Вчора, 9 лютого, закінчився семирічний контракт ректора Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Богдана Остафійчука з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту. В найближчі дні це відомство мало б оголосити конкурс, якщо в нього не буде інших планів.
Втім, як показали приклади недавніх виборів ректорів інших ВНЗ в Україні, тримати в стані невизначеності велику кількість народу напередодні осінніх виборів владі було б не зовсім доцільно, адже в Прикарпатському університеті, з його річним бюджетом приблизно в 170 млн. грн., майже тисяча викладачів навчає близько 20 тис. студентів.
Поглянемо на ситуацію детальніше: як відбувається обрання ректора та які вимоги до кандидата на посаду керівника ВНЗ відповідно до чинного законодавства, які ключові проблеми постануть перед новим ректором, хто з претендентів спробує завоювати довіру науково-педагогічного колективу ПНУ на найближчу семирічку?
Проблеми
перехідного періоду
Прикарпатський університет у серпні цього року святкуватиме своє 20-ліття. На початку 240 штатних викладачів на 36 кафедрах інституту навчали шість з лишком тисяч студентів. Сьогодні ж ПНУ об’єднує вісім навчальних інститутів, шість факультетів, чотири навчально-консультаційні центри, три коледжі, школу-ліцей, три науково-дослідні інститути, 11 наукових центрів, Центр післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки, Центр інформаційних технологій, Центр дистанційного навчання та контролю знань, навчально-методичне управління, науково-дослідну частину, вісім адміністративних відділів. Навчально-виховну та наукову роботу на 68 кафедрах здійснюють 782 штатних викладачів, у тому числі 65 докторів наук, професорів, 470 кандидатів наук, доцентів. А в університеті за 21 напрямом та 52 спеціальностями навчаються понад 18,5 тис. студентів. Тобто очевидне швидке екстенсивне розростання університету. Але попри нарощування нових корпусів та масовий набір студентів як для університету, так і для України загалом найближчим часом головною проблемою і далі залишатиметься якість освіти і нагальна потреба реформування системи освіти в Україні.
Відомо, що у світі вирізняються чотири концепції класичного університету: французька (університет тут розуміють як місце навчання спеціалістів для державної служби), німецька (вчити мисленню, а не професії, з поєднанням навчання і наукових досліджень), англійська (університет повинен займатися лише навчанням і вихованням доброї й мудрої людини), американська (головною метою є виховання інтелектуальних «піонерів» для служіння суспільному поступові з обов’язковим тісним поєднанням навчання і наукових досліджень).
Звісно, що жодна з пропонованих моделей не виступає в Європі в чистому вигляді, а заклади вищої освіти є певною мірою поєднанням щонайменше двох із них у різній пропорції.
До речі, в усіх без винятку пострадянських країнах освітні реформи ставлять собі за мету передусім організацію навчання з поєднанням американської та однієї з європейських моделей. Що з цього виходить — інше питання. Як би там не було, всім зрозуміло: якість підготовки фахівця, який був би конкурентоспроможним на європейському ринку праці, значною мірою залежатиме від застосування інноваційних і новітніх технологій та сучасних методик навчання, тобто реального переходу до Болонського процесу. А тому розвиток українських ВНЗ у найближче десятиліття мав би мати інтенсивний характер.
Зрозуміло також, що посилення дослідних інститутів мало б прискорити розвиток відповідних технопарків чи проектів, подібних до «Сколкова» в Росії, яке дає нову якість організації прикладних досліджень.
Серед наукових проектів ПНУ, які дістали розголос, виділяються передусім Міжнародні конференції з фізики і технології тонких плівок та наносистем, які проводяться ось уже третє десятиліття раз на два роки (торік конференція зібрала науковців з 13 країн світу і було подано 528 доповідей). Другий реалізований міжнародний спільний інноваційний проект, у якому беруть участь 29 університетів з Австрії, Німеччини, італії, Словенії, Грузії, Білорусі та України загальною вартістю півтора млн. євро — розробка мережі електронних курсів дистанційного навчання для фахівців у галузі туризму. Прив’язка цього проекту до ПНУ — заслуга молодих вчених — д-ра Володимира Великочого і д-ра Павла Федорука. Це вже принесло в бюджет університету
22 тис. євро із 80 очікуваних та й відповідний рівень міжнародної співпраці.
Хоч у таких проектах науковців підстерігає ще одне хитросплетіння — брак коштів і дозвільна система чиновництва. Бо, як зауважив одного разу професор Михайло Фреїк: «Для заохочення припливу в науку позабюджетних коштів доцільне створення дієвих стимулів для інноваційної діяльності — без належних фінансових вливань годі сподіватися на визначні наукові здобутки. А для активізації наукової діяльності необхідне ще й скасування чи принаймі спрощення тендерних процедур для конкурсних науково-технічних проектів та закупівлі наукового обладнання, передусім унікального».
Крім фундаментальних та прикладних напрямів науки, які охоплюють доволі малий відсоток студентства, в ПНУ є ще й загальний потік студентів, орієнтований суто на навчання молоді, формування загальнолюдських цінностей і надання освітніх послуг суспільству. Ця левова частка студентства поповнює ряди різних сфер суспільного життя і народного господарства — від продавців на ринку (на жаль) до управлінців державних служб. Тут зовсім інший, але далеко не менший пласт проблем, головна з яких — майбутнє працевлаштування випускників університету. Проілюструємо її одним прикладом, про який нам неодноразово повідомляли випускники окремих факультетів ПНУ: їх зовсім не хочуть брати на роботу в школу учителями, пояснюючи відмову так: «Ви не вчителі — ви науковці! Хіба вам місце в школі?!».
А ще, напевно, молодий університет, як і кожен з таких закладів, має й певні внутрішні проблеми розвитку, які не відомі широкому загалові. Експерти, наприклад, зауважують що сьогодні у ВНЗ неухильно зменшується рівень професійної освіти, яка б відповідала особливостям та потребам нашого регіону. Натомість наявні відірваність освітніх програм від сучасних напрямів виробництва, відсутність елементарних практичних навичок випускників в обраній професії. Тож диплом про вищу освіту стає швидше формальністю. До речі, розважати великій частці викладачів над удосконаленням методів навчання немає часу — вони заняті пошуком додаткових заробітків.
Словом, перед майбутнім ректором ПНУ постануть вище перелічені проблеми у всій їх «красі». і щоб оволодіти ситуацією, він повинен не лишень мати відповідний впізнаваний в Україні й у світі рівень науковця, а й бути непересічним топ-менеджером з лідерськими рисами та неординарним способом мислення.
Механізм обрання
і кандидати на посаду ректора
Закон України «Про вищу освіту» №2984-III зі змінами від 19 січня 2010 р. у статті 39 «Обрання, затвердження та звільнення з посади керівника вищого навчального закладу» чітко прописує як вимоги до кандидата на посаду ректора, так і сам механізм обрання. Низку моментів зазначено також і в статуті ПНУ. Відповідно до цього закону кандидат на посаду керівника ВНЗ третього або четвертого рівнів акредитації повинен бути громадянином України, мати вчене звання професора, науковий ступінь доктора і стаж науково-педагогічної діяльності не менше десяти років. До речі, в законі не прописано, що це має бути людина, яка працює в цьому колективі. По оголошенні конкурсу всі претенденти подають відповідні документи до Міністерства освіти, яке й з’ясовує, чи відповідають ці кандидати зазначеним вимогам. Після цього можуть бути оголошені вибори. Для організації цих виборів створюється спеціальна комісія, яка має забезпечити демократичність і прозорість виборів ректора. За кандидатів мають проголосувати члени вищого колегіального органу громадського самоврядування. Таким органом в університеті є конференція трудового колективу. Кількісний склад конференції становить 300 осіб, які й обиратимуть ректора.
Хоча можуть бути
й інші варіанти
Зрозуміло, громадськості краю і зокрема читачам «Галичини» буде цікаво дізнатися більше про майбутніх претендентів на посаду ректора ПНУ, їх наукові та професійні здобутки. А особливо про їхнє бачення розвитку університету на найближче десятиліття. З-поміж претендентів, хто висуватиме свої кандидатури на керівника університету, вже відомі: д-р Богдан Остафійчук, д-р Володимир Великочий, д-р Павло Федорук, д-р ігор Цепенда. Окрім цього, деякі ймовірні кандидати ще не визначилися, а про інших, можливо, ми ще й не знаємо. Втім, можемо повідомити наших читачів, що згадувані претенденти на ректорство — відомі науковці вже зголосилися представити громадськості області свої програми та візії щодо реформування освіти й розвитку ПНУ.
Роман ІВАСІВ,
ДО ТЕМИ.
На час публікації статті в газеті "Галичина" ще не було відомо про те, що Мінстр освіти з 9 лютого призначив на посаду виконуючого обов'зки ректор ПНУ ім. В.Стефаника проректора професора Ігора Цепенду, про що повідомляла Фіртка.
