У начальника сектору кримінальної міліції у справах дітей Калуського МВ УМВС Тараса Бульби аж ніяк не богатирська постава, як у його літературного тезки. Проте майор міліції, як і гоголівський герой, відзначається рішучістю та сміливістю.
Про це свідчить випадок, що трапився з Тарасом Володимировичем, коли він ще працював у карному розшуку.
В той час у Калуші було зареєстровано низку згвалтувань. Серед жертв сексуального маніяка були навіть малолітні діти. Міліція збилася з ніг у пошуках негідника, влаштовувала засідки, проводила рейди, але йому щоразу вдавалося уникнути викриття.
Одного ранку Тарас Бульба повертався автомобілем додому після добового наряду. Біля будинку він побачив молодого парубка з сусіднього під’їзду, який про щось говорив з невідомим чоловіком. Потрібно сказати, що сусід не відзначався добропорядною поведінкою, не раз мав приводу в міліцію. Але молодого «опера» зацікавив не його персона, а незнайомця. Той зовні дуже був схожий за описами жертв на розшукуваного насильника.
«Я вийшов з машини й підійшов до чоловіків, представився, – згадує майор міліції. – Задав кілька запитань і зрозумів, що незнайомий видає себе не за того, ким є насправді. Вирішив їх не чіпати, бо сили були нерівні. Повернувся до машини, дочекався, коли чоловіки розійшлися. Простежив, куди пішов підозрілий чоловік. Вочевидь, він відчув, що за ним стежать, бо викинув у кущі якийсь предмет. Я згадав, що майже всі жертви маніяка розповідали, що він погрожував їм ножем. І справді, потім виявилося, що зловмисник викинув саме ніж, аби позбутися речового доказу.
У той час мобільного телефону в мене ще не було, щоб викликати підмогу, тож вирішив затримувати самотужки. За кількадесят метрів я зупинився біля підозрюваного, сказав, що необхідно записати його дані. Чоловік усе зрозумів і намагався втекти. Я його наздогнав, почав тягнути в машину. Але той дуже пручався, ніяк не вдавалося його запихнути в салон. Тоді затягнув до себе додому. Однією рукою тримав незнайомця, іншою взяв телефон, аби викликати оперативну групу. Зловмисник цим скористався й схопив кухонний ніж, накинувся на мене. Якось скрутив його й дочекався приїзду опергрупи.
Дружина була вдома, спала. Спросоння подумала, що я прийшов з товаришем, але потім, коли в сутичці ми перевернули стіл, дуже перелякалася».
У молодого подружжя дітей тоді ще не було. Це тепер воно виховує двох синів. Чи не Андрієм та Остапом назвали? – запитую жартома. Ні, сміється Тарас Бульба. Денис ходить у другий клас, а Ромчик ще зовсім маленький, йому півтора року.
На професійний вибір Тараса вплинув батько. Уродженець Вінничини Володимир Бульба після армії та трудового гарту в будівельному управлінні розпочав міліцейську кар’єру саме в Калуському міськвідділі. Пройшов шлях від рядового міліціонера до першого заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області, став полковником міліції. Тож після закінчення середньої школи Тарас подав документи на вступ у Національну академію внутрішніх справ, але не пройшов за конкурсом. Став студентом хіміко-металургійного технікуму, вчився за спеціальністю «оператор контрольно-вимірювальних апаратів». Але юнацьку мрію про міліцейську службу не облишив і після третього курсу таки одягнув мундир курсанта міліцейського навчального закладу – Прикарпатської філії НАВСУ. Після закінчення філії отримав призначення на посаду оперуповноваженого карного розшуку в Калуський міськвідділ. У 2004 році Тараса Бульбу перевели на оперативну роботу в обласне УМВС. Відпрацював там чотири роки, а відтак начальник Калуського МВ УМВС Віталій Ільчишин запропонував повернутися у відділ – на посаду начальника підрозділу кримінальної міліції.
«Недарма кажуть, що хто попрацював у Калуші, той впорається з роботою в будь-якому міськрайвідділі, – продовжує Тарас Володимирович. – Оперативна обстановка в другому в області за кількістю населення місті має свої особливості. В 60-ті роки тут будувався гігант хімічної промисловості, значною мірою руками судимих осіб, які перебували в двох спекомендатурах. З’їхалися тисячі людей з усього Радянського Союзу. Тому в Калуші появилися наркомани, коли про цю біду ще майже ніхто в області не чув.
Зараз діти і внуки раніше судимих осіб роблять, так би мовити, «кримінальну погоду». На сьогодні на обліку в міліції перебувають близько 20 підлітків. Кожного місяця проводимо профілактичні заходи в навчальних закладах, особливо в професійних училищах. Їх у нас два – Калуське ВПУ № 7, де готують штукатурів, мулярів та автослюсарів, і Войнилівське ВПТУ № 34, в якому вчать на механізаторів.
Хоча профілактика не завжди дає позитивні результати. Скажімо, була компанія хлопчаків віком до тринадцяти років – практично щодня крали, не можливо щось вдіяти з ними. Після досягнення чотирнадцятирічного віку один із дітлахів попався на крадіжках й опинився у виправній установі для неповнолітніх. Через рік повернувся й побув на волі всього десять днів, бо знову попався на злодійстві. Вийшов з колонії й взявся за старе: недавно затримали в черговий раз. Тепер уже повинен відбути у в’язниці два роки. Його дружка помістили у Львові у виховний заклад закритого типу. Після цього в Калуші стало спокійніше. Інакшої ради на це немає. Бо все вирішується в сім’ї. Якщо батьки пиячать, крадуть – такою дорогою, дуже часто йдуть їхні діти».
Керівник калуського підрозділу міліції у справах дітей звернув увагу на таку проблему, як заробітчанство. Люди в пошуках кращої долі виїжджають за кордон, залишають дітей на свої батьків. Звісно, позбавлені батьківської опіки, материнської турботи діти нерідко йдуть по життю манівцями. Останнім часом вимальовується інша тривожна тенденція: заробітчани стараються забрати дітей з собою за кордон.
«Недавно до нас звернулося подоружжя із заявою про те, що з дому пропав син, – розповідає Тарас Бульба. – У розмові із заявниками з’ясувалося, що хлопець зустрічається з однокласницею. Її мама приїхала із заробітків і вирішила забрати доньку з собою. Дівчина відмовилася й втекла з однокласником з дому.
Батьки хлопця в розпачі: єдиний син, вчиться на відмінно. Ми знайшли цих дітей на третю добу. Вони жили в товариша у приміському селі. Дівчина сподівалася, що мама поїде за кордон без неї, а вона залишиться тут. Але жінка таки забрала доньку з собою».
