій вибір та формує уявлення про навколишній світ саме на основі інформації, отриманої з інтернету.

Спокуса не скористатися таким ресурсом й заполучити необхідні для потрапляння в парламент голоси виборців надто велика.

На війні ж, як відомо, всі засоби годяться…

 

Офіційні інтернет-сторінки

 

Наявність офіційних веб-сторінок для вітчизняного політикуму – звичне явище.

І якщо особисті домени окремих політиків – тенденція останніх двох-трьох років, то переважна більшість українських політичних партій вже давно пройшли той період часу, коли офіційна інтернет-сторінка створювалася скоріше у прагненні слідувати "моді", аніж з метою забезпечити належну поінформованість громадськості про власну діяльність через мережу.

Сьогодні цим інструментом активно послуговується навіть дещо архаїстична компартія, а відсутність власної сторінки в інтернеті розцінюється багатьма як одна з безпосередніх ознак несерйозності будь-якої організаційної структури.

Водночас, переважно не сприймаються такого роду ресурси й як джерело неупередженої та достовірної інформації.

 

Підконтрольні інтернет-сайти

 

Як наслідок, політичні актори у все більшій мірі прагнуть отримати можливість прямо або опосередковано здійснювати вплив на редакційну політику інтернет-сайтів, зовні безпосередньо не прив’язаних до жодної з політичних сил.

Впізнавані й доволі популярні серед користувачів інтернет-портали вже давно перетворилися на ласий шматок у політичній грі.

Особливо характерною ця тенденція є на місцях, де фінансові можливості зазвичай достатньо обмежені й загроза потрапити на політичний гачок куди більша.

На Івано-Франківщині, приміром, як зрештою і в інших регіонах, знайти веб-ресурс, який б не просував інтереси жодного з політичних суб’єктів, практично неможливо. Такі приклади, якщо й є, їх одиниці.

А відтак, вже сьогодні окремі медіа із незгасимим ентузіазмом намагаються прищепити визначеним місцевим політикам із непомірними амбіціями імідж якщо не моральних авторитетів, лідерів громадської думки та борців за права громадян, то принаймні зобразити їх в якості хороших господарників, благодійників і просто достойних людей, не забуваючи "згадати" при цьому й про опонентів.

 

Соцмережі

 

Невід’ємною складовою сучасного політичного позиціонування є й наявність власних сторінок у соцмережах. Своєрідними еталонами тут вже давно стали Facebook, Twitter та LiveJournal. Переважно на молодіжну аудиторію зорієнтовані "Одноклассники" та "Вконтакте".

Останнім, до речі, активно послуговувався Володимир Путін напередодні президентських виборів у прагненні залучити на свій бік молодь, частина супротивників режиму серед якої достатньо вагома.

На екаунті його соратника, ще вчора формально глави РФ, Володимира Мєдвєдєва в Twitter можна було віднайти не лише нецензурну лайку, але й "щирі слова вдячності" на адресу окремих чиновників.

Щодо вітчизняних політиків, то серед широкого загалу й надалі продовжують мислити переважно кількістю, а не якістю.

Так, за числом "френдів" найбільш популярними блогерами країни є Юлія Тимошенко, Наталія Королевська, яка у все більшій мірі прагне зодягти на себе чужу сорочку, Сергій Тігіпко й Микола Азаров, якому привідкрили Facebook лише нещодавно.

Більше того, судячи з останніх заяв прем’єра, в найближчому майбутньому увесь керівний склад чиновників в добровільно-примусовому порядку змусять обзавестися власними екаунтами.

Водночас, серед тих, хто веде сторінки особисто, можна виокремити Андрія Шевченка, Олеся Донія, Володимира Ар’єва, Лесю Оробець, Андрія Пишного тощо. На місцях цей перелік куди більш рясний. Для багатьох соцмережі й справді простір для обміну думками, дискусій та генерації ідей.

В той же час, із наближенням виборів кількість політичних екаунтів лише зростатиме, адже, окрім усього, соцмережі створюють ілюзію відкритості й публічності, призводячи до конкуренції образів, маніпулювати якими подекуди навіть легше, аніж у випадку із тим же телебаченням.

 

Інтернет-голосування

 

Ще одним способом маніпуляції громадською думкою у призмі прийдешніх виборів стануть різного роду соцопитування та рейтинги. З їх допомогою користувачі зможуть прилучитися, а заодно й дізнатися імена найбільш достойних, популярних, найбільш опозиційних та правильних кандидатів.

З цією метою вже зараз створюються цілі веб-сайти. І якщо одні, як от "Кандидат 2012″ дозволяють обирати з цілої когорти політиків, то інші, до прикладу локальний polityk.if.ua, більшою мірою зіштовхують й провокують.

 

"Тролі"

 

Цей сегмент в якості політичної технології активно використовується політичними акторами уже тривалий час. Непоодинокими є випадки, коли на того чи іншого суб’єкта працюють цілі команди, основним завданням яких є шляхом коментарів нейтралізувати визначену інформацію, очорнити опонентів чи, навпаки, відбілити власного роботодавця.

Одним із способів боротьби з "тролями" є авторизація шляхом ідентифікації особи через певну соцмережу, до прикладу Facebook. Однак, ця практика все ще не є достатньо розвинутою, а тому дуже часто коментарі під статтями, а особливо на популярних в країні веб-сайтах, набувають змагального характеру.

Поряд з цим, якщо досвідчені політики навчилися сприймати такого роду "чорнуху" доволі стримано, а пересічні читачі зазвичай взагалі не надають їм особливої ваги, то на місцях, як показує практика, до цього ставляться куди більш ранимо, залучаючи у свої штаби спеціальних осіб, які б відповідали за роботу в даному напрямку.

Не слід забувати й про звичайнісіньку політичну рекламу. Її кількість в інтернеті зростає в геометричній прогресії, зводячись як до звичайнісіньких банерів, так і до доволі креативних роликів на кшталт тих, що їх активно використовувала Юлія Тимошенко, закликаючи юзерів голосувати серцем.

Окрім того, як відзначав Вадим Карасьов, "одним із основних, ударних, центрових трендів нинішньої передвиборчої боротьби стануть хакерські атаки, кібер-кампанії та взагалі виборчі кібер-війни".

На думку політолога, скористатися перевагами цього тренду зможуть більш швидкі, гнучкі та обізнані в сучасних технологіях політичні сили.

Яким чином протидіяти нелояльним до себе медіа може режим, яскраво засвідчили події, що відбулися на початку лютого. Закриття популярного в країні файлообмінника Ex.ua, здійснене під ширмою псевдоборотьби з піратством, очевидно мало ще й якісно іншу мету, окрім як захист авторських прав, дотриманням яких не особливо переймаються навіть перші особи держави. Є питання також до спроби закрити сайт "Дорожний контроль".

Напередодні парламентських виборів така дія цілком можливо могла стати своєрідною апробацією підґрунтя й прислужитися режиму в контексті вивчення потенційної реакції суспільства на закриття інших, нелояльних до системи інтернет-ресурсів.

 

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП

 


22.03.2012 Ігор Дебенко 1662 0
Коментарі (0)

11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

180
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

703
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2036 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3114
24.06.2026
Тетяна Ткаченко

Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, Надія Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Попри стереотипи та недовіру, вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві.

2588 2
15.06.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Мирослава Полатайко розповіла про свій шлях у професії, роботу за лаштунками театру, народження ролей і те, як війна змінила відчуття сцени.

5354

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

468

Коли людина вперше заходить до православного або греко-католицького храму, тобто храму східного візантійського обряду, то її погляд майже завжди зупиняється на священникові.

631

З приходом у вересні 1939-го на Гуцульщину нової, ще не знаної робітничо-селянської влади почались нові проблеми. Точніше ті ж клопоти, що були й за Польщі, але які тепер вирішувані по-новому.

1105
08.07.2026

Багато людей під час застуди п'ють гарячий чай із медом, вважаючи його одним із найкращих домашніх засобів. Мед справді містить біологічно активні речовини, однак фахівці радять не додавати його в окріп.

8450
03.07.2026

У наші дні вуглеводи є "ворогом", а деякі "експерти" пропагують продукти з високим вмістом жирів. Якщо у вас високий кров'яний тиск, то не обов'язково жертвувати вуглеводами.  

10923
30.06.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5309
08.07.2026

У вівторок, сьомого липня, Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир — Манявський скит — відзначив храмове свято, День пам’яті своїх засновників — преподобних Іова та Феодосія Манявських.

699
06.07.2026

У Погоні на Івано-Франківщині відбувся XVII Міжнародний з’їзд Апостольства Матері Божої Покровительки Доброї Смерті. Паломники зібралися на спільну молитву за мир в Україні, взяли участь в Архієрейській Божественній Літургії та вшанували пам'ять полеглих захисників.

558
04.07.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

22622
29.06.2026

Родини військових, які втратили близьких або чекають звістки про зниклих безвісти, найчастіше шукають не простих відповідей, а підтримки.  

918
07.07.2026

Палац Потоцьких — не лише пам’ятка архітектури в центрі Івано-Франківська. Це живий культурний осередок, де історія, наука, мистецтво та креативні ініціативи переплітаються у щоденній роботі простору.

5442
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

1078
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1076
18.06.2026

Ухвалені Верховною Радою зміни до Бюджету-2026 дозволять суттєво розширити програми соціального захисту для військовослужбовців.

1349
16.06.2026

Баланс на фронті змінився на користь України, а час більше не працює на Володимира Путіна, — переконаний американський політолог та колишній посол США у РФ Майкл Макфол. Також він наводить вісім ознак того, що Росія програє свою війну.  

1638