Про наші храми духовні й духовних отців наших

 

Здається, всі вже більш-менш розумні люди на планеті збагнули, що без духовності, а отже й моралі, й культури, які випливають з духовності, світ дуже скоро провалиться в глибоку прірву. Що лише у 20-ому і на початку 21-го століття напропонували різні філософи й ідеологи, шахраї й авантюрники, але духовні цінності залишаються уже впродовж двох тисячоліть незмінними: віра, любов, добро, спокій, милосердя, співчуття…

Різні нації й народи по-своєму пережили богошукання, утвердження християнства і відхід від нього. Деякі народи вже живуть своїм християнським минулим – так воно в них змаліло. Взяти хоча б заможних чехів, які продають свої монастирі і закривають костели. Свого часу проголосивши богоборців своїми провідниками, вони не підкорилися вселенській церкві, але й не зуміли витворити міцну свою. Або англійці, королі яких не забажали слухати Папу Римського, створили собі свою церкву – англіканську, яка тепер теж постала перед великими проблемами. Здається, не все так просто і в самому Римі, який устами пап то вибачається за свою негуманну поведінку в минулі століття, то здригається від відвертих антихристиянських проявів у світовій політиці й ідеології, то прикро зітхає, коли мас-медіа вихоплюють поодинокі факти про священиків-збоченців.

А що наша церква, українська, яка репрезентована кількома відгалузками християнства? Вона, на щастя, пережила двобій з комуністичною системою, яка відверто проголошувала атеїзм. Церква вийшла з цього двобою переможницею, але втратила у цій боротьбі багато сил. Ще не так, як належало б зміцнитися, наша Церква потрапила у ще страшніший двобій – цього разу з підступними новітніми технологіями, які нишком-тишком або нахабно-відверто підрізують основи християнства. Для цього варто увімкнути телевізію, послухати в наших маршрутках радіоприймачі, зазирнути до комп’ютера чи потиснути на мобілку.

Новітні технічні досягнення, ясна річ, могли б надати надзвичайно важливу допомогу святій Церкві, яка дбає про виховання людини. Однак людство, поставши перед вибором між духовним і матеріально-технічним, вибрало матеріально-технічне. І, очевидно, зла сила стала нашіптувати людині секрети техніки. І людина скільки зробила кроків у технічному поступі, стільки кроків зробила назад у поступі духовно-моральному.

Ще одна проблема церкви – це її взаємини з владою. Тут теж подібно, як з технікою: чим Церква ближча до влади, тим вона дальше від Христа. І навпаки. Наш сучасний філософ Євген Сверстюк пояснював приблизно так: віра в Бога – це те, що не можна помацати руками, побачити, в це треба вірити. Тобто, наша віра – справа не раціональна, а ірраціональна, якщо хочете ідеалістична, мрійлива. Однак, аналізуючи історію і наше сьогодення, можна припустити, що більшість церковних ієрархів переважно покладалася на владу земну, а не на небесну. Виходить, що не вірила і не вірить. Тому честь церковної ієрархії захищають поодинокі справді віруючі провідники Церкви.

Ну а відомий вислів про те, що «всяка влада від Бога», очевидно, слід розуміти, що всяка влада повинна пам’ятати про Бога. На жаль, більшість сильних світу цього про це згадують лише на старість, коли однією ногою вже стоять у могилі, а другою ще ходять по підлозі.

Щасливий той народ, який має мудрих і жертовних душпастирів! Чи маємо їх ми? Уже те, що в українців існує кілька конфесій, свідчить про те, що назагал ми незгуртований і немудрий народ. Навіть, якщо ми – нащадки загадкових трипільців, могутніх скіфів, козаків, стрільців і т. д., ми на дорогах тисячоліть розгубили свою мудрість і силу. Чому маємо кілька конфесій? Чому ми не відзначаємо Різдво зі світовим християнством? Чому не дотримуємося постів? Чому брешемо? Чому не любимо ближніх? Чому ми не любимося між собою, як діти одного народу, як краяни? І багато таких чому…

Лише рідкісні наші єпархії мають мудрих владик, лише рідкісні парафії мають мудрих священиків. А без мудрих важко вершити мудрі діла. Звідки ж беруться мудрі? Мудрими народжуються, але удосконалюють себе в школах. А як стоять наші духовні школи? Чи туди потрапляють освічені школярі? Яку їм там дають освіту недовчені особи? Чому в нас уже є чимало всечесних отців, які не знають нотної грамоти і навіть не мають слуху? Дехто каже, що головне, аби висвятитися та отримати парафію. Хоча б будь-яку. Тобто, багато молодих отців розглядають своє велике духовне призначення, як звичайний фах, який забезпечує людині прожиток і певне становище в громаді. Чимало отців клопочуться звичайними земними благами і в цьому нема нічого дивного, якщо б ті блага не заслоняли благ духовних. Пригадується тут один історичний документ, в якому пише, що в 16 столітті на Коломийщині священики поводилися так, як звичайні селяни – вдень косили й орали, в неділю гуляли в корчмі й билися. Можливо, таке й було, але за приклад ми маємо брати золотий вік нашої галицької церкви, зокрема, від середини 19 століття і до 1939 року, коли велика кількість греко-католицьких священиків була свідома свого великого призначення і працювала по своїх парафіях задля народного добра. Духовні отці були порадниками, знавцями господарки і права, медицини і пасічництва, мистецтва і чужих мов. Саме церковні владики розпочали антиалкогольну і антинікотинну пропаганду. А Князь нашої Церкви владика Андрей Шептицький став не лише незаперечним суспільним авторитетом, але й великим меценатом, який допомагав відкривати нові музеї, який фінансово підтримував українських митців і літераторів, пластунів і просвітян. Тобто, в нас є з кого брати приклад у церковному житті.

Кожен священик повинен не лише облаштувати собі місце на парафії, але й постійно удосконалювати свої знання, найперше, духовні. Дуже приємно мені, як парафіянинові катедрального собору Преображення Господнього на вулиці Театральній, слухати недільні проповіді наших духовних отців Руслана Ваврика і Юрія Андрійчука. Відчувається, що ці душпастирі старанно готуються до проповідей, намагаються зазирнути в кожну тему чи проблему доволі глибоко і розтлумачити істинні знання своїм парафіянам. Віриться, що такі священики є й на інших наших парафіях, як греко-католицьких, так і православних. Хоч є й такі (чув я таку інформацію), що під час проповідей цитують не святі, не філософські і не класичні книги, а американські мультфільми й російські серіали.

       Звичайно, хотілося б, щоб громада чи вище церковне керівництво якось оцінювало своїх трударів у винограднику Христовім і воздавало за труди, щоб одні й ті не сиділи роками на найкращих парафіях, а інші – на найгірших, щоб відбувалася ротація між священиками в Україні і в діаспорі. Це для священиків мало б служити добрим прикладом скромності й покори, яку вони проповідують.

Оскільки ми живемо в дуже динамічний час, кудись постійно рухаємося, мандруємо, то варто було б започаткувати таку традицію – кожен священик повинен хоч раз у житті відвідати Святу Землю. Хай би такою мандрівкою його нагороджувала громада чи єпархія на ювілей!

Новітній час, коли багато людей багато читають і пізнають, вимагає від душпастирів також високого рівня знань. Здається, наші священики, крім української мови, жодної іншої не знають. До того ж, дехто з них дуже викривлено розмовляє по-українськи. А слово – це головне знаряддя наших отців духовних. Прикладом для них може служити Іоан Золотоуст. Знаю, що є серед наших священиків златоусти, але їх, на жаль, мало.

Рідкість серед наших сучасних священиків здібні організатори. Тут мені пригадується отець Петро Боднар, який очолює греко-католицьку парафію в м. Садбурі (Канада). Ця людина поєднала в собі великі організаційні здібності, душпастирську активність, патріотизм і відчувається, що наша українська громада вірних, яка нараховує не більше, ніж 200 осіб, живе повнокровним церковним життям, а члени цієї пастви шанують і люблять одне одного.

Щось подібне ми спостерігаємо в нашому катедральному соборі Преображення Господнього, який має значно більшу кількість парафіян. Щонеділі на службу Божу приходить велика кількість батьків з дітьми, для яких є після служби Божої окрема молитва, освячення і миропомазання. В такий спосіб отці духовні виховують своїх майбутніх парафіян. А якщо додати ще те, що при катедрі є християнські молодіжні організації, то цілком слушними видаються слова владики Миколая про те, що в соборі він бачить християнське життя. Тут я не хочу принизити інші парафії, бо не знаю, як виглядає справа в них, але катедра служить добрим прикладом християнської праці, не кажучи вже про те, що священики зі своїм єпископом виконують важливу місію побудови катедрального собору і в цьому свої організаційні здібності найбільше проявляє о. Олександр.

Скромність – це те, що прикрашає будь-яку людину, а особливо духовну. Священик, який найперше дбає про автомашину й будинок, безперечно, не може бути добрим священиком, бо тратить час і зусилля не на духовне удосконалення, а на матеріальне поліпшення свого і своєї родини становища. Звичайно, ми не судді одні одним, бо суддя в нас один – Господь, але кожна людина, дивлячись за своїм настоятелем-отцем, робить для себе певні висновки. Я вже не кажу про таку непристойність, як перелюбство чи статеве збочення.

Наші церкви й собори – це наша рідна, духовна оселя. Це місце нашого охрещення, вінчання, похорону, місце наших великих радісних свят, місце, де колись сходилися наші предки, товариші, сусіди. Відомо, що кожен народ чи навіть край має свої певні традиції побудови храмів і його внутрішнього урядження. Для наших сіл це були переважно дерев’яні церкви в гуцульському стилі. Колись вони стояли покриті ґонтами чи драницями і дуже гармоніювали з навколишньою природою. Згодом їх перекрили бляхою і це була перша дисгармонія в красі церков. Новітній час додав своїх змін – прийшов до наших храмів пластик, різні клеї й конвектори. Наш простолюд не вельми освічений і, на жаль, не вміє берегти свою давнину і тепло первісної краси. Любить цяцьки, хай дешеві, але мальовані, блискучі (це в нас грає азійська кров!). Тому, не відчуваючи будь-якого спротиву, назносив до наших церков різних пластикових образочків і хрестиків, різних скульптурок, перетворивши чистоту храму на ярмарок.

Та ж загальновідомо, що в церкві мають бути необхідні християнські атрибути й символи, такі як престол, тетрапод, кивот, ризниця, амвон, райські ворота тощо. І якщо в церкві є кілька вартісних і високомистецьких ікон, то більше й не треба – краще покласти лавочки навколо церкви, встановити опалення в церкві, видрукувати всім парафіянам молитовнички зі службою Божою. А в нас усе навпаки – кожен хоче щось купити до церкви, дорожче чи дешевше, і несе туди, а настоятелі не мають відваги відмовити їм.

Прикро, що на зламі епох, коли національно-демократична ідея перемагала комуністичну, Церква не взяла на суворий облік усі ручні хрести, фелони, образи, розписи, які були в храмах. Відомі випадки, коли з церков позникали вартісні й старовинні ікони, давні різьблені гуцульські трійці й хрести. Через таке типове для нас недбальство з наших гуцульсько-покутських церков вивезли й винесли неймовірної краси речі, які були намолені впродовж десятиліть чи й століть, які свідчили про нашу самобутність, про історію кожної церкви. Натомість за останні 20 років в наші церкви назносили таких різних християнських сувенірів з Польщі, а то й з Китаю, що їм не місце в храмі. Особливо прикро, коли в сувенірних крамницях поруч з різним крамом продаються християнські символи й образи. Для християнських виробів є спеціальні крамниці з церковними речами і тому раджу всім купувати їх тільки там. Так само, як купувати церковні календарі треба в церквах і в церковних крамницях, а не в маршрутках і в книгарнях.

А для того, щоб наші церкви мали високодуховний і мистецький вигляд, самі отці мусять розумітися на мистецтві, відчувати красу, розуміти і боронити її.

Закінчити ці роздуми я хочу на оптимістичній ноті. Церква є найстарішою інституцією в нашому суспільстві. Вона багато пережила, має великий досвід і заслуги. Вона у наш атомно-комп’ютерний час знову стоїть на варті моралі й культури. Вона несе нам не фальшиві й не брехливі знання, а справжні. Вона береже нашу мову й культуру, а найголовніше – нашу душу. Приходьте до церкви, де вам нагадають, хто ви, де вас навчать того, що не вчать у газетах і на телевізії, де ви нагадаєте те, про що колись знали і забули, де ви маєте шанс переродитися, стати кращим, добрішим, світлішим.

 

Микола Савчук, для "Фіртки"


25.03.2012 Микола Савчук 1876 1
Коментарі (1)

al-Kaddafi 2012.03.30, 12:50
Дуже влучно написано!!! Пильнуйте одні одних,- заповідав Господь.
19.06.2025
Катерина Гришко

На початку червня 2025 року провели тендерні конкурси на роботи в навчальних закладах на суму майже 40 мільйонів гривень. Фірми відомі та мають кримінальні справи.  

179
16.06.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з керівником Івано-Франківського театру Ростиславом Держипільським, щоб дізнатися, як театр живе і працює під час війни, як народжуються нові вистави, які міжнародні проєкти підтримують українське мистецтво, а також про виклики сучасності і непересічну силу мистецтва в непростий час.

1619
14.06.2025
Вікторія Матіїв

Напередодні Всесвітнього дня донора крові Фіртка поцікавилася, скільки прикарпатців регулярно здають кров, яка підготовка й процедура донації, розпитала у лікарки-трансфузіологині Прикарпатського обласного центру служби крові Марти Щирби, як на потреби крові вплинула війна.  

1166
12.06.2025
Тетяна Дармограй

У першому півріччі 2025 року мобілізацію на Івано-Франківщині проводили з використанням нових електронних систем та оновлених процедур. Які зміни в мобілізації діють та що ще планують удосконалити, розповідає Фіртка.

6569
10.06.2025
Павло Мінка

Калуш зіткнувся з енергетичною та екологічною кризою — мільйонні збитки та виснаження підземних вод загрожують питному водопостачанню міста.  

1787
05.06.2025
Олег Головенський

Про сучасні загрози, що потребують нової парадигми підготовки управлінців і фахівців та про нову освітню програму «Національна безпека», Фіртка поспілкувалася з куратором програми, професором кафедри публічного управління та адміністрування Василем Остап’яком.

2123

Глибше за інших пірнули гностики перших століть християнської ери. Вони дійшли принципового висновку: таємниця часу сусідить з таємницею Бога. Сусідить так близько, так щільно й невіддільно, що її пізнання майже напевно відкриває браму Творця, як найбільшої з таємниць.

246

Світ змінився до невпізнаваності зі стрімким розвитком технологій ми наче живемо у майбутньому. І водночас існують традиції, яким сотні років. Одна з таких  релігійних традицій — це шанування мощей святих у християнстві.

798

Ані висока освіченість, ані шляхетна спадковість, ані залучення до незлобивих віровчень не породжують усвідомленого гуманізму «просто так».

897

Звичайно знаковою подією у християнській сім`ї є перша сповідь і причастя дитини, але  цю важливу сакральну подію  батьки часто нівелюють, зміщуючи акценти з важливого на другорядне.  

1469
12.06.2025

Все більше людей відмовляються від дієт і переходять до інтуїтивного харчування — підходу, що вчить слухати тіло, а не рахувати калорії.  

550
08.06.2025

Здорове харчування не лише підтримує фізичний стан, а й допомагає залишатись стійкими перед труднощами та випробуваннями.  

1636
02.06.2025

На Прикарпатті завершується весняна посівна кампанія.  

1527
16.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

436
13.06.2025

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

3532
07.06.2025

Восьмого та дев'ятого червня християни відзначатимуть свято Трійці.  

3657
01.06.2025

У селі Гошів, що на Івано-Франківщині, на Ясній Горі розташований монастир Чину святого Василія Великого. Зокрема, на дзвіниці Гошівського монастиря знаходиться один з чотирьох карильйонів України.  

7235
16.06.2025

В Івано-Франківську з 15 по 20 червня відбуватиметься Шекспірівський фестиваль, організатором якого є Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.   

444
19.06.2025

Депутати Верховної ради України 18 червня 2025 року підтримали в цілому законопроєкт № 11469 про множинне громадянство.   

199
16.06.2025

Більше довіряють Президенту мешканці Заходу — серед них 73% довіряють Володимиру Зеленському проти 61-63% в інших регіонах.  

948
15.06.2025

На думку прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска, протистояння між Ізраїлем та Іраном переростає в повномасштабну війну в регіоні.  

373
10.06.2025

Більшість мешканців західних областей — 60% — усе ще готові терпіти війну стільки, скільки буде потрібно. Утім, це на 19% менше, ніж у лютому 2024 року.  

581