Слава Граблям!

 

Слава Граблям!

 

Гасло «хто не скаче, той москаль» з'явилось на львівському майдані ще до драматичного розвитку подій на майдані київському. До смертей, до російськомовних послань від галичан мешканцям півдня і сходу, до мас-медійної акції «єдина країна/единая страна».

Трохи пізніше в інтернет потрапила прекрасна карикатура, де під цим гаслом пародійний українець з оселедцем і в шароварах підскакує на граблях. Так, якщо ми змарнуємо й цю нагоду на побудову нормальної країни, то в національному гербі сміливо можна буде поміняти тризуб на граблі.

Нормальна країна – це країна, у якій є консенсус національного і державного інтересів. Чим відрізняються ці інтереси? Держава зацікавлена в тому, щоб мати міцний військово-політичний суверенітет, економічну незалежність, стабільну внутрішню ситуацію: соціальну, релігійну, культурну тощо.

Національний інтерес у всьому цьому збігається з державним за умови, що нація є єдиною, солідарною, патріотичною і при цьому має всі можливості для цивілізаційного розвитку та задоволення своїх культурних і релігійних потреб.

Ці інтереси не завжди тотожні. Державний інтерес багатонаціональних імперій часто не збігається з інтересами деяких націй, що входять до їх складу. Саме через це імперії з часом розпадаються, як Австро-Угорщина, або ж просто там зникають малі і слабі національні спільноти, як-от низка народів Російської імперії. Або переплавляють у єдиному імперіальному котлі різні народи на одну політичну націю – те, що вдалося свого часу Франції, Німеччині чи США і не вдалося Радянському Союзові.

Але це стосується не тільки імперій. Державний інтерес країн тоталітарних чи авторитарних асоціюється з інтересами груп, що перебувають при владі, а не з потребами націй, котрі населяють ці країни.

Тільки в нормальних країнах ці інтереси майже повністю збігаються. Тобто в нашому розумінні – у країнах демократій західного взірця. Україна до таких не належить. І звідси більшість її проблем.

Сучасна українська держава хворіє тією ж недугою, що й українські державотворчі ініціативи 1917-1923 років. Наддніпрянщина не могла визначитись, хто представляє її інтереси – Скоропадський, Петлюра чи Махно. В результаті виявилось – більшовики. Західні українці бачили головне зло у поляках, але не бачили однозначного добра. Одні хотіли великої України, інші ­–­ ЗУНРу, ще інші – автономії у складі Польщі. В результаті теж опинились під більшовиками.

Польський дипломат і політик того періоду, який активно працював над питанням українсько-польського примирення, граф Станіслав Лось писав, що з українцями важко домовитись, бо вони самі не знають, чого хочуть, і давав їм такі поради:

Кожний народ, який хоче бути повноправним, котрий хоче бути рівним з іншими суверенними народами, повинен спромогтися на чітку кристалізацію; на усвідомлення собі власних інтересів, свого державного інтересу. Тільки тоді він може стати рівноправним суб’єктом до розмов і угод з іншими народами, бо лише тоді знання про його інтереси дає гарантію, що угоди з ним мають якусь вартість, що він дотримуватиметься своїх зобов’язань, оскільки їх дотримання лежить в його інтересах, одним словом – лише тоді він починає заслуговувати на довіру, яка є основою для всіх домовленостей і угод.

Сьогодні Україна опинилася перед лицем розпаду чи втрати державності саме через те, що за два десятиліття її еліти не спромоглися витворити ось цього державного інтересу, а суспільство – національного. Тому Україна й нині має проблеми і з суверенністю, і з нацією.

Важко сформулювати державні інтереси, коли в державі немає національного консенсусу, коли не можуть між собою домовитись дві різні частини теоретично одного й того ж народу. З самого початку ці частини не шукали консенсусу, щоб стати єдиною нацією, вони намагались нав’язати одна одній свою версію українськості. Тепер своє право на інакшість обидві частини готові відстоювати зі зброєю в руках.

Протиборство двох варіантів української нації стало прекрасним ґрунтом для підміни поняття державних інтересів інтересами кількох олігархічно-фінансово-політичних груп, які «приватизували» собі цю державу. До складу цих груп входять люди з середовищ, яким поняття національного інтересу є абсолютно чуже: перефарбована номенклатура неіснуючої радянської імперії, кримінальний світ, агентура інших країн. Специфіка діяльності цих груп, що здається зрозумілим, є інтернаціональною в найгіршому сенсі цього слова.   

А тому народ вони розцінюють тільки як дешеву робочу силу, як неперебірливого користувача послуг, як покірного платника податків, як піддатну на примітивні маніпуляції біомасу. Але не як націю, що може виявитися готовою захистити від них свою державу, бо вбачатиме в цьому свій національний інтерес.

Революція гідності мала б це змінити, а протистояння з Росією – відстояти право на ці зміни. Однак і перше, і друге завдання нам, м’яко кажучи, вдається реалізувати з великими труднощами. Якось виглядає, що національний та державний інтереси у нас навіть на порозі війни не знайшли консенсусу. Гляньмо на це крізь призму кількох архіважливих справ.

Що є важливіше під час війни, ніж армія. Армії в України практично немає. Ми чуємо, що її два десятиліття розкрадали і руйнували, але не чуємо, хто саме, не бачимо, щоб когось притягли до відповідальності за це. Всі попередні міністри, начальники генштабів і т.д. – це майже без винятку високі професіонали і патріоти. Але армії нема. Зараз вона вкрай потрібна – і нації, і державі. Держава не має на це грошей. Ті, хто витягнув з армії мільйони, якось не виявили готовності повернути їй хоча б щось у час загрози. Мільярдери (якщо проминути двох тих, що очолили ОДА, оскільки невідомо, яка частка в їх діях вмотивована патріотизмом чи альтруїзмом) теж, здається, вважають, що це не їхня справа. Народ попри скруту збирає по п’ять гривень – назбирав на два нових танки або на кілька тисяч тонн пального. Бо, як виявляється, для армії пального бракує, а для польоту на гелікоптері держчиновника на рибалку – не бракує. Тож армія – це чий інтерес?

Наступний приклад. Майдан вимагає люстрації, в чому вбачає національний інтерес. Але чи держава бачить інтерес в люстрації – у зламі існуючих схем, у втраті нагрітих місць тисячами «коліщаток і гвинтиків» бюрократично-корупційної системи? Судячи з баталій в парламенті – ні.

Фінансова криза в нормальній країні вирішується у трикутнику держава-бізнес-громадяни. Українська держава – банкрут, але українська бізнес-еліта мається цілком непогано. Погано ведеться громадянам: ціни зростають, тарифи підвищуються, зарплати і пенсії заморожені. Ще гірше тим мільйонам громадян, котрі сплачують валютні кредити. Чи в інтересах держави і бізнесу не повинно бути підтримки і солідарності з громадянами в важку хвилину? В чому це проявляється нині – в затримці валюти за кордоном експортерами, в валютних спекуляціях, в накручуванні цін на товари першої потреби? Чий інтерес у тому,  щоб маса людей втратила останні заощадження, помешкання та інше майно?

І нарешті візьмімо найболючіший приклад – Донбас. Державним інтересом є факт збереження територіальної цілісності держави, національним – ціна цього збереження. З точки зору дядь і тьоть з високих кабінетів, які формують державний інтерес під себе, звичайно, краще, щоб територія залишилась цілісною за будь-яку ціну. Бо що більша територія, то більший ресурс, то більші можливості для «дерибану». А чим деморалізованіший регіон є на цій території, тим кращі умови для легалізації цього дерибану.

З точки зору єдиної нації було б краще, щоб та нелояльна частина населення зникла. Але змусити її до лояльності не вдається, а усунути з території нашої держави теж нереально. Обидві ці частини народу різняться не так, як чехи зі словаками, а як серби з хорватами. Тому нам краще не братися за зброю для з’ясування внутрішніх проблем. Тоді залишається тільки варіант, щоб нелояльна частина народу зникла з нашого життя разом зі своєю територією.

Отже, якщо орієнтуватися на державний інтерес, то загинуть люди. Якщо дбати про національний інтерес, то зменшиться територія держави. Якому варіанту віддати перевагу? Однозначної відповіді немає. Власне, бо немає єдиного інтересу.

Коли ми скандуємо: «Слава Україні!», то кожен має на увазі щось своє – олігарх своє, чиновник своє, бізнесмен своє, інтелігент, студент, робітник і селян – теж кожен щось своє. Бо Україна у нас усіх різна. А от граблі – спільні, одні на всіх.

ZAXID.NET


28.04.2014 Володими Павлів 2283 1
19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

287 1
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

1674
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1188
12.06.2025
Тетяна Дармограй

У першому півріччі 2025 року мобілізацію на Івано-Франківщині проводили з використанням нових електронних систем та оновлених процедур. Які зміни в мобілізації діють та що ще планують удосконалити, розповідає Фіртка.

6648
10.06.2025
Павло Мінка

Калуш зіткнувся з енергетичною та екологічною кризою — мільйонні збитки та виснаження підземних вод загрожують питному водопостачанню міста.  

1806
05.06.2025
Олег Головенський

Про сучасні загрози, що потребують нової парадигми підготовки управлінців і фахівців та про нову освітню програму «Національна безпека», Фіртка поспілкувалася з куратором програми, професором кафедри публічного управління та адміністрування Василем Остап’яком.

2168

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

254

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

811

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

907

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

1482
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

562
08.06.2025

Здорове харчування не лише підтримує фізичний стан, а й допомагає залишатись стійкими перед труднощами та випробуваннями.  

1647
02.06.2025

На Прикарпатті завершується весняна посівна кампанія.  

1535
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

457
13.06.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3536
07.06.2025

Восьмого та дев'ятого червня християни відзначатимуть свято Трійці.  

3673
01.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

7250
16.06.2025

В Івано-Франківську з 15 по 20 червня відбуватиметься Шекспірівський фестиваль, організатором якого є Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.   

473
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

231
16.06.2025

Більше довіряють Президенту мешканці Заходу — серед них 73% довіряють Володимиру Зеленському проти 61-63% в інших регіонах.  

967
15.06.2025

На думку прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска, протистояння між Ізраїлем та Іраном переростає в повномасштабну війну в регіоні.  

383
10.06.2025

Більшість мешканців західних областей — 60% — усе ще готові терпіти війну стільки, скільки буде потрібно. Утім, це на 19% менше, ніж у лютому 2024 року.  

590