«Для президента Януковича наступають важкі часи»
Пане Тарасе, як ви оцінюєте становище України на міжнародній арені? В березні, на саміті в Сеулі, президент США не знайшов часу для офіційної зустрічі з Віктором Януковичем. За інформацією з різних джерел, зустріч двох президентів відбувалась у коридорі й тривала від 4 до 15 хвилин. Про що може свідчити цей факт?
Не тільки Янукович, а й уся Україна для Обами після його обрання не відіграє практично ніякої ролі. Обама змінив акценти зовнішньої політики США, зменшивши увагу до Центрально-Східної Європи та перенісши її на внутрішню політику, де також не все гаразд. Він змушений вирішувати проблеми, що залишились від Джорджа Буша-молодшого. Залишався Ірак - звідти вийшли. Тепер головне, що залишається - Іран, Афганістан і Китай. У контексті Китаю для Обами головне питання полягає в тому, щоб Росія була жива і здорова. А Україна - це щось збоку. З огляду на це, чотири-п'ять хвилин розмови - це й так дуже багато.
Секретар Венеціанської комісії - Томас Маркерт - ще до вироків Юлії Тимошенко та Юрієві Луценку заявляв, що судові процеси над представниками опозиції в Україні можуть перешкодити інтеграції нашої країни до Європи. Як, на вашу думку, розвиватимуться подальші відносити між Україною та Європейським Союзом після засудження двох опозиційних лідерів?
Україна має і матиме можливості інтеграції в той чи інший європейський проект. Невідомо ще, в який саме, бо Європейський Союз зараз змінюється досить динамічно, і яким він буде через деякий час, сказати досить важко.
Що ж до цих вироків, то вони були не стільки причиною відмови Україні в подальшій євроінтеграції, скільки приводами, останніми краплями. Адже Тимошенко й Луценко - не єдині, кого засудили чи судять несправедливо в Україні за теперішньої влади. На жаль, Європейський Союз не готовий до інтеграції такої великої країни, як Україна. Не готовий з огляду на свої внутрішні проблеми, а також - з огляду на наші внутрішні проблеми.
Сьогодні ми бачимо явну зміну векторів української зовнішньої політики. Як ви вважаєте, чим може загрожувати Україні можлива інтеграція до Митного союзу та ЄвраАзЕС?
Чому ви вважаєте, що Україна змінює вектори? Якщо країна не має вектора, то як його можна змінити?! З приходом нової влади, попри всі заяви про євроінтеграційний курс, все робилося, щоб зірвати євроінтеграцію. Попри всі декларації про інтеграцію з Російською Федерацію в тих чи інших формах, практично нічого теж не відбувається. Вітер дмухне зліва - Україна йде праворуч, подує справа - йде ліворуч. Українська зовнішня політика сьогодні - це крижина, на якій дрейфує пара пінгвінів. Куди занесе тих пінгвінів, невідомо.
Чи вплине повернення Володимира Путіна у крісло президента Росії на україно-російські стосунки?
Я думаю, що для Януковича наступають важкі часи. Адже Путін, на відміну від президента України, є патріотом своєї країни, хоч як ми ставимось до нього, й хоч як він ставиться до нас. Натомість, про Януковича не можна сказати, що він патріот або не патріот. Ці категорії до нього застосовувати, як на мене, просто неможливо. В цьому контексті Путін буде досить жорстко обстоювати російські національні інтереси й тиснути на будь-кого: чи на Лукашенка, чи на Назарбаєва, чи на Обаму. Йому, в принципі, байдуже, на кого тиснути. Якщо тільки буде можливість щось витиснути, він це робитиме. А така слабка позиція, як у президента Януковича, сама напрошується на те, щоб його пресували. От його і запресують.
«Єдина карта лишилася у прикупі - російська мова»
Вже більше двох років президентом України є Віктор Янукович. Але він і досі говорить не стільки про досягнення власних реформ, скільки про недоліки роботи своїх попередників. Чому проголошені урядом реформи не приносять результату? І чи можна їх, взагалі, назвати реформами?
По телебаченню я чув, що, начебто, відбуваються якісь реформи, а так у житті я не стикався з ними. Інше питання, що уряд Азарова пробував закрити певні діри, які залишилися після уряду Тимошенко. Частково це вдалося за рахунок різних фіскальних репресій проти малого і середнього бізнесу. Поки що штучно утримується гривня. І це, напевно, найбільший здобуток, який є. І він не такий малий, між іншим. Можливо, після виборів восени вона обвалиться разом із урядом Азарова, якщо не з президентом Януковичем.
Що ви думаєте про «соціальні ініціативи» Януковича? Чи вони не є черговими граблями української влади напередодні виборів?
Це не граблі - це така хитрість дуже примітивних людей. У росіян є приказка: «На тебе рубль и ни в чем себе не отказывай». Це щось приблизно таке. Немає коштів, немає жодних можливостей. У тебе нічого немає - голий-босий, а ще хочеш моцно красти. А за які ресурси будеш це робити? Це абсолютно неможливо. Скоріш за все, вони хочуть тільки пошуміти на телебаченні про те, що буде такий проект. Не більше й не менше.
Віктор Янукович заявляв, що найближчим часом Україна ухвалить закон про дві державні мови - українську та російську. Пізніше Ганна Герман виправдала президента, сказавши, що насправді ні про який мовний закон не йшлося. Навіщо так було зроблено?
Перед візитом до Росії треба щось московським ханам пообіцяти. Але вже давати нічого - флот дали, трубу от-от дадуть... Вже нічого не залишилось. Єдина карта лишилася у прикупі - російська мова. І вони нею вже двадцять п'ять років годують російських правителів. Нікому вже цього не потрібно. Це дуже дешево, і це свідчить про безвідповідальність тих людей, які обслуговують президента Януковича.
Чи можете ви припустити, як Янукович поводитиметься перед виборами президента 2015 року?
Я не знаю, поки що він закрився у своєму монастирі в Межигір'ї. Куди далі він втече від 15-го року, я не знаю.
Як ви думаєте, чи не буде він готувати собі наступника?
У Росії Путін - це лише верхівка величезного айсберга. Айсберг називається ФСБ, колись - КДБ. В Україні немає ні СБУ, немає армії, нема міліції, бо тут усе корумповане, гниле і ніяке. Воно розбіжиться, щойно якийсь великий хлоп стане. Тут немає на що опертися - на що не стань, нога провалюється в багнюку. На кого опиратися?
«Беззубість опозиції щодо такого ж ніякого авторитарного режиму вражає»
Як ви оцінюєте політичну ситуацію в Україні напередодні парламентських виборів 2012?
Яке їхало, таке й здибало. Який тиран - така й опозиція. Безпомічність опозиції, її беззубість, недалекоглядність щодо такого ж ніякого авторитарного режиму абсолютно вражає. Я думаю, що і те, і те має щезнути за якийсь час. Повинні прийти нові люди, можливо, представники зовсім іншої генерації.
Ви не вірите, що опозиції вдасться реально об'єднатися на цих виборах, і це щось змінить у країні?
Опозиція може об'єднуватись, може не об'єднуватись. Але за своєю природою, на жаль, опозиційні партії - такі самі олігархічні, як і теперішня влада. Принципової різниці між ними немає. Є різниця стилістична, є різниця в дискурсі.
В одній зі своїх публікацій ви називали феномен ВО «Свобода» «хворобою галицького суспільства». В чому полягає ця хворобливість, і чим вона може загрожувати українській політиці і суспільству загалом?
Україна існує у світі, який абсолютно не нагадує світ 1933-36 років. Але таке враження, що свою ідеологію ВО «Свобода» витягла із прабабиної чи прадідової скрині, отрусила від пороху і тепер пробує продати галицькій спільноті. А спільнота ця, на жаль, у своєму мислені страшенно відстала. І не тільки галицька: загальноукраїнська тенденція. Просто в свої часи західноукраїнська спільнота могла пропонувати Україні якісь позитивні проекти, вони були дуже різні. Перший називався «незалежність України», і його реалізували. Другий проект був - інтеграція в Європейський Союз і НАТО, його не реалізували. Зараз який проект? Створити Італію а-ля Муссоліні у ХХІ столітті? Смішно просто. По-перше, ніхто не дасть. По-друге, це неможливо. Це дрібні містечкові політикани, які цікавляться тільки тим, щоб посісти незначні місця всього-на-всього в обласних радах. А крім того, обслужити інтереси Партії регіонів. Бо коли «Свобода» блокує появу загальнонаціонального опору, то в результаті ніякого опозиційного проекту не з'являється.
Опозиція не об'єднається, тому що «Свобода», на мою думку, абсолютно не є демократичною партією. Це партія авторитарного типу. Навіть олігархічні партії, такі, як «Фронт змін» чи «Батьківщина», все-таки, мають елемент демократизму. Як може об'єднатися олія з водою? Нічого з того не буде - вони все одно роз'єднаються. В цьому сенсі цю хворобу треба подолати. Так само, як і хворобу олігархізму. Якщо ми цього не подолаємо, то Україна завжди буде країною третього світу, з якої молоді люди будуть мріяти втекти якнайшвидше і якнайдалі.
Після нещодавнього злиття Партії регіонів та «Сильної України» говорили про те, що Сергій Тігіпко тепер претендує на місце Миколи Азарова в партії. Як ви оцінюєте його шанси досягти цієї мети? І які наслідки це може мати для Тігіпка як політичного діяча і, безпосередньо, для партії?
Хто такий Азаров? Він не тільки пінгвін на крижині, він ще й хлопчик для биття. Зараз Азарова потримають ще місяць-два, може, до виборів. Після того на нього повісять всіх дохлих котів, які тільки будуть знайдені. У всьому буде винен Азаров. Це буде спроба відбілити Януковича і поставити юного, зі вставленими хорошими зубами - Тігіпка - на ту посаду. Але роль його буде та сама - хлопчик для биття. Через два роки, через рік, чи через кілька місяців на нього теж повісять дохлих котів і спишуть його. На жаль, Тігіпко дається бути хлопчиком для биття. Ніяка він не «Сильна Україна», він якраз слабка, безсила Україна, можна жорсткіше навіть сказати: яка він там Україна? І це об'єднання «нікого» з партією, тому що за Тігіпком нічого не стоїть. Його виборці голосували за нього, бо він був хоч якоюсь альтернативою «регіоналам» на Сході. А зараз?
Соціологічні опитування свідчать: населення розчароване як у владі, так і в опозиції. Але чи є альтернатива? Кому довірити управління державою?
Треба формувати щось зовсім інакше. Зараз завдання, як на мене, позбутися і одного, і другого з найменшими втратами.
Яким чином це зробити?
Я не знаю. В кожному випадку, довіряти і одним, і другим, як на мене, не можна. На нас усіх тиснуть, щоб на цих виборах ми голосували чи за позицію, чи за опозицію, чи за п'яте, чи десяте. При тому, що нічого радикально не зміниться, крім стилістики. Треба творити інші структури, інші пропозиції для українського суспільства. Ці вже не здатні нічого запропонувати. Ну, що нового запропонують «Фронт змін» чи «Батьківщина»? Хто з теперішніх керівників «Батьківщини» є харизматичним лідером? Для такої величезної країни потрібні величезні зміни, величезна енергія й довіра людей.
Зміни можуть статися хоч завтра. Ніхто не знав ще у вересні 2004 року, що відбудеться Помаранчева революція. Але вона відбулась. Зміни можуть відбутися і через десять років, а можуть і через декілька місяців. І коли той рух почнеться, він сам мобілізує верстви людей. Але ніхто цього не передбачить, на жаль.
