От і нові вибори, не куди-небудь, а аж до Верховної ради. Цікавим тут є Лохівський виборчий округ №…, із центром у місті Лохів. Хто тут тільки не висувається і кандидат народної довіри, і кандидат народної недовіри, найчесніший кандидат, дуже нечесний кандидат, але він знає Івана Івановича, технічний кандидат, напівтехнічний кандидат і Микола. Так разом їх назбиралося більше десятка.
Беззаперечним лідером, на думку соціологів, є той який раніше, за словами Леся Подеревлянського, був …, …, …, … і …, а тепер поважний член суспільства. Аутсайдером, також на думку тих же соціологів, є Микола.
І от почалося нашестя кандидатів. Перший приїхав і вийшов до народу наче месія, зі словами: «Ідіть до мене всі голодні і стражденні, я вас кого нагодую, кого обігрію, нікого не залишу без уваги. Ось тут є пакет гречки, олія на розлив, а от коли я стану депутатом, я вам фуру гречки привезу, бо я дуже хвилююся за вас бідні виборці». І пішла тухла гречка по руках, а бідний виборець пішов …, з надією на гречано-олійний рай.
Не встиг від’їхати перший кандидат, як за ним в населений пункт, з ескортом в’їжджає наступний. Той який має якесь невідоме відношення чи то до газу, чи до нафти. Цей простіший, він б’є себе долонею в наколках у вишивані груди і говорить: «Мрію, щоб у всіх в хатах був природній або не природній газ, але це я можу зробити лиш тоді, коли буду депутатом. А зараз можу всім бажаючим подарувати балончики з газам для запальничок. Але це лиш зараз, а от коли стану депутатом у вас все буде горіти синім полум’ям».
Народ аплодує і уявляє газовий рай у своєму місті, коли все буде горіти синім полум’ям.
А ось прибув найчесніший кандидат. Розірвав сорочку на грудях і заволав: «Мені немає що приховувати, я найчесніший із усіх. Рахунки у мене в Швейцарії. Хата у мене одна в Австрії, одна у Франції, зараз на Рубльовці ще одну прикупив. В Україні буваю рідко, а що мені тут у вас робити, та я взагалі вас усіх вважаю бидлом. Оберіть мене, будете мати самого чесного кандидата».
Від такого кандидата аж голова обертом йде. «Оце людина, а чесний який. Серед нас таких не має», - наче на інопланетянина, зачаровано дивляться виборці на кандидата.
А що це за кавалькада із броньованих автівок, невідомого виробництва, наближається до міста. А ні в місто не заїжджає, зупинилася процесія. Із середнього броньовика виліз огрядний чолов’яга і починає скидати з себе кутюрний костюмчик. Може це якийсь стриптизер, подумалось бува, але ні вдягає він затертий вітчизняний костюмчик і важко впихається в підігнаний «жигуль», не першої молодості. І з словами: «Як вони їздять у цих консервах», рушив до міста.
Там він розповідав, як він важко працює, як недосипає і недоїдає. «Я син цієї землі, я тут народився і перше кохання у мене було саме звідси. Я так кохав вашу лохівчаночку, але важка доля нас розлучила. Так і не знаю завагітніла вона чи ні».
Народ перешіптується: «Земляк, хороша людина, а який чуйний».
А ось і Микола спромігся зібрати люд у Будинку культури. За інерцією, людей прийшло багато.
«Шановні виборці», - жваво розпочав Микола знайомити виборців із своєю програмою. Дивна вона в нього якась, в ній ні про гречку ні про газ.
А Микола розпинається про свої законодавчі ініціативи, які він хотів би зробити, про боротьбу з корупцією, про реформування медицини, освіти, аграрного сектору і відродження культурних цінностей…
Врешті решт це слухачам набридло і з залу полинули голоси: «А гречка в тебе є? Може балончики з газом? А от на сусідньому окрузі окуляри роздавали, всім зрячим і не зрячим, щоб добре бачили прізвище кандидата в бюлетні».
«Шановні, я не про те, - намагався довести своє Микола, - нам слід змінити устрій, в нашій країні, мислення, ми ж Європейці. Від цього законодавчий орган…».
Але в цю мить розчинилися двері актової зали і прогримів голос: «Громадо, там за магазином, привезли і роздають цукор від Івана Івановича, по 350 грам в руки. Хто ще не брав?».
За хвилину Микола стояв за трибуною, перед порожнім залом і нервово перебирав у руках листки із своєю програмою. Він хотів ще багато сказати, але не було кому, хіба що самому собі. В серці защеміло, млосний клубок підкотився до горла, по щоці скотилася сльоза. «Це все нікому не потрібно», - кинувши листки із своєю програмою, промовив Микола і пішов в ТВК, знімати свою кандидатуру. І лиш на порозі його зупинив невеликий натовп молоді, який скандував: «Нам потрібні чесні вибори! Нам не потрібна тухла гречка! Нам не потрібні вкрадені подачки! Нам потрібен чесний, демократичний, не тушкований парламент».
І Микола схаменувся: «У цієї країни є майбутнє!»!!!!!!!!!!!!!!!!!
