Ці апостоли найбільше потрудилися для розповсюдження та утвердження віри. За що й названі Первоверховними.
Петро завжди виказував особливу відданість і рішучість, за що удостоївся особливого наближення до Господа разом із Яковом та Іваном. Він першим сповідував Ісуса Христом, тобто Месією, за що був названий Каменем (Петром). Своє трикратне зречення напередодні розп’яття Господа він омив гіркими сльозами розкаяння. Після воскресіння Ісус відновив його в апостольстві, трикратно доручивши пасти овець Своїх. Передання говорить, що кожного ранку при співі півня Петро згадував своє малодушне зречення і починав гірко плакати.
Апостол Петро першим сприяв розповсюдженню та утвердженню віри, виголосивши сильну промову перед народом у день П’ятидесятниці і навернувши 3 тис. душ. За якийсь час, зціливши кривого, другою промовою він навернув ще 5 тис. Духовна сила Петра була настільки великою, що навіть тінь його, падаючи на хворих на вулиці, зціляла їх. Іменем Господа він повертав до життя мертвих. У 42 році, під час гоніння на християн, Петра ув’язнили. Він гаряче молився вночі, і сталося диво: Ангел Божий зійшов до в’язниці, ланцюги впали з Петра і він вийшов, не помічений ніким.
Інші відомості про діяльність апостола збереглися лише в переданні. Відомо, що він проповідував у Малій Азії, Єгипті, Коринфі, Римі, Карфагені, Іспанії та Британії. Євангеліст Марко написав своє Євангеліє для римських християн саме зі слів Петра. У Новому заповіті є два його соборних послання. У 67 році апостола розіп’яли в Римі вниз головою – він вважав себе недостойним страти, якій був підданий Господь.
Святий Павло, що спершу носив єврейське ім’я Савл, навчався в Єрусалимі в равинській академії у відомого тоді вчителя Гамалиїла, який вважався знавцем Закону і одночасно був любителем грецької мудрості. Тут же Савл навчився робити намети, чим і заробляв у подальшому собі на життя. Скоріше за все, Савл готувався стати равином, тому одразу після закінчення навчання проявив себе ревнителем фарисейства і гонителем християн. Він отримав повноваження офіційно переслідувати християн навіть поза Палестиною, в Дамаску.
Господь призвав Павла на апостольське служіння чудесним чином, по дорозі в Дамаск. Навчений вірі та охрещений, він починає проповідувати, чим викликає страшну лють іудеїв. Павло змушений бігти в Єрусалим, де він приєднується до віруючих і знайомиться з декількома апостолами. З 45 року починаються його місіонерські подорожі (всього їх було чотири). Не бажаючи працювати там, де вже попрацювали інші, він вирішив (з волі Господа) йти до язичників. Засновуються общини в Малій Азії. У 51 році Павло бере участь в Апостольському соборі в Єрусалимі, на якому виступає проти необхідності того, щоб язичники, навернені у християнство, дотримувалися обрядів Мойсеєвого закону.
Далі апостол проповідує в Греції, Македонії, Антіохії та Ефесі, і знову повертається до Єрусалиму. Там його два роки тримають в ув’язненні, допоки не відправляють на його прохання на суд кесаря до Риму. У Римі Павло користувався поблажливістю властей і вільно проповідував. Успішно захистившись перед сенатом та імператором, він знову йде на Схід, зустрічається з Петром, і невдовзі разом із ним повертається, дійшовши, швидше за все, до Іспанії (Петро по дорозі лишається в Римі). Після повернення до Риму Павло знову опиняється у в’язниці, де й перебуває до смерті. Є передання, що він проповідував при дворі Нерона і навернув до Христа його улюблену наложницю. У 67 році, після 9 міс. ув’язнення, Павлу – громадянину Риму, відрубали голову мечем. Апостолу належить 14 послань, які є систематизацією християнського віровчення.
Життя кожного з цих двох святих переповнене символами. Відступництво і каяття Петра (на відміну від Іуди, який теж зрадив, але не знайшов сил покаятися)… Факт і спосіб навернення Павла… Навіть те, що саме цих двох апостолів названо первоверховними, само по собі є символом.
Петро – неписемний рибалка, Павло – син фарисея з найкращою богословською освітою, римський громадянин. Перший був із Христом від самого початку, старшим серед дванадцяти. Другий – один із найлютіших переслідувачів Церкви, який ненавидів християн і навіть був присутнім при страті першого мученика Стефана. Це – притча, яка свідчить, що Бог не дивиться на лиця, для Нього всі рівні і кожний може спастися.
bratstvo.info
