Уже цього року в Івано-Франківську можуть запровадити інклюзивне навчання для школярів із особливими потребами.
Відповідне рішення прийняв міськвиконком і доручив міському управлінню освіти і науки вже у 2013 році забезпечити впровадження інклюзивної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах.
Утім, чиновники від освіти ніяк не можуть розрубати гордіїв вузол проблем, пов’язаних із цим не надто простим питанням. Кажуть, що примусово цього не робитимуть, аж поки не виникне нагальна потреба. Тим більше, що значна частина громадськості лякається самого терміну «інклюзивна», не знаючи, що воно таке взагалі.
Найперше все впирається у фінансування. Щоправда, чи не найбільшою проблемою для впровадження інклюзивного навчання є його несприйняття людською свідомістю. У нас роками склалися стереотипи про те, що люди, котрі в чомусь обмежені, не сприймаються суспільством. Освітяни ламають голови над питанням, як подолати бар’єр стосунків із «не такими, як всі».
«Поки що у нас триває підготовчий процес щодо можливості впровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах міста для дітей, котрі справді цього потребують. Ми вивчаємо можливості впровадження, є програма дій, але ми не маємо, для прикладу, штатного розпису, згідно із яким у школах із таким типом навчання повинен бути помічник вчителя, – каже заступник начальника міського управління освіти і науки Петро Ласійчук. – Законодавчо не врегульовані всі аспекти впровадження інклюзивного навчання. І найголовніше – немає таких спеціалістів. Тільки з цього навчального року у вузах запровадили спеціальність помічника учителя».
В управлінні освіти кажуть, що гостро це питання в нашому місті не стоїть, оскільки діти із особливими потребами отримують необхідні їм знання. Є чимало таких школярів, котрі вже адаптувалися до навчання у звичайних класах звичайних шкіл. Тому чиновники не бачать потреби у насильному запровадженні іншої форми навчання для таких школярів. Так, педагоги звертають більше уваги на них, це психологічно стимулює дітей триматися на рівних із своїми ровесниками і не падати духом тільки через те, що вони «не такі».
Для впровадження інклюзивної освіти у місті необхідно вивчити досвід іноземних країн, де така система ефективно використовується вже давно.
Але цей процес, на думку педагогів, повинен відбуватися повільно і поступово, поспішати у цьому випадку не потрібно, щоби не наробити зайвого.
Для івано-франківських шкіл найбільш імовірним є впровадження так званої умовної інклюзії, тобто введення спеціально підібраного класу, в котрому навчатимуться тільки діти із особливими потребами. Таке у світовій практиці використовується.
Інклюзивна освіта – делікатне питання для України в цілому, особливо, що стосується питання фінансового та організаційного забезпечення навчання дітей. Йдеться про навчання дітей із особливими потребами в середовищі стандартного класу загальноосвітньої школи. Це тягне за собою багато проблем, вирішити які не в змозі ані держава, ані тим більше чиновники управління освіти на місцях.
Зрештою, освітяни кажуть, що плюсом для Івано-Франківська є наявність навчально-реабілітаційного центру, якого немає в багатьох обласних центрах України. Цей центр і забезпечує дітей-інвалідів повноцінною освітою. А тим часом в місті є чимало дітей-інвалідів, котрі у позаурочний час займаються різними видами спорту, мистецтвом.
Поки що законодавчо батьки мають можливість вибору системи навчання для своїх дітей. Тому чимало учнів із особливими потребами займаються за індивідуальними планами із учителями.
«Інклюзивне навчання в Україні перебуває на самому початку свого розвитку. Впроваджувати його цього року в наших школах реально, але для цього повинна бути потреба, – зауважує Петро Ласійчук. – Звичайно, є багато варіантів, але нас стримує індивідуальне навчання, котрим задоволені батьки таких дітей. А ті учні, котрі відвідують загальноосвітні навчальні заклади, адаптовані до колективу, тому вчитель зразу є сам собі помічником».
Запозичити модель інклюзивної системи навчання якоїсь із закордонних країн не так просто, адже в Україні все впирається у гострі граблі ментальності. Тому модель української інклюзії необхідно наблизити до найбільш доступного українського варіанту.
У різних країнах світу інклюзія існує вже не один десяток років. Можна сказати, що вона стала світовою тенденцією, яка певною мірою віддзеркалює цивілізаційний рівень суспільства тієї чи іншої держави. Серед країн із найбільш досконалим і розвинутим законодавством у галузі інклюзивної освіти найчастіше називають Канаду, Кіпр, Данію, ПАР, Іспанію, Бельгію, Швецію, Великобританію, США. Скажімо, в Італії законодавство підтримує інклюзивну освіту з 1971 року. Причому акцент робиться не на навчання, а на соціалізацію. В результаті «особливі» діти стають повноцінними членами суспільства. А у фламандській частині Бельгії давно є добре розвинута система спеціальних шкіл, фахівці з яких супроводжують дітей з особливими потребами під час інтеграційних процесів у загальноосвітніх школах. У цих і багатьох інших країнах інклюзивна освіта існує вже 30-40 років, пише "ЗК".
