Переселенка зі сходу: Війна - штучна, а Донецьку просто потрібен "хазяїн"

 

 

Зрозуміла, що не хоче жити поряд із людьми, які повернулися проти рідної країни. Так пояснює свій переїзд в Івано-Франківськ мешканка Макіївки Олеся Архіпова.

 

Місто, яке обрав батько…

24-річна дівчина – одна із десятків тисяч українців, які сьогодні змушені носити статус тимчасово переміщених осіб. Вже п’ятий місяць вона живе в обласному центрі Прикарпаття і переконана, що вчинила правильно. Тут влаштувалася на роботу, винаймає житло і хоче якнайшвидше перевезти сюди рідних.

 

Олеся із міста Макіївка, що неподалік Донецька. Відтак, все життя дівчини пройшло саме у столиці Донбасу. Тут навчалася, а згодом працювала. Переселенка розповідає, що завжди була активною і ніколи не мовчала, коли бачила несправедливість: «Я була на Майдані тоді, коли у нас вбили людину. Я не боялася там жити, але мені казали не носити вишиванку, не ходити з прапором. І я просто зрозуміла, що пора».

 

Спочатку сім’я планувала продати житло у Макіївці і переїхати на інше місце, але усе змінила смерть батька, який, будучи бійцем добровольчого батальйону «Донбас», героїчно загинув під Карлівкою. Це, напевно, і стало останньою краплею у переповненій чаші терпіння для дівчини.

 

«Мій батько був хворою людиною - пережив інсульт, у нього катаракта на двох очах була. Йому було 58 років, але він не міг просто сидіти, пішов захищати Україну, бо вважав це своїм обов’язком», - ділиться спогадами дівчина.

 

До речі, саме батько ще за життя обрав для дочки Івано-Франківськ, хоча самій Олесі місто спочатку не сподобалося. Втім розуміла, що повинна виконати його волю.

 

«Коли на сході все тільки починалося і батько вже воював, ми вирішили що потрібно підшукувати місце, куди можна буде переїхати. Івано-Франківськ був першим містом на західній Україні, куди я приїхала. Дивилася багато міст і не можу сказати, що воно мені найбільше сподобалося. Але одного разу, коли я була якраз в Івано-Франківську, батько зі мною розмовляв по телефону, я йому розповідала, які тут люди, що і як. І він сказав, що дуже б хотів, щоб я тут жила. – розповідає дівчина. - І коли я вже поверталася із західної України додому, то мені повідомили, що батько загинув. Тоді я і вирішила, що повернуся саме в Івано-Франківськ».

 

Після сорока днів по смерті батька, Олеся купила квиток і поїхала. Вона не мала контактів із волонтерами – просто знала, що приїде в Івано-Франківськ і зателефонує на гарячу лінію.

 

Мама і бабуся, які залишилися у Макіївці, дівчину відпустили, бо розуміли, що вона не зможе спокійно спостерігати і залишатися осторонь тих подій, які набирали обертів: «Спочатку для рідних мій переїзд був шоком. Але вони розуміли, що вже відбувається. Батька не стало, на вулицях ходити страшно, коли говориш Слава Україні. А мама знає мій характер, що я спокійно сидіти не буду. Моє підприємство, на якому я працювала, переїхало до Росії. Я звільнилася, бо туди б не поїхала. Тому я сказала батькам, що їду. І вони це сприйняли нормально. Потім брат поїхав у Дніпропетровськ. Повиїжджали й інші родичі».

 

Ось так вона опинилася на Прикарпатті.

 

Війни могло б не бути

Олеся із тих, про кого прийнято казати, що вони бачили світ: весела, активна, з хорошою освітою, навчанням закордоном, і життєвими враженнями. Відтак, дівчина переконана, що війна на Донбасі – штучна і спричинена виключно самоізоляцією регіону та відсутністю популяризації українського.

 

«Війна штучна. 23 роки, поки я там жила, ніхто не намагався людям казати, що вони живуть в Україні. Вони жили у Донецьку. Розпався Союз і люди лишилися у Донецьку. Не було українських книжок, передач, трансляцій масових. Тільки вже в останній час почали показувати щось із українським перекладом», - розповідає переселенка.

 

Втім, дівчина не нарікає на малу увагу до регіону зі сторони київської влади. Каже, що у столиці, можливо, і не знали про те, що такі проблеми можливі.

 

«Думаю, що центральна влада сама не розуміла, що може бути така проблема із Донбасом. Тут на заході люди самі розуміли, що вони живуть в Україні, вони це відчувають. Зі сторони Росії завжди була пропаганда. Більшість людей дивилася російські канали, бо так звикли. Люди важко працювали і не зважали на те, чи ти українець чи росіянин. Головне було заробити гроші і принести додому. А коли вже почали запитувати за кого ви, то люди розгубилися і чекали, що хтось десь там скаже. Це все дуже сумно», - припускає переселенка.

 

Вона пояснює особливості тамтешнього регіону і запевняє, що люди там просто не звикли до того, що вони щось можуть вирішувати, а хто сильніший – той завжди правий: «В Донецьку владою завжди була сила. Тобто, якщо ти сильний, то у тебе є все. Якщо ти не маєш сили, то мусиш коритися. В людей залишилася ця пам’ять вони боялися щось казати. Коли почався майдан і люди там висловлювали свою думку, то для цих було незрозумілі ці речі. Повірте, що у Донецьку так само не любили Януковича. Тому, що він Україну оббирав в останні роки, а Донбас вже давно. Всі на собі відчували його владу і те, що їхні гроші йшли у «сім’ю». Люди його не підтримували. Але для них було нонсенсом як це можна встати і сказати проти цієї людини. Тобто, фактично люди виступили не проти України, а проти Майдану, проти того, що люди висловлювалися. Хоча ці люди і жили в Україні і їм все подобалося. Просто вони думали, що навіть якщо кажуть, то все-рівно далі буде гірше, а не краще. Це як раби».

 

Війни і такого кровопролиття, на думку Олесі, хоча б частко, але таки можна було уникнути, якщо б людям хтось сказав, що потрібно робити.

 

«Там люди, на мою думку, мають дивний менталітет – їм потрібно мати хазяїна. У них немає такої волі і відчуття самостійності, як тут на західній Україні. Там повинен бути хазяїн, який би сказав що робити. Коли усе почалося після Майдану і Янукович втік, і якщо б було як у Дніпропетровську, куди прийшов хазяїн, то нічого б не було. У нас багато б хто пішов за думкою Ахметова – він впливова людина. Я не кажу, що це люди розумні, просто пояснюю, як це там є. Якщо б він сказав, що ми – це Україна, то хотіли б люди чи ні і скільки б їх там не було, вони все рівно б зробили те, що каже цей «пан». А він мовчав і нічого не казав», - розповідає дівчина.

 

Олеся пригадує мітинги в Донецьку, учасниками яких вона була, і запевняє, що проукраїнських сил було дуже багато. Натомість «противників України» звозили з усією області і прикордонних російських територій.

 

Зараз, на її думку, щось пояснювати і доводити вже пізно. Каже, що можливо донеччани і зрозуміли увесь масштаб проблеми, але продовжують боятися: «Люди, котрі кудись їздили, щось бачили, спілкувалися з кимось – у них інше уявлення. Якщо ж вони нікуди не їздили, нічого не бачили, крім Донецька, то вони бояться змін».

 

Нове майбутнє

В Івано-Франківську дівчині допомогли добрі люди, а ще за словами Олесі, покійний тато, який з неба наче скеровує її. Після приїзду у центрі прийому переселенців її поселили у готель «Бандерштадт».

 

«Там я мала тиждень жити. За цей час вирішила, що потрібно знайти роботу і постійне житло», - згадує переселенка.

 

Роботу знайшла дуже швидко через біржу праці – влаштувалася у місцеву автошколу секретарем. Хоча дівчина запевняє, що навіть у планах не мала звертатися у центр зайнятості і хотіла шукати роботу за оголошеннями у газетах.

 

Із орендою житла їй допомогла психолог Наталя Чаплинська.

 

Зараз дівчина вже освоїлася, навчилася орієнтуватися у місті і намагається кожні вихідні пізнати щось нове на Прикарпатті. Мешкає із тіткою і дуже хоче якнайшвидше перевезти до себе рідних.

 

Олеся не знає як складеться її доля далі, але вже точно впевнена у тому, що у Макіївку, де народилася і виросла, не повернеться. Навряд, чи зможе жити серед людей, які відвернулися від рідної країни.

 

«Повертатися туди не планую. Я просто зрозуміла, що навіть якщо не буде війни, а буде мир, то я не хочу жити з людьми, які ось так можуть повернутися проти рідної країни. Це все-рівно що повернутися проти матері», - порівнює дівчина і додає, що вдячна усім, хто допоміг їй на новому місці.

 

А ще Олеся кожного дня чекає дзвінка від коханого, який боронить Україну у складі добровольчого батальйону.

 

«У мене є кохана людина і він теж захищає Україну. Тому не знаю, як далі складеться доля. Можливо, потрібно буде їхати за ним, куди його відправлять на службу. Не знаю, як ще все буде. Я його дуже люблю," - говорить Олеся і додає, що попри все потрібно йти до кінця.

 

Дівчина впевнена, що перемога буде за Україною. Але не може ніяк повірити у те, якою кров’ю і зусиллями це дається…

 

 

Марія Лутчин


27.11.2014 Марія Лутчин 2120 2
Коментарі (2)

Ivan Salo 2014.11.27, 21:22
Хамства не будет,а осуждение-БУДЕТ!Все сдрыснувшие с Донбасса-- крысы,сбежавшие с корабля в тяжёлое для родного края время! Теперь она---укропка.Здесь,в Донбассе,её сверстницы взяли в руки оружие, и воюют с хунтой.А в данном случае--яблоко от яблони бендеровской недалеко укатилось...
Oleg IF 2014.12.06, 11:37
Сподіваюся у Вас все буде добре Олеся.Вітаю у Івано-Франківську!
24.11.2025
Анна Марущак

Рецидивісти зі строками за вбивство, “смотрящі” за містами й колоніями, ув’язнені, які й досі керують “общаками” через контрабандні телефони, та наркоторговці потрапили в епіцентр резонансних кримінальних проваджень про вимагання, шахрайство та побиття.  

5783
21.11.2025
Тетяна Ткаченко

Волонтерка Вікторія Сакун двічі змушена була залишати дім через російську агресію. Вперше — у 2014 році з окупованого Донецька, вдруге — після початку повномасштабного вторгнення у 2022-му.    

1514
18.11.2025
Вікторія Матіїв

«Володя був справжнім українцем, гордився своєю кров’ю і ніколи не кидав слів на вітер», — згадує Вікторія Петрук свого чоловіка, полеглого захисника Володимира Петрука.  

5185
14.11.2025
Анастасія Батюк

У серці системи обліку транспортних засобів України таїться вразливість, яка може паралізувати життя тисяч автовласників.

7147 9
07.11.2025
Павло Мінка

На Франківщині ситуація гостра: регіон — один із найлісистіших в Україні, з Карпатськими лісами, які є частиною заповідників. 

2983
02.11.2025
Діана Струк

В інтерв'ю Фіртці представник Уповноваженого з прав людини в Івано-Франківській області Віталій Вербовий розповів, як родини безвісти зниклих можуть діяти за особливих обставин, як громади допомагають їм і що змінилося в системі сповіщення.    

1746

Епіграфом до цього тексту візьмемо фрагмент з «Мандрів Гулівера», в якому Джонатан Свіфт устами Гулівера розповідає господарю — Гуїгнгнму про суддів та адвокатів тогочасної в Англії.

2701

Війна в Україні докорінно змінила суспільство у багатьох сенсах, з’явилось багато соціально активних молодих людей з інвалідністю, і впровадження інклюзивності набрала обертів та активно реалізовується на багатьох рівнях. 

589

Корупція, розкрадання  грошей в воюючій країні – справа мерзенна і така, що заслуговує жорсткого осуду та жорстоких вироків. Це без сумнівів і на поверхні. Але тут ми спробуємо піднятися над площиною очевидної реальності і додати трішки 3D, тобто тримірності.

2705

Чому у світі так багато ненависті та злості? Над цим думали так само багато філософів. Чи теологів, релігієзнавців, чи вірусологів.

1175
25.11.2025

Питання «чи варто їсти пізно ввечері?» часто хвилює тих, хто намагається правильно харчуватися й дбати про своє здоров’я.  

5026
20.11.2025

Овочі родини капустяних належать до найкорисніших для здоров’я. Дієтологи пояснили, яку користь мають броколі та брюссельська капуста, чим вони відрізняються і яку з них краще додати до свого раціону.

1017
16.11.2025

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

2413
25.11.2025

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

17889
20.11.2025

Нерідко молодь стверджує, що можна вірити в Бога, втім не ходити до храму.  

12291
16.11.2025

Простий образ сіяча й зерна розкриває глибоку істину: від нас залежить, чи проросте й принесе плід те, що ми чуємо й сприймаємо.

1322
11.11.2025

У Музеї мистецтв Прикарпаття стартував проєкт з оцифрування костелу Пресвятої Діви Марії XVII століття.

8240
27.11.2025

Міжнародна співпраця дозволяє Івано-Франківську не лише ремонтувати пам’ятки та культурні об’єкти, а й розвивати освіту, культуру та соціальні програми громади.

2025
17.11.2025

Колишній держсекретар США Майк Помпео став членом наглядової ради української оборонної компанії Fire Point.  

751
10.11.2025

П'ятого листопада Нью-Йорк обрав собі нового мера. Ним став 34-річний Зогран Мамдані, представник лівого крила Демократичної партії США, популіст та «прихильник ХАМАС».

1315
04.11.2025

На саміті АТЕС у Південній Кореї президент Китаю Сі Цзіньпін під час обміну подарунками подарував президенту південної Кореї Лі Чже Мену два флагманських смартфони Xiaomi китайського виробництва.

1166
02.11.2025

Китай «західним» розумом і логікою не зрозуміти. Ліберальна західна демократія з її публічністю та відкритістю не притаманна Китаю.

1623