У першу неділю вересня в Україні відзначається День підприємця.
Свято встановлено Указом Президента у 1998 році, щоб відзначити важливу роль, яку відіграє цей сектор економіки у формуванні нового економічного ладу, розвитку демократії та громадянського суспільства. У 2019 році День підприємця України припадає на 1 вересня.
Приблизно 2% від чисельності працездатного населення в Україні займається бізнесом.
З нагоди свята кореспондентка "Фіртки" поспілкувалася із франківцем Юрієм Войчаком - фахівцем у банківській сфері, міжнародним експертом з кредитування малого та середнього бізнесу, який працює на швейцарську консалтингову компанію.
Пане Юрію, розкажіть, будь ласка, трохи про себе
Народився я у Білорусії в 1977 році (батько працював інженером-конструктором на машинобудівному заводі «БелАЗ»). В 1982 році повернулися додому в Україну. Середню школу №1 та Державний Технічний Університет за спеціальністю «Економіка підприємства» закінчив вже в Івано-Франківську. Коли вступав у 1995 році, то конкурс був 25-30 осіб на одне місце. Тоді всі мріяли бути економістами, менеджерами та бухгалтерами.
Я нещодавно жартував на дні народженні в батька, що він дав приклад та зорієнтував мене тричі, що сформувало моє життя надалі - можливість подорожувати, заняття спортом (батько відвів мене в секцію з плавання у 8 років) та навчання в університеті по спеціалізації «Економіка підприємства».
Ви - відомий фінансист. В яких банках працювали в Україні?
На роботу в банківську установу потрапив у Харкові в 2003 році (мій найкращий друг тоді закінчив Харківську Юридичну Академію ім. Я. Мудрого та запропонував мені також пошукати роботу у великому місті). Столицю я не розглядав, тому Харків став моїм містом роботи фактично на 3 роки. В той час проводився набір персоналу в банк фактично «з вулиці без досвіду» в проект, який частково фінансувався німецькою консалтинговою компанією IPC, що надавала технічну допомогу банку по реалізації проекту мікрокредитування (тобто надання кредитів малому та середньому бізнесу). Був конкурсний відбір, все як люблять німці – письмові тести, співбесіди, рольові ігри. Пам'ятаю, що було 40 людей на відборі та взяли лише двох на випробувальний термін – я був в тому числі. Починав фактично з посади стажера відділу на посаді кредитного спеціаліста.
У 2006 році повернувся в Івано-Франківськ по системі банку для відкриття проекту - вже як регіональний менеджер, фактично. Тоді мікрокредитування на Прикарпатті ми почали розвивати за стандартами найкращої світової практики, яку перейняв банк в міжнародних консультантів. І хоча Івано-Франківська область налічувала лише 1,3 млн населення в цілому, серед яких було приблизно 50-60 тис представників бізнесу в період 2006-2010 рр. за офіційною статистикою - нам вдалося створити кредитний портфель, в якому було близько 2 500 клієнтів на загальну суму по сальдо близько 30 млн дол США. Ми тоді входили в топ-5 серед регіонів по Україні на рівні з Чернівецькою та Дніпропетровською областями, в яких була набагато вище концентрація ресурсів малого бізнесу. До речі, в той час в Івано-Франківській області працювало близько 50 представництв банківських установ і всі займалися кредитуванням, тобто конкуренція була досить високою. Додатково я був залучений до аналогічних проектів у Грузії та Латвії на короткостроковій основі (1-2 місяці). І вони були реалізовані банком досить успішно.
У 2012 році я отримав пропозицію переїхати в Київ в один з невеликих системних банків та очолити напрямок кредитування малого та середнього бізнесу, але вже в проекті всеукраїнського масштабу. Цей банк тоді входив в топ-20 за всіма ключовими показниками. Тому ця пропозиція була однозначно цікавою. Я пропрацював тоді майже три роки в досить цікавому проекті та зміг вийти на новий рівень професійної співпраці з Німецько-Українським Фондом, який працює з програмами підтримки малого бізнесу в Україні через банківські установи. Також мені вдалося долучити міжнародних консультантів до навчання персоналу банку саме за стандартами міжнародного зразка з відповідними сертифікаціями, екзаменами, системою мотивації.
У 2014 році я отримав пропозицію від китайської консалтингової компанії, яка працювала в банківському напрямку та сприяла побудові процесів кредитування малого та середнього бізнесу. Це був цікавий крок та можливість почати роботу банківського консультанта на міжнародному рівні. Тим більше Китай є країною, де підприємництво розвинуто максимально, а ринок банківських установ досить великий. Незважаючи, що приблизно 60-70%% ринку утримують чотири потужні банківські установи, ми працювали з невеликими банками в регіонах, які активно займалися кредитування підприємців та їм були цікаві підходи cash flow аналізу для визначення ризиків проектів для фінансування.
Я повернувся додому в другій половині 2016 року після завершення контракту в Китаї та вирішив пошукати цікаві проекти в Україні та Східній Європі. Тим більше, що вже давно хотілося певний час побути з родиною в Івано-Франківську.
У 2018 році я підписав контракт з Франкфуртською школою Бізнесу та Менеджменту і приєднався до команди банківських консультантів, що працювали в проекті на замовлення Європейського Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР) в Ощадбанку. Було поставлено завдання в найкоротший термін відкрити проект кредитування малого бізнесу в банку. Питання входження ЄБРР в склад акціонерів банку просувалося досить активно, але необхідні були зміни в процесах банку зсередини. В результаті через рік проект вже працював по всій Україні у 24 регіонах. Це був цікавий досвід однозначно, бо залишив після себе не лише працюючі регламенти та процедури, але й гарних колег та друзів.
Ви зараз працюєте у Непалі. Чим саме займаєтеся?
На початку 2019 року, після завершення контракту з Франкфуртом, я отримав пропозицію від Швейцарської консалтингової компанії BFC (Цюріх) попрацювати міжнародним експертом з питань кредитування малого та середнього бізнесу. Компанія тоді виграла тендер від KfW (німецький державний банк), який розпочав проект в Непалі по розвитку кредитування малого бізнесу та аграрних підприємств. Враховуючи мій попередній досвід в Азії, на Кавказі та Східній Європі, я прийняв рішення додатково розширити географію та вже 3 місяці живу в Катманду.
Суть мого проекту сьогодні в Непалі – це співпраця з системним місцевим банком та удосконалення процесів та процедур щодо фінансування малого та середнього бізнесу. Ми впроваджуємо методику cash flow аналізу для правильної оцінки ризиків при фінансуванні підприємців, допомагаємо створювати банківські продукти з врахуванням специфіки ринку та ментальності населення, удосконалюємо процеси всередині банку та зменшуємо таким чином бюрократичні чинники, впроваджуємо системи мотивації для персоналу, підвищуємо систему якості обслуговування представників малого бізнесу через додаткові навчання персоналу банку в тому числі, проводимо тренінги для представників бізнесу, тощо. Цікаво. Насичено. Системний підхід.
Я намагаюся не займатися речами, які не приводять до глобальних змін в процесах в кращу сторону. Інколи на запитання «чим займаєшся?», жартую та відповідаю, що роблю складні речі простими.
Якщо коротко розказувати про свій досвід, то це саме так і виглядає. Але, якщо описувати в деталях, то матеріалів вистачить вже на книжку.
Яким є рівень розвитку середнього і малого бізнесу в Україні у порівнянні з Китаєм та Непалом?
Коли я розпочав проект кредитування підприємців в Китаї в одному з місцевих банків, то звичайно, що намагався порівнювати як підприємницьке середовище, так і банківський соціум з українськими реаліями. Було одразу враження, що представників бізнесу в Китаї більше. Хоча в Китаї існує багато банківських установ з доступними кредитними відсотками, але приблизно 6 з 10 підприємців мали борги перед родичами, знайомими через приватні позики. Ми тоді жартували, що конкуренція не між банками, а між родичами потенційних клієнтів. Дуже часто такі позики від родини беруть без відсотків та на невизначений термін. Ми запровадили в банку новий продукт «Кредит без забезпечення» в межах невеликих сум позик, знизили бюрократичні вимоги щодо забезпечення, зменшили час прийняття рішення та видачі кредиту. Фактично, такі ж самі інструменти використовувалися і в Україні, тому різниця в підходах була невелика.
В Китаї побачив, що підприємці, в першу чергу, намагаються вкладати кошти в розвиток бізнесу та купляють акції місцевих підприємств через місцевий ринок цінних паперів. А вже депозити потім накопичують, як прибуток від попередніх видів діяльності, як збереження. Тобто схильність до ризику в китайців мені здалася вищою, ніж в українців, якщо так можна сказати в цілому. Тому чисельність підприємців там у відносному значенні вища.
В Непалі таке явище, як приватна позика, не так часто зустрічається, але є велика кількість кооперативів, які займаються кредитуванням малого бізнесу. Наприклад, банки в Непалі не займаються кредитуванням без забезпечення взагалі, та як правило, максимальна сума позики буде не більше ніж 30-40% від ринкової вартості майна. Досить консервативний та бюрократичний підхід. Рівень digitalization в країні досить низький, тому банк обмежений в кредитних програмах по моделях розрахункового скорингу, рейтингу. Такі речі, як кредит за 5 хвилин тут виглядають, швидше, фантастикою. Є, звичайно, карткові банківські ліміти, можливість користуватися безготівковими розрахунками в сервісній мережі, але такого, як оплата через телефон ще немає. Фактично, в окремих сегментах сервісу та інноваційності в роботі з клієнтами - це рівень банкінгу України 20 років назад.
Чому, на Вашу думку, іноземні інвестиційні компанії бояться вкладати в Україну?
В першу чергу ринок України досить дивно виглядає для інвестиційних компаній. Вони бачать процеси досить реально та проводять ретельне вивчення проектів перед вкладанням коштів в будь-яку сферу. Основна проблема – це наявність корупційної складової на всіх рівнях. З метою мінімізації ризиків втрат та контролю за процесом, інвестор розглядає будь-яке фінансування, як інвестиції в основні фонди та оборотний капітал. Якщо є ризик втрати основних фондів в майбутньому через непрозорість оформлення процедури чи корупцію в судовій системі, то інвестор не зацікавлений в проєкті, бо їхня окупність в Україні коротша, але не настільки, щоб заходити в непередбачувані ризики. Так, ми маємо дешевшу робочу силу в порівнянні з тією самою Польщею, Чехією, Словенією, але це незначна частина в операційних витратах, яке не так вже і суттєво впливає на прибуток. Додатково, присутнє таке явище як рейдерство, що не додає позитивних репутаційних відгуків. Я вже не говорю про відсутність ринку землі та додаткові бюрократичні процедури для вирішення будь-якого питання.
Саме тому, в Україні немає до цього часу сміттєпереробних заводів, а відкриття сонячних електростанцій прирівнюється до запуску ракети в космос.
Всі інші ризики, то вже другорядне питання.
До речі, моя думка, нам вкрай як потрібні щорічні інвестиції на рівні 25-30% від рівня ВВП, щоб держава почала розвиватися економічно та стала рівноправним партнером для Європи, розширила власне виробництво та перестала бути сировинним колоніальним придатком.
Як, на Вашу думку, на рівні владних рішень можна зменшити відсоткову ставку?
Облікова відсоткова ставка, яка визначається Національним банком України, залежить в першу чергу від економічної ситуації всередині країни (зокрема, рівня інфляції, показників експорту/імпорту, довіри до національної валюти). Мені дуже подобається тренд збільшення показника ВВП України в цьому році. Очікую, що НБУ до кінця року знизить облікову ставку до рівня хоча б 8-10%. Тоді, це дозволить комерційним та державним банкам поступово знизити відсоткові ставки по кредитах. Відповідно, ми побачимо і зниження ставок по депозитних програмах. До речі, в цьому році регулятор суттєво послабив вимоги щодо валютного регулювання, що є гарним сигналом подальших змін в частині облікової ставки.
Інструменти покращення економіки – це зміна парадигми всередині держави, а саме потрібно перестати орієнтуватися на сировинну економіку. Світ вже став технологічним та експортує готову продукцію, що збільшує фінансові надходження в країни як у вигляді доходів, так і у вигляді інвестицій від зовнішніх сусідів.
Крім цього, потрібний розвиток підприємництва в Україні. Саме наявність малого та середнього бізнесу формує в країнах Європи 50-60% ВВП, забезпечує 85-90% працездатного населення роботою, наповнює бюджети країни та є ресурсом соціальних виплат та розвитку інфраструктури.
Наприклад, сусідня Польща за минулий рік досягнула позначки більше ніж 500 млрд дол США ВВП при 50% формування за рахунок малого та середнього бізнесу. В той самий час Україна має трохи більше ніж 100 млрд дол США та 10-15% за рахунок малого та середнього бізнесу. Відчуваєте різницю? Економіка не повинна бути ресурсна, олігархічна та монопольна. А в нас роками формувалося це "3 в 1", що також негативно впливає та вимагає часу та реформування підходів управління з боку керівництва держави.
У будь-якому випадку, Національний банк повинен бути незалежним органом та не повинно мати місце будь-яке регулювання ставок. Це виключно механізм ринкових впливів на стабільність та довіру до національної валюти, в першу чергу.
Чому в Україні та Європі така велика різниця у відсоткових ставках? Чим це зумовлено? І як можна змінити ситуацію?
Європа пройшла свій шлях розвитку та історично витратила не менше часу на встановлення діючих принципів економічного зростання. Були і приклади рецесії та падіння ринку нерухомості, національних валют та фінансових інститутів.
Питання лише правильних висновків та впровадження правильних механізмів недопущення в майбутньому негативних процесів.
Наприклад, в Україні давно потрібно на державному рівні посилити захист прав кредиторів, що дозволить фінансовим установам вирішувати спірні питання за кредитними договорами набагато швидше та отримувати право стягувати борг за рахунок активів. З одного боку, ця практика призведе до відповідального кредитування з боку самих позичальників, а з другого боку посилить довіру до банків потенційних вкладників. Ресурси, які використовують системні банки для кредитування того ж самого малого бізнесу, це на 70-80% база депозитів від населення. Довіра за довіру.
Я часто бачу, як окремі банки роблять стратегічний вектор виключно на кредитування населення на споживчі потреби, хоча це ніяк не стимулює розвиток власного підприємництва в Україні в цілому. Такий собі обмежений спекулятивний шлях існування на банківському ринку. Звичайно, це має право на роботу, але з точки зору стратегічного планування розвитку, то є досить обмежено.
Я підтримую будь-які намагання держави стимулювати кредитні програми через механізми компенсації відсоткової ставки по кредитах на розвиток бізнесу. Такі програми вже є, але вони працюють не досить активно в регіонах. Такі речі змінюють економіку і їх потрібно однозначно підсилювати. Це і є відповідь на ваше питання в сучасних умовах.
Банки несуть відповідальність власним капіталом з точки зору побудови ризик-моделі прийняття рішення, а держава вкладає ресурси в стимулювання підприємництва та створення робочих місць. Повернення відбувається через збільшення бази оподаткування та зростання економіки в цілому. Це світовий приклад, тут нічого нового не придумали.
Коли держава отримує кредит від міжнародних фінансових інститутів та вкладає в соціальні виплати населенню та дотації для галузевого бізнесу олігархів, які вимивають через офшори валютні прибутки, то нічого доброго з того не відбувається.
Які Ваші поради щодо того, як і в що українцям вигідно інвестувати кошти?
Знання, подорожі та власна справа – то є найкращі інвестиції для молодого покоління. Я часто бачу, як молодь вкладає кошти в активи (нерухомість, автомобілі, побутові речі), в той час коли у них ідеальна пора для розвитку та навчання, отримання досвіду та реалізації власних планів. Якщо говорити про заощадження, то розумні гуру кажуть, що вони повинні становити 10% від вашого прибутку. Насправді, в цьому є логіка.
Якщо вам вже за 30 років, то вкладайте кошти в бізнес-проекти та шукайте можливість додаткового доходу. Час, коли депозит в банку був альтернативним джерелом доходу вже минув, і не повернеться. Банківська установа – то є лише гарант збереження ваших коштів.
.jpg)
Україна стає повноцінним партнером європейської спільноти та багато людей вже відкривають рахунки за межами України в тому числі. Рівень відсотків за депозитами на рівні 1-2% показує нам, що депозит - це не бізнес, а швидше результат вашої бізнес/інвестиційної діяльності.
Мені подобається нове покоління людей нашого міста. Вони стають більш активними, розвивають бізнес напрямки, придумують проекти та ризикують, вкладають кошти та шукають інвесторів, співпрацюють з закордонними партнерами та розвиваються. Це прекрасно. Це правильний вектор руху моделі ринкової економіки, де основне ядро в малому та середньому бізнесі.
У чому найкраще зберігати кошти: валюта, золото чи щось інше?
Я намагаюся мати як мінімум чотири абсолютно різних джерела доходів та не концентруватися в короткострокових спекулятивних угодах. Це пов'язано з тим, що ризик таким чином розподілений в джерелах отримання прибутку, у видах діяльності та в часі. Самі збереження можна визначати аналогічним принципом. Абсолютно нормально, що це може бути як нерухомість, валютні збереження в окремих установах, золото, цінні папери, бізнес інвестиції, тощо. Кожна людина сама визначає свої ризик-апетити. Універсальних рекомендацій немає. Головне не переплутати активи з пасивами!
Наприклад, нерухомість, яка приносить додатковий дохід – то є вже актив, який крім збереження ринкової вартості дає додаткові дивіденди.
Першого вересня відзначаємо День підприємця. Що у цей день хотіли б порадити нашим підприємцям?
Терпіння у Ваших бізнес починаннях, інноваційності в процесах управління фінансовими потоками, клієнтоорієнтованості на ринку надання товарів та послуг. Це свято, яке мало святкується на офіційному рівні держави в силу історичних обставин. Але, я абсолютно переконаний, що важливість малого та середнього бізнесу в економічному зростанні України досить чітко визначена та відіграє значну роль в майбутньому. Зі святом Вас.
Розмовляла Марія Лутчин
