Богдана Мацьоцька — українська гірськолижниця, олімпійка, неодноразова призерка міжнародних змагань FIS та українських турнірів.
Аби дізнатись історію гірськолижниці Богдани Мацьоцької, журналістка Фіртки поїхала на Косівщину, звідки родом спортсменка.
Про початок спортивного шляху та причину відмови виступати на Олімпіаді в Сочі, читайте далі.
«Займатись спортом почала в шість років»
Крок за кроком, я продовжувала підійматися драбиною успіху. Вже у десять років мені вдалося взяти участь у міжнародних змаганнях. Займатись спортом я почала в шість років, і з того часу все відбувалося на професійному рівні.
Уявімо, що мої однолітки прокидаються, снідають, йдуть в школу, повертаються додому орієнтовно о 15:00 годині та продовжують займатись чим забажають.
Водночас мій день розпочинався о 7:00 годині з руханки та розтяжок як повноцінного тренування. Далі — школа до 11:00 години, а після третього уроку тато мене забирав й ми разом йшли пішки понад шість кілометрів, перетинаючи два горби, в пошуках достатньої кількості снігу для тренувань. Бо більше не було де — й на той час не було коштів кудись поїхати.
«До 25 років жила у вкрай інтенсивному ритмі»
До 14 років — це лише дитячий етап виступів, а вже з 16-17 років ти потрапляєш в дорослий спорт. Це дещо інша ланка: вона складніша, тут потрібно більше працювати.
Взимку тренуєшся на лижах, а влітку відпрацьовуєш на роликах. А також акробатика, загальна фізична підготовка — такий режим в мене був від шести років. Після 16 років я й влітку тренувалася на лижах.
До 25 років прожила у вкрай інтенсивному ритмі. Скажімо, для тренувань використовуєш 200 тренувальних днів на снігу за рік, й це — хороший результат.
Коли проходиш дитячий рівень й доходиш до дорослого, то вже потрібно показувати результати. Тоді вже починаються пошуки снігу за кордоном. Втім, у нас, на жаль, вони розпочались пізно. Це дуже відкинуло мене в порівнянні з міжнародними конкурентками в результатах. Мені вдалося розпочати правильні графіки тренувань на снігу тільки в 14 років.
Вкрай добре, коли ти починаєш сезон в червні на льодовиках в Австрії, а ідеально у Швейцарії. Ми добрались до найдешевших льодовиків Австрії в цьому віці. І з того часу почали проводити кожен сезон правильно. Починали завчасно тренуватись влітку або восени, це вересень—жовтень.
Завдання спортсмена набрати найкращу фізичну та спортивну форму до початку змагального сезону, який може розпочатися й літом. Адже були два сезони, коли ми летіли в Чилі, де змагання стартували в серпні. Але в більшості випадків змагання розпочинаються наприкінці осені.
З грудня розпочинається змагальний сезон, який закінчується в середині квітня.
«Перша олімпіада — це були технічні дисципліни».
Мені був 21 рік, і участь в змаганнях такого рівня в такому віці — хороший результат. У Сочі я виступила в 2-х дисциплінах, готувалася до 3-ох, моєї "коронної" — слалому, але не склалося через трагічні обставини, які відбувалися в той час в Україні. А саме — Революція Гідності.
«Коли почули, що наступна олімпіада буде в Сочі — ледь не плакали»
За чотири роки до олімпіади оголосили наступне місце проведення. Коли ми почули, що це буде в Сочі — ледь не плакали. Кандидатами на проведення олімпіади у 2014 році були Зальцбург Австрія, Пхьончхан, Південна Корея і Сочі.
Ми засмутились, звісно. Коли вже наближалась ця дата, то летіли в лютому, коли в Україні почались сутички на Майдані, а ми усвідомлювали, куди летимо. Ми розуміли вже тоді, що всі події, які відбувались в нашій державі не прийшли просто так. Але, кажуть ж, що "спорт поза політикою". Й ти намагаєшся це все відкинути й зосередитися на своїй роботі, хоч насправді — болить. Дві дисципліни я відстартувала, залишилась улюблена — слалом.
«Щоб вшанувати загиблих на Майдані ми з батьком захотіли одягнути траурні стрічки»
Тоді 19 лютого 2014 року почались серйозні обстріли на Майдані з жертвами. Там було багато моїх знайомих та друзів в той час. Всю ніч я провела з ними на зв’язку. Це та ситуація, коли фізично ти не там, але усіма думками ти там. Ми розуміли, що ми перебуваємо в країні агресора. Те, як вчинила влада в той час, дало зрозуміти, звідки ростуть ноги. На наступний день після новин ми з батьком захотіли одягнути траурні стрічки, в шану загиблих Небесної Сотні, але українське й олімпійське керівництво нам заборонило.
Тоді скликали консиліум: з нами розмовляв Президент Олімпійських ігор та переконував нас, що цього робити не можна. Адже, знову ця риторика, що "спорт поза політикою". Один з аргументів був таким, що ми підставляємо цілу українську команду, бо їм ще виступати, а через наш вибрик можуть дискваліфікувати всю команду. Ми цивілізовані та порядні люди, й не мали бажання підставляти всю команду. Хоча, нас здивувало та обурило відношення інших спортсменів, адже на це ніхто серйозно не звернув уваги.
«Вирішили з тренером знятись зі змагань Олімпіади»
Ми для себе вирішили: якщо ми підставляємо всю команду, а брати в цьому участі не хочемо, то ми знімаємось зі змагань. Тому, сказали, щоб нам дали літак, бо їдемо звідси, враховуючи всі обставини. На другий день після публікації в Facebook про причини відмови від участі в Олімпіаді зі мною хотіли зустрітись журналісти. Я хотіла, щоб про мене писали у «The Times» чи знімали інтерв'ю у «CNN», але не за таких обставин я собі це уявляла.
Ми з тренером сподівались якнайшвидше повернутись в Україну, але наше керівництво пояснило, що наш вчинок й так резонансу наробив. Й знову ж таки, аби не підставляти команду треба залишитись до кінця з усіма. Після приїзду в Україну, найперше що ми зробили — поїхали на Майдан.
Більше читайте у матеріалі.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
