Цивілізаційний та геополітичний вибір України дістав новий виклик. Доки увага громадян була прикута до спровокованого Банковою мовного протистояння та фіналу чемпіонату Європи з футболу, влада відкрила шлях для посилення фінансово-економічної залежності країни від Піднебесної.
28 червня 2012 року МінАПК та Експортно-імпортний банк Китаю підписали меморандум про співпрацю, який надає нашій державі можливість залучення $3 млрд на реалізацію проектів в агросекторі. 13 липня 2012-го Мінпаливенерго і Державний банк розвитку Китаю підписали протокол про співпрацю в реалізації програми заміщення в Україні споживання природного газу вугіллям на загальну суму $3,66 млрд. Усі ці угоди уже забезпечені змінами до українського законодавства про надання держгарантій для китайських кредитів. Створено прецедент для звільнення від оподаткування проектів, які реалізовуватимуть компанії Піднебесної. В останньому випадку йдеться про «Повітряний експрес», який після фальстарту в грудні минулого року був розблокований тільки в липні поточного, коли Київ задовольнив усі вимоги Пекіна, виконання яких мало б гарантувати Китаю отримання максимальних вигід із мінімальними ризиками (страхування, звільнення від податків, надання держгарантій, залучення до будівництва китайських компаній, використання імпортованих із Піднебесної матеріалів тощо), пишен "УТ".
Ціна ізоляції
У новому (кредитно-інвестиційному) етапі китайської економічної експансії в Україну в ситуації, що склалася останнім часом, виявилися кожна по своєму зацікавлені обидві сторони. Нинішня українська влада доклала чимало зусиль, щоб позбавити бажання інвестувати в нашу країну приватних іноземних інвесторів. Обсяг приросту прямих іноземних інвестицій (ПІІ) щороку зменшується. Проведене Європейською Бізнес Асоціацією (ЄБА) дослідження інвестиційної привабливості України в II кварталі 2012 року на основі опитування 115 топ-менеджерів компаній – членів Асоціації засвідчило, що основними причинами її низького рівня стали посилення тиску на бізнес з боку владних структур, фаворитизм, складне адміністрування податків і зростання корупції. Усе відбувається на тлі заблокованої співпраці з ЄС, міжнародними фінансовими інституціями та відсутності «рівноправних і прагматичних» відносин із Росією, основні проблемні моменти в економічних питаннях із якою так і не було вирішено. За таких обставин Пекін залишився чи не єдиним потужним джерелом критично необхідного фінансового ресурсу, що на відміну від Заходу не висуває вимог дотримуватися незрозумілих теперішньому керівництву цінностей або робити чіткий геополітичний вибір, як це спостерігається з боку Росії. Означені мотиви неофіційно підтверджують і джерела в партії влади.
У пошуках життєвого простору
Водночас Піднебесна давно зацікавлена в нарощуванні власної економічної присутності в будь-якій країні, особливо якщо вона готова пристати на її умови. Динамічний розвиток економіки Китаю впродовж трьох останніх десятиліть ґрунтувався на її експортоорієнтованій наздоганяючій моделі, запозиченій в «азійських тигрів» першої хвилі (Сінгапуру, Гонконгу, Південної Кореї, Тайваню). Лише за перше десятиріччя ХХІ століття обсяги експорту зросли вп’ятеро, і на КНР уже припадає понад 1/7 світового експорту промислової продукції. Поступово вона відмовляється від іміджу країни, що «обмінює мільйон пар взуття на один Boeing». За даними експертної доповіді Economist Intelligence Unit (EIU), протягом 2000–2010 років структура експорту Піднебесної швидко змінювалася в напрямку збільшення частки таких видів продукції, як автомобілі, мікросхеми, медикаменти, медична техніка, складне промислове обладнання. А серед 37 сегментів світового ринку, в яких її компанії здійснюють економічну експансію, особливо енергійною вона є в суднобудуванні, виробництві електричного та холодильного обладнання, сільськогосподарської техніки, автокранів тощо.
Проте неспівмірні з експортоорієнтованими «тиграми» першої хвилі масштаби економіки КНР не дають можливості продовжувати зростання за рахунок ринків країн «золотого мільярда». Піднебесна вже стала найбільшим світовим експортером, а розвинені держави і так потерпають від дефіциту торгівлі з нею. Оптимальний спосіб порятунку економіки такого масштабу від колапсу фахівці вбачають у її переорієнтації на внутрішній ринок. Утім, ідеальний у теорії, на практиці цей шлях не може бути ані простим, ані швидким із низки причин. Це і інерція наявної моделі економіки, і її структура, і об’єктивна залежність від імпорту багатьох видів ресурсів, для закупівлі яких доводиться постійно нарощувати експорт. Усе це, ускладнюючи зростання китайської економіки «вглиб», змушує до пошуку шляхів її зростання «вшир» посиленням економічної експансії і в менш розвинені порівняно з країнами «золотого мільярда» держави. Вони мають великі людські або природні ресурси, але в більшості випадків позбавлені достатніх фінансових можливостей для збільшення обсягів споживання експорту з КНР. Відтак Пекін намагається вирішити відповідну проблему шляхом щедрого надання їм кредитів під держгарантії, рахунки за якими будуть виставлені значно пізніше (див. стор. 28).
Купуватимуть за наші ж гроші
Китайська економічна експансія має дві складові: торговельну та кредитно-інвестиційну. З одного боку, вони доповнюють одна одну, з іншого – друга сигналізує про посилення та цементування впливу Піднебесної в тому чи іншому регіоні або країні. Перший етап позначений швидким зростанням позитивного торговельного сальдо КНР із потенційною жертвою, у процесі якого відбувається накопичення, фактично за її ж рахунок, необхідного капіталу для подальшого кредитно-фінансового підпорядкування. Останнє, своєю чергою, неодмінно супроводжується додатковим стимулюванням попиту на китайські товари та послуги. Відтак коло замикається, а реальні активи країни, що зазнає експансії, поволі переходять під контроль Піднебесної. Причому, як доводить світовий досвід, логіка її інтервенції у підсумку веде до колонізації території не лише в економічному, а й у демографічному сенсі шляхом завезення обслуговуючого персоналу на новозбудовані об’єкти (див. стор. 28). Потенційні жертви, діставши тимчасову можливість споживати більше, ніж виробляти, поволі перетворюватимуться на таку собі освоєну землю, багату на потрібні КНР ресурси або інші цінні властивості.
Україна досі швидко проходила перший етап такого підкорення і нині впритул наблизилася до другого. Зміна структури двосторонньої торгівлі останнім часом свідчила про перетворення нашої країни на сировинний додаток та ринок збуту для китайської економіки. Понад 76% вітчизняного експорту до Китаю вже тепер становить руда, тоді як 47,6% імпорту з Піднебесної – продукція машинобудування та електротехніки, а решта – хімічної, легкої та металургійної промисловості. Причому стрімко погіршується і торговельний баланс. Якщо 2000-го український експорт до КНР ($0,63 млрд) майже вп’ятеро перевищував тамтешній до України, то 2011-го співвідношення змінилося дзеркально: китайський зріс більш ніж у 45 разів (до $6,27 млрд) і майже втричі перевищив обсяг вітчизняного в Китай ($2,18 млрд). Загалом за 2005–2011 роки китайці продали нам товарів на $26,8 млрд, а купили лише на $7,2 млрд, заробивши в такий спосіб в Україні $19,6 млрд. Якщо такі тенденції збережуться, то вже до 2015-го ця цифра зросте щонайменше на $25–30 млрд – до $45–50 млрд за увесь означений період.
Пріоритети
В Україні Пекін вочевидь цікавитиме можливість встановлення контролю над банківською системою, отримання генпідрядів на реалізацію інфраструктурних проектів задля нарощування експорту власних конструкційних матеріалів, обладнання та будівельно-монтажних послуг, а також збільшення постачання до Китаю промислової сировини і продовольства. Проблема полягає в тому, що КНР не готова інвестувати в країну, тобто вкладати ПІІ на власний страх і ризик, як це робить приватний бізнес в умовах ринкової економіки. Китайський державний капіталізм прагне обмежитися кредитами під державні гарантії, але напрями використання позичених коштів прагне визначати на свій розсуд і в інтересах насамперед власної економіки, внаслідок чого вони мають швидко покинути «країну призначення» у вигляді оплати додаткових обсягів імпорту з Піднебесної.
Ще в листопаді 2011 року Сергій Арбузов заявив, що НБУ очікує найближчим часом експансії китайського капіталу в український банківський сектор на тлі зниження активності «дочок» західних груп, що мають проблеми з ліквідністю через боргову кризу в єврозоні. Для держави з валютними резервами понад 15 українських ВВП цей напрям експансії є, можливо, найпростішим. Що стосується транспортної інфраструктури, то окрім «Повітряного експресу» йдеться про інші об’єкти, насамперед у Києві та області. Зокрема, тунельний перехід під Дніпром, велику кільцеву дорогу тощо. Відповідну рамкову угоду підписано ще 18 квітня минулого року. У галузі енергетики реалізується проект на суму $85 млн між ВАТ «Лисичанськвугілля» та науково-технологічною компанією «Тяньді» про модернізацію Шахти імені Мельникова. У хімічній промисловості пілотним проектом стала модернізація підприємства з виробництва калійних добрив у м. Калуші Івано-Франківської області корпорацією Wuhan Engineering Co., Ltd. Співпраця китайських автомобілебудівних компаній з українськими зводиться переважно до великовузового складання в нашій країні їхніх моделей.
Інтерес КНР до нашого сільського господарства зумовлений її зацікавленістю в стабільних і довгострокових поставках харчових продуктів на власний ринок. Так, імпорт Китаєм сільськогосподарської продукції впродовж першого десятиріччя ХХІ століття зростав у середньому на 22,3% на рік і 2010-го сягнув $72,55 млрд. Експерти аналітичної компанії Da Vinci AG зазначають, що найперспективнішою тактикою для інвесторів із Піднебесної буде придбання українських агрохолдингів. Йдеться про лідерів ринку, оскільки китайців не цікавитимуть компанії з банком землі менше ніж 200 тис. га. На думку фахівців, негативна ситуація, що склалася навколо середнього бізнесу в АПК, і відхід із ринку невеликих вітчизняних інвесторів сприятимуть швидкому формуванню необхідного за розмірами банку землі «під ключ». Обов’язковою умовою буде перебування у складі засновників або прихід як нових власників компанії, що купується, близьких до влади людей, які гарантують стабільність роботи холдингів.
Причому в Україні навіть може з’явитися новий вид бізнесу, що полягатиме в скуповуванні невеликих агрофірм і формуванні значного банку землі для подальшого перепродажу китайським інвесторам. Схоже, на цю роль прагне претендувати новий вітчизняний мільярдер Олег Бахматюк зі своїм агрохолдингом Ukr Land Farming, під контролем якого перебувають близько 0,5 млн га сільськогосподарських угідь, 18 м’ясокомбінатів, по 6 насіннєвих та цукрових заводів, 4 елеватори, 10–15% українського виробництва цукру та яловичини. Крім того, йому належить «Авангард», найбільший виробник яєць та яєчної продукції в Україні. За інформацією китайського видання Рeople’s Daily, Бахматюк у квітні поточного року підписав меморандум із компанією САМС Engineering (підрозділ найбільшої машинобудівної корпорації Піднебесної SINOMACH) про наміри інвестувати в аграрні проекти UkrLandFarming на суму до $4 млрд. Документ містив плани щодо будівництва елеваторних потужностей, модернізації цукрових заводів, створення протеїнових кластерів (виробництво свинини і птиці), а також спільного виробництва зі складання сільськогосподарської техніки на потужностях ПРАТ «Агромаш ІФ» і подальшої реалізації їх на ринку України. Попередню згоду на кредитування такої співпраці тоді ж надав китайський Ексімбанк. Останні рішення Верховної Ради можуть бути спрямовані, зокрема, й на створення сприятливих умов для реалізації зазначених угод.
запобігти загрозам
У відомій китайській приказці говориться: «Коли не змінимо напрямку руху, то ризикуємо потрапити туди, куди йдемо». Чергова спроба режиму Януковича шляхом переорієнтації на Піднебесну знайти «взаємовигідну співпрацю та рівноправне партнерство» без неприємних політичних вимог загрожує консервацією й поглибленням за Україною статусу сировинної колонії Китаю та ринку збуту китайських товарів, а також, не виключено, місця поселення тамтешніх мігрантів. Усе це, ймовірно, супроводжуватиметься посиленням кредитно-фінансової залежності Києва від Пекіна. Підписавши 6 серпня закон, що відкриває шлях для надання держгарантій лише за двома «інвестиційними» проектами КНР на суму $6,7 млрд, президент відкрив «скриньку Пандори», адже в українських реаліях гарантований борг часто стає прямим державним.
Також непокоїть і той факт, що експансія китайського капіталу, як свідчить практика інших країн, зокрема Африки та держав пострадянського простору (див. стор. 28), часто сприяє консервації там наявних традиційних корупційних механізмів (оскільки, на відміну від західного інвестора, нормально почувається з ними). Це позбавляє їх стимулів до прогресу в запровадженні прозорих і правових умов ведення бізнесу, а відтак і цивілізаційної перспективи, прирікаючи на соціально-економічну деградацію. Китайські інвестиції (але прямі, а не портфельні) можуть бути корисними Україні лише в разі попередньої адаптації вітчизняної правової та бізнес-культури до європейських стандартів, а також за умови запровадження чітких меж та умов їх залучення, що відповідатимуть пріоритетам розвитку насамперед нашої держави, а не будь-якої іншої.
