Прикарпатський «кіборг» Станіслав Стовбан, якому ампутували ногу, мріє знову стрибати з парашутом

 

 

Калушанин Станіслав Стовбан, 23-річний боєць 80-ї аеромобільної бригади до останнього тримав оборону в донецькому аеропорті, аж поки його напівсвідомого не забрали в полон. Через важкі поранення хлопцю ампутували ліву ногу.

 

Нині Стас на реабілітації в Києві. Має бойовий настрій, мріє віднайти чотирьох своїх побратимів і знайти такий протез, аби можна було стрибати з парашутом, пише Репортер.

 

23-річний Станіслав Стовбан завжди мріяв про армію. Каже, то його 23-річний Станіслав Стовбан завжди мріяв про армію. Каже, то його Батьки Станіслава Стовбана – Галина та Володимир – якраз готуються до поїздки в Київ, аби відвідати сина.

 

Він у реабілітаційному центрі у Пущі-Водиці. Кажуть, повезуть йому салат «олів’є», бо дуже любить. «Він нас відмовляє, аби не їхали, мовляв, у нього все добре, все є, – говорить пані Галина. – Він у нас хлопець такий самостійний, бойовий». Станіслав ходив у Калуші в «Пласт», добре вчився і завжди мріяв служити. Сам поступив у Львівську політехніку, як хотіли батьки, вчився на державному, але з третього курсу кинув навчання. Таки пішов до армії.

 

Служив у Старичах, що на Львівщині. «Приїздили з батьком до нього. Такий холодний, голодний, втомлений, але задоволений, – згадує мати. – Казав, що то його. За рік служби в армії мав п’ять стрибків з парашутом. Він у ті війська й хотів заради цього. Має навіть один нічний стрибок, що нині вважається дуже великою рідкістю». Біля сумок, приготованих на Київ, моститься сіра киця Вася.

 

Її Станіслав приніс додому після армії. Батьки кажуть, що в них із сином однаковий характер. Коли Стас телефонував з АТО, то все настановляв, аби добре дивилися за кицькою. А воювати Стас пішов сам, ще й рейвах зчинив у військкоматі, бо повістку не давали. Як батьки не переконували, аби не йшов, бо ж єдиний син, але він казав, що інакше не може – всі хлопці, з якими служив, уже там, а йому соромно з під’їзду вийти. Станіслава призвали 15 серпня.

 

Потрапив у 80-ту аеромобільну бригаду. Після двох місяців навчань відправився в АТО. Був у спецпідрозділі. 12 січня їхня рота приїхала в донецький аеропорт.

 

«20 січня ввечері чоловік відчув якусь тривогу, – розповідає пані Галина. – Подзвонив йому. Ми здивувалися, що син одразу взяв трубку, бо завжди він до нас дзвонив, коли можна було, аби супутники його не вичислили. І таким спокійним голосом сказав, що поранений. Щось таке було в тому голосі, що не можу передати. Потім сказав, що сідає телефон. На зв’язок більше не виходив».

 

Через кілька днів Стовбанам зателефонувала волонтерка з Дніпропетровська Тетяна Ричкова. Сказала, що Стас у полоні, йому надали медичну допомогу.

 

«Будьте раді тому, що він не під завалами, бо там багато хлопців загинуло, – переповідає пані Галина. – Це були найстрашніші дні. І зараз прокидаюся з того жаху. Не можу повірити, що все минулося».

 

У полон Станіслав потрапив якраз на свій день народження – 21 січня. Йому виповнилося 23. А звільнили 5 лютого. Тоді були його іменини. Батьки дивуються з такого збігу. Кажуть, у полоні до сина ставилися нормально, навіть дозволяли телефонувати додому.

 

Вдома свого «кіборга» чекають найрідніші – бабуся, мама та киця Вася Вдома свого «кіборга» чекають найрідніші – бабуся, мама та киця Вася За визволення сина Стовбани дуже вдячні колишньому меру Калуша, а нині нардепу Ігорю Насалику.

 

«Він мав їхати у Донецьк через тиждень, але вислухав нас і за два дні зробив документи та й поїхав, – згадують Стовбани. – Знайшов сина у лікарні. Він їм ліки туди передав, бо нічого не мали, і ще якісь харчі. Казав, що перший раз не пустили. А вдруге вже купив продукти і для охорони, то пропустили».

 

«Ми сказали сину, що за ним приїде Насалик, – говорить батько бійця. – То він як закричав, мовляв, якщо лише за ним одним, то хай не їде! Бо він хлопців не залишить. З ним у палаті лежали ще троє наших. Тоді зі Стасом Насалик забрав Остапа Гавриляка з Львівщини. Двох інших визволили пізніше».

 

Від листопада батьки вперше побачили сина аж 6 лютого, коли його доправили у київський госпіталь. Пані Галина витирає сльози, каже, не змінився. Той же бойовий настрій. Щаслива, що живий, бо багато батьків досі не знають, де їхні діти. До Стовбанів часто дзвонить батько Вадима Демчука. З ним Станіслав пліч-о-пліч до останнього відстрілювався в аеропорту. Вадим із Нововолинська. Його батько не знає, де син. «Він був у Києві у нашого Стаса, про щось довго говорили, – розповідає пані Галина. – Потім син мені каже: «Боже, то що ж я один живий лишився з нашої роти?». Йому то сильно болить. Стас впевнений, що Демчук живий, бо коли його напівсвідомого взяли у полон, то Вадима біля нього вже не було. Його могли забрати швидше. Є надія, що живий. Ще кажуть, троє хлопців з синової роти в полоні». Коли Станіслав дзвонив з передової, то більше говорив з батьком.

 

«Чоловік від телевізора не відходив, усі новини переповідав сину, – пригадує жінка. – Стас усе питав, чи йде до них підмога, чи відправили? Володя говорив: «Дитино, тримайся, вже вислали». І до останнього та допомога не прийшла. Якби раніше, як обіцяли, то хлопці були б живі. У сина ноги були би цілі. Стас казав, що їм багато й не треба було, хоч одного танка, і вони б те відбили».

 

Зараз на Станіслава чекає довгий процес реабілітації – мінімум три місяці, аби все зажило. Щоб зробили протез, аби зажила права нога, бо геть потрощена, вся у штирях. Батьки надіються, що протез для сина держава надасть безкоштовно, як і обіцяли. А якщо ні, то треба буде шукати гроші. Якісний протез вартує 20 тисяч.

 

«Коли в палату приходять різні спеціалісти, розказують про протези, то єдине питання Станіслава: «А стрибати з парашутом у вашому протезі можна?» – говорить пані Галина. – Ми як перший раз приїхали, то він так по нозі долонею: «Ай, що хотів, то й маю». Кажу, сину, не переживай, дзвонили волонтери, що можна у військовому училищі бути інструктором. Ви би бачили, як у нього загорілися очі! Справді, каже. Давай в інтернеті шукати. Щось подібне йому й командир обіцяв. Зараз оця мрія його і тримає». Ще калуський «кіборг» мріє знайти побратимів – Вадима Демчука, Валентина Опанасенка та Андрія Грицана. І звісно, повернутися додому на двох ногах. Не хоче, аби знайомі бачили його іншим. Не хоче жалості.

 

/data/blog/71874/6e33106174dafb2be29c7cee1505e81f.jpg


13.03.2015 608 0
Коментарі (0)

09.09.2025

Чому історичні скарби під загрозою?

1216
05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

1029
01.09.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

1079
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

7127
29.08.2025
Олег Головенський

Рівно рік тому чимало експертів та аналітиків як крайній сценарій прогнозували перемир’я у війні та вибори президента, Верховної та місцевих рад на весну або на осінь вже поточного 2025 року.  

1748
27.08.2025

Формальний аудит і кримінальний шлейф компанії-переможця змушують задуматися.

2559

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

346

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

590

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1631

Східне християнство — найпоширеніша релігійна традиція в Україні. Православна церква України і Українська греко-католицька церква мають подібний устав і обряди, і вони глибоко вкорінені в українську культуру.  

865
10.09.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

1099
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

571
02.09.2025

Завдяки сприятливим погодним умовам та щоденній праці аграріїв завершили збирання ранніх зернових культур.  

941
09.09.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

1256
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

826
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1376 1
30.08.2025

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

967
09.09.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

37311 1
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

1053
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1304
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

805
16.08.2025

Так виглядає, що Трамп принижений путіним. Трамп ризикнув, поставивши на кон хоч і не все, але багато. І програв. Перед самітом на Алясці він заявляв, що якщо не досягне за результатами особистої зустрічі припинення вогню в Україні, то буде незадоволеним. Припинення вогню він не отримав. Але після тригодинних переговорів заявив, що оцінка зустрічі — «десять з десяти».  

3077 13