«Камуфляж» – це тягар війни на плечах демобілізованого учасника АТО. Його дуже важко здерти і ще важче спробувати легко вбратись. Але це можливо зробити з допомогою психологів, які рятують бійців від наслідків війни вже в мирних умовах, приводячи їх душевний стан в баланс і рівновагу.
В Івано-Франківську на базі відділень Івано-Франківської обласної психоневрологічної лікарні №3 відкрито реабілітаційне відділення для надання психіатричної допомоги людям, які потребують її найбільше. Саме в це відділення, вже з 1 серпня, абсолютно безкоштовно, можуть звертатись демобілізовані учасники АТО Івано-Франківської області, де їм нададуть фахову спеціалізовану допомогу. Всі реабілітаційні заходи разом із медикаментами надаються лікарнею безкоштовно.
Психоневрологічне відділення налічує 50 ліжок. В кожній палаті встановлено по чотири ліжка, є умивальники з круглодобовою теплою водою, душові установки, туалетні кімнати облаштовані навіть для людей з обмеженими можливостями. Вся інфраструктура відділення підведена до європейських стандартів.
«Нові технології , що впроваджені в реконструкції відділення, дають пацієнтам можливість почувати себе такими ж людьми, як і ми з вами. Сутність психіатрії дає можливість пацієнту почувати себе рівноправним громадянином суспільства, а не бути заниженим. Він має знаходитись в нормальних побутових умовах», - пояснює головний лікар психоневрологічної лікарні №3 Мирон Мулик.
Допомога надаватиметься особам з розладами невротичного регістру, межовими станами (психічні розлади, що характеризуються нестабільністю настрою). Окрім медикаментозного лікування пацієнти отримають і психотерапевтичну та реабілітаційну допомогу.
«Це відкрите відділення без будь-яких обмежень по відношенню «ввійти-вийти». Для людей, котрі все розуміють, контролюють себе, але потребують допомоги. Це відділення для таких людей, як ми з вами. Ми всі часом буваємо трохи хворими, якщо хтось каже, що він не буває, то він таки хворий. Насправді, неправильні дії психолога чи психіатра є небезпечнішими ніж дії хірурга», - жартома і навсправжки доповнює головний лікар.
З 2009 року заклад активно співпрацює з Воєводською спеціалізованою психоневрологічною лікарнею ім. св. Ядвіги міста Ополе (Польща). Фахівці обласної психоневрологічної лікарні №3 пройшли стажування у Воєводській лікарні та отриманий досвід впроваджують в діяльність закладу. Протягом 2009-2015 років пройшли стажування 105 спеціалістів різного рівня – лікарі-психіатри, молодші спеціалісти з медичною освітою, психологи. В серпні цього року персонал відділення відправиться до Польщі для закріплення отриманого досвіду.
«Ми працюємо на завтрашній день. Децентралізація, яка зараз відбувається в країні і автономізація, яка буде надана нашим лікувальним закладам потребує абсолютно іншого підходу до керівництва закладу, організації роботи в закладі. Польські колеги поділились своїм досвідом проходження даного етапу, розказали, як вплинула децентралізація на реформи в охороні здоров’я , як лікарі сприйняли те, що завтра вони будуть мати більшу відповідальність, більшу автономію, більші права керування коштами закладу. З нами діляться не лише позитивним досвідом а й зі зробленими помилками, що заощадить нам час і кошти. Ми лише користуємось світовим досвідом і не майструємо новий велосипед», - підсумував директор департаменту охорони здоров'я Івано-Франківської ОДА Роман Мельник.
В психоневрологічному відділенні впроваджено та вдосконалюються вісім видів терапії зайнятості, серед яких іпотерапія. Це метод лікування, заснований на взаємодії людини зі спеціально навченим конем, адаптованим до можливостей хворого в опануванні верхової їзди.
«Трудотерапія, яка проводиться в лікувальному закладі, міняє людину. Пацієнт відчуває з нашого боку довіру , а якщо і родина підтримує його, то це дає дуже хороший результат, - переконує Роман Мельник, - ми хочемо відійти від тої застарілої моделі, коли цей заклад вважався крайньою мірою, закладом в одну сторону. Це буде заклад, який зможе відвідати будь-яка людина, і отримати тут фахову консультацію. Ми співпрацюємо і з громадськими організаціями, які надають психологічну допомогу, але все-таки такою справою має займатись фахівець».
За допомогою у відділення психоневрологічної лікарні звернулось 50 учасників АТО. Десятеро з них перебувало в амбулаторних умовах, а 40 – на стаціонарному лікуванні в медзакладі.
«Ми використовуємо мультидисциплінарний підхід до надання психологічної допомоги. І це дає бажаний результат. Цей досвід ми запозичили в наших польських колег – як якісно проводити психологічну корекцію. Звичайно ми не могли запозичити досвід надання допомоги людям з бойовою травмою, хоча вивчали й посттравматичні стресові розлади. Але одна справа, коли вони виникають в мирних умовах, і зовсім інша - коли вони виникають в умовах війни. Психологічне відновлення не відбувається за тиждень-два, це робота довготривала. Людина може виписатись з денного стаціонару і продовжити терапію вдома. Тому ми паралельно надаємо психологічний супровід і родинам бійців. Виходить психоосвітня бесіда і для дружин, наприклад, бо вони також перестраждали і також потребують уваги», - консультує заступник головного лікаря по організаційно-методичній роботі Наталія Шаповалова.
Під час Майдану спеціалісти-волонтери психоневрологічної лікарні працювали там вже з грудня 2013 року. А в лютому, бригада лікарів-психіатрів поїхала на Майдан і на протязі трьох днів надавала допомогу.
«Я особисто надавала психологічну підтримку в «Українському домі». Працювали ми по 12 годин на добу і надавали «майданівцям» вже не так психологічну, як психотерапевтичну допомогу. Після того волонтерський рух розвивається. Двоє наших психологів активно ведуть таку роботу. Вони працюють в громадських організаціях на гарячих телефонних лініях», - зазначила Наталія Шаповалова.
Враховуючи «майданівський досвід», враховуючи потужний корпус психологів та працетерапевтів, враховуючи досвід, який лікарня набуває за допомогою польських колег, психоневрологічна лікарня була визначена установою, на базі якої визнали доцільним створення додаткового психоневрологічного відділення, яке спроможне надати якісну психологічну та психотерапевтичну допомоги.
Більш розлого описала кризовий стан бійців і методи виходу з нього завідуюча відділенням медико-психологічної допомоги та соціальної реабілітації Оксана Чайка.
Пані Оксано, які методи терапії використовуються у вашому лікувальному закладі?
- Ми використовуємо іпотерапію, кулінарні тренінги, танцювально-рухову терапію, всі види арт-мистецтва. Це допомагає людині переключитися і адаптуватись до теперішнього часу звичайного мирного життя, а також відбувається переоцінка себе і своїх можливостей. Переключення – це один із важливих механізмів відпочинку і механізм позбавлення негативу. Тут вони мають можливість на рівні доторку до мистецтва, до танцю, до кулінарії непомітно реабілітувати себе.
У відділенні функціонує кабінет арт-терапії, кабінет кулінарного тренінгу, два кабінети психологів, які працюють тут на базі цього відділення і кабінет психотерапевта. Всі фахівці, які мають бути задіяні в допомозі людям з психічними розладами і людям, які пережили гостру психологічну травму чи бойовий шок, зібрані і згуртовані в нашому відділенні. Також у нас є танцювально-рухова терапія одна на всю лікарню, тому пацієнтам потрібно для цього перейти в інше приміщення. На даний момент ми не можем надавати таку реабілітацію як іпотерапію, бо нашого іпотерапевта мобілізували на рік, і вже два місяці ми не використовуємо даний метод лікування, за чим дуже шкодуємо.
Чи допомагають вам тренінги для підвищення кваліфікації?
- Нам допомогли всі конференції, майстер-класи і тренінги, де ми черпали досвід надання психологічної допомоги, які відбувались не лише в Польщі, а й в Україні.
Ми також переймали досвід наших американських та ізраїльських колег, які мають досвід ведення довготривалих бойових дій, і вони періодично знаходяться в таких станах бойових конфліктів і саме вони мають колосальний досвід, до якого ми, власне, дослухаємось. І тепер ми володіємо тією базою, яка допомагає нам правильно працювати і надавати допомогу. Але ми також використовуємо не тільки їхній досвід, а маємо і свої напрацювання. Ми в стадії навчання , але ми також можемо бути помічними.
Як ви використовуєте напрацьований досвід?
- Нещодавно проходила реабілітація в Гошеві. В цьому заході приймало участь дев’ятеро чоловіків, які повернулися з зони АТО. Взагалі мало бути 15 осіб, але шестеро з них тільки-тільки повернулись із зони АТО, вони були надто збуджені, вони ще не адаптувалися, і тому відмовились.
Це була як духовна реабілітація так і духовно-психологічна. На протязі п’яти днів, разом з цими хлопцями, цілодобово перебували психологи, психотерапевти та арт-терапевти, які працювали з ними. Цей досвід показав, що справді потрібно бути хорошим фахівцем, знати всі механізми психологічної допомоги, але в першу чергу прийшлося бути людиною – щирою і відкритою. Основним інструментом психолога є особистість, тут якраз тебе перевіряють , яка ти насамперед є людина, особистість. Треба по-справжньому співпереживати, відповідати і відгукуватись на їхній біль, правильно реагувати, і все це робити щиро, бо інакше їхня довіра пропаде і ніякі новітні методи не допоможуть.
Скільки часу потрібно людині, щоб повністю реабілітуватись?
- За літературою і за даними наших колег, людина може долати посттравматичний стресовий розлад на протязі чотирьох років за допомогою своїх внутрішніх ресурсів. Тобто і особистісних, і з допомогою сім’ї , і якщо сприяє вдала ситуація соціуму. І тільки 20%-25% таких людей попадає в поле зору психологів і психіатрів, де вже потрібна спеціалізована допомога, ті хто не справляється зі своїм станом. Тому, не всі люди, які повертаються, це ті, кому вже і зараз потрібно надавати допомогу. Тому що догнати і «причинити» добро може бути гіршим, аніж просто залишити людину з самою собою, бо її внутрішні резерви спрацюють на відновлення психіки.
Сім’я також один із потужних чинників реабілітації, а також робота і фінансове забезпечення. І ситуація на державному рівні. Знецінять чи оцінять людей, які стали заручниками даної ситуації, хоча вони свідомо йшли , бо для них це праве діло. Але ми маємо досвід афганців, яким говорили: «не я тебе посилав туди», і тоді людина знецінюється, і задумується: «а що я робив? а кому це було потрібно?». Тому, про повну реабілітацію можна говорити через декілька років, а на даному етапі ми готові допомагати.
Чи співпрацюєте ви з волонтерськими організаціями?
- Наданням психологічної допомоги займаються і волонтерські організації, які супроводжують цілі родини. Є лінії, де вони можуть отримувати допомогу в телефонному режимі. Наші психологи також практикують психологічний супровід через гарячі лінії, і якщо потрібно - переходимо на очні консультації. У нас немає якогось байдужого ставлення до потерпілих людей.
Ми стараємось бути в руслі, і завдяки нашому головному лікареві, який активно ініціює всі навчальні моменти і спонукає до того, щоб ми знали все, і оте «все» правильно використовували. Ми маємо потужну мотивацію, щоб навчатись.
Наша компетенція стосується більше людей, у яких складніші розлади, а ті, що з легкими розладами попадають швидше в зону волонтерських організацій.
Які психологічні травми є найбільш характерними, і якими симптомами вони супроводжуються?
- Люди, які потрапляють до нас, це люди, які перенесли бойову психічну травму і відповідно можуть розвиватися певні стани, які характеризуються такими симптомами як виражене порушення сну, підвищений рівень агресії, підвищений рівень невмотивованої тривоги, порушення адаптації, виникають такі стани як флешбеки або інтрузії. Це стани, коли людина короткочасно, в якийсь період теперішнього часу, нібито перебуває в бою. Тобто в цей час вона втрачає адаптацію і дуже яскраво переживає ці спалахи,інколи люди цього лякаються. Але коли ми пояснюємо в чому власне справа, то людина розуміє, що вона не сходить з розуму, а що це лише наслідок гострої травми.
Ще один соціальний фактор, який розвивається як симптом – це зловживання психоактивними речовинами (алкоголь і наркотичні осередки). Таким чином люди знімають стрес. Таким людям ми пояснюємо, що це ніби й допомагає, але це не приносить ні користі ні позитиву.
Зазначені стани є в межах нормальної реакції на пережиті події, але це не означає, що на них не треба зважати, обов’язково треба звертатись до фахівців, щоб отримати медикаментозну підтримку і психологічний супровід.
Який світовий досвід є наразі пріоритетним для впровадження в Україні?
- З досвіду в’єтнамської та ізраїльської війни, потребувати психіатричної допомоги можуть 20% демобілізованих українських бійців, і всі 100% - потребують психологічної підтримки - звичайно, за умови бажання самого клієнта. Тому що бувають такі ситуації, коли сам воїн не усвідомлює, що йому потрібна допомога, тоді ми звертаємось до родичів, які мусять скерувати його до нас, а ми, в свою чергу, допоможемо спеціалізовано.
Досвід Ізраїлю говорить про те, що не можна людину з передової одразу повертати додому. У них є спеціальні реабілітаційні табори, куди вони спочатку повертаються. З ними працюють психологи, психотерапевти, визначають у кого який є ступінь порушень. Потім відправляють в спеціальні табори для сім’ї, де солдат повністю адаптовується до спокійного життя. І тільки тоді його відправляють в умови повсякдення.
У нас такого, на жаль, немає. А всі проблеми якраз і починаються після того, як людина з війни потрапляє в мирне середовище, і в неї ніяк не складається картинка: там війна, а тут всі святкують, працюють, відпочивають.
Зараз ми активно це переймаємо, але завжди стоїть проблема організації і створення. Ми зіткнулися з проблемою підготовки кадрів, підготовки приміщень і всього решта, тобто все це вирішується в такому нагальному режимі, але ми обов’язково до цього прийдемо.
Чи звертаються ваші спеціалісти першими до демобілізованих бійців, пропонуючи їм психологічну допомогу?
- Збирати списки демобілізованих бійців і дзвонити їм, нав’язуючи свою допомогу, не завжди є правильним. Не всі диференціюють, хто такий психолог, психіатр і психотерапевт. Все, що від слова «психо» - є погано. І коли в клініці скеровують до психолога, то вони сприймають це як особисту образу. Тому з такими людьми треба бути обережними і правильно подавати інформацію, бо не завжди допомогу сприймають як допомогу. Наші дівчата працювали з родинами, де були загиблі - було дуже важко телефонувати і пропонувати допомогу психолога, бо люди сприймають її неадекватно. Тому треба пропонувати допомогу дуже обережно, щоб не нашкодити ще більше.
Не потрібно бути нав’язливими , треба йти за клієнтом. Чути, прислухатися. В більшості це потрібна просвіта, тому що люди часто не знають, що з ними відбувається, не можуть дати собі раду, їх це дуже лякає, а разом з ними і їхніх рідних, або взагалі вони знецінюють це все і вдаються до алкоголю і до інших наркотичних осередників, які нібито знімають їхній стрес. Насправді вони розвивають інший патологічний стан. А коли людина обізнана, то вона розуміє, що це норма і їй треба прожити певний період часу, після якого прийде відновлення.
Золоте правило психотерапії говорить: не можна йти попереду клієнта, треба йти за клієнтом. Тому ми реагуємо на запит.
Багато бійців, повертаючись з війни в мирне середовище, продовжують ходити в камуфляжній формі. Як можна пояснити їхнє небажання знімати її?
- По-перше, це їхній статус. По-друге, не так легко вирватись з умов війни. Можливо це якась інформація про те, хто вони. Це як певна ідентифікація. Як у лікаря білий халат, так у бійців -камуфляж. Коли люди бачать чоловіка в камуфляжі, вони знають, що він прийшов з війни. Це як знак, як сигнал, як ідентифікація.
Хто такий психолог?
Психолог – це велике вухо, в яке можна виговорити все те, чого не розкажеш навіть близьким людям.
