Перше: Головне завдання, яке виконує Янукович, це збереження себе при владі 2015 року. Неначе банальність. Однак не зовсім. Зберегти себе дуже теоретично чи примарно можна було і як тріумфуючого євроінтегратора. А це означає підписати Угоду про асоціацію, ввійти в непевні чесні вибори, і, можливо, виграти. Проте – можливо. І це Віктору Федоровичу не сподобалося. Натомість Янукович зробив чітку заявку на крайньожорстку узурпацію влади у 2015 році. Абсолютно брутально перекресливши євроінтеграцію, перекресливши сподівання величезного народу на хоч якесь майбутнє він поступив справді відважно. В обороні себе та інтересів Сім’ї. По суті він і його режим кинули виклик значній частині народу – просто його перекреслили. Янукович вступає у жорстке протистояння з усіма тими, хто ще сміє на щось надіятись.
Друге: Зрозуміло, що для проведення якнайбрутальніших, якщо не кровавих виборів у 2015 році асоціація з ЄС є перепоною. Тому її потрібно спектакулярно і бажано назавжди позбутися. Правда тут є проблема – частина народу все ж має таку мрію. Тому її потрібно «логічно» розбити, «логічно» довести, що Росія і тільки Росія є нашим майбутнім, бо... Байдуже, що вона сама конвульсує. «Батькові народу» вистачить двох-трьох наступних каденцій – а там подивимось. Тому він і пішов на зговір з Путіним і розвели як ЄС, так і український народ.
Третє: Янукович переконався у повній безпомічності «офіційної, Його царської милості опозиції». Студентські майдани, громадські майдани похоронили весь гонор триголової, а точніше – безголової – опозиції. Абсолютно очевидною стала повна відсутність привабливої для сучасних, а не перестарілих, українців ідеології. Ну не є нею протухла ще у 1940-х роках ідеологія ВО «Свободи». Те саме стосується реальної безідейності й інших більш-менш помітних на політичному полі гравців. Тому студенти, практично діти – а від них не сховаєш, що король голий - рішуче і назавжди відкинули ці недопропозиції офіційної опозиції. Спектакулярним стало ганебне вигнання перестарілого для них нахтігайля Михальчишина з львівського майдану. Богу дякувати вистарчило розуму заховати у найдальшу партійну шухляду славнозвісну Орлицю – а то б ганьба була ще більшою. В результаті партійний майдан на Європейській площі практично капітулював перед майданом на площі Незалежності.
Четверте: Абсолютно очевидна криза лідерства. Не можна бути вагітним наполовину. Не можна робити революцію, не перервавши життєдайної пуповини з Банковою. А у не доброго і підозірливого народу на скрайку свідомості вуглиною пече підозра, що всі три голови нашого опозиційного Горинича ніяк не можуть розірвати тих пуповин з Банковою, які так чи інакше сковують їхні дії. Для того, щоб бути лідером, треба бути вільним. Неначе банальщина. Однак у наших реаліях вона має свій резон.
П’яте: Військо сильне тим, що має одне керівництво. Криза лідерства вперлася у тріумвірат голів, які одна одну, як би то сказати, - ага – недолюблюють. І плювали вони на потреби народу. Бо кожна з них – голова. Хоча насправді ми маємо справу з дуумвіратом – якщо говорити про політичні преференції широких мас. Третя голова володіє тільки великою щелепою. Яка чомусь не надихає. Як не надихає хриплість голосу володаря великого фальцету та дивна елегантність володаря великих кулаків – на диво ніжним виявився. Прийшла крайня пора щось з тим робити, бо в унітаз будуть злиті і вибори 2015 року. Рішучість та фаховість Януковича/Путіна вже продемонстрована з всією очевидністю. Лідер, навіть, якщо він калічка, має бути один. Досить бавитися у вождів та вожденят. Тим більше, коли ними ви не є. Це печальне.
Шосте: Чи можлива зміна лідерів. З огляду на часові рамки – ні. Треба нам ліпити «из того, что было». І годі галичанам носитися з своїми історичними раритетами. Якщо хочуть будувати Україну, звичайно. Так само харківська декабриста повинна розв’язати вузол Кличка-Яценюка. Бо вже доскакалися – все на своїх місцях – сама у тюрмі, а по майдану ошелешено бродять безгоспні лідери. Не знають, що робити далі. Ну от що робити після непідписання? Як вийти з майдану? Тягнути до того, що на майдані буде три каліки? Чи, може, 29 листопада взяти владу, як це було у 2004? Аж страшно подумати – правда, панове лідери J. І взагалі панове лідери і лідерки – у вас є план? Бо цей майдан вигулькнув якось без вашої участі. Поза вашими планами та уявою. А тому він такий для вас незручний. Отож – кидайте свою мишачу гру, позбавляйтесь непідтверджених амбіцій і зробіть основне – визначте, хто з вас буде прати білизну, як Юлія Володимирівна свого часу, а хто буде зображати з себе лідера на постаменті - теж заняття не з легких.
Сьоме: До війни залишилося півтора року. Якщо кинути оком за аналогіями, то ситуація з не підписанням Угоди з Україною про асоціацію, тобто практично «здача» України, нагадує аналогічну «здачу» Чехо-Словаччини 1938 року. Геополітична ненаситність Путіна не менша, ніж ненаситність Гітлера. Гітлер таж мав військо менше від чехословацьке, як Путін має економіку вдесятеро меншу від економіки ЄС. Але виграли. Тимчасово правда. Путін далі настирно розбудовує свою нову «імперію зла». Тому чекаймо війни. 2015 рік в Україні буде страшним. Якщо народ шарпнеться, звичайно.
Восьме: Брехні Януковича про те, що до весни/осені/весни врегулюємо стосунки з Росією – а там - гайда у ЄС – є чистої вони «розводіловом». По перше Росія завжди виставить наступні претензії і організує наступну блокаду. А тому з Росією потрібно не збільшувати об’єми кооперації та торгівлі, а, навпаки, зменшувати. А про це не йдеться – якраз навпаки. По друге – хто сказав, що весною/осінню/весною ЄС повернеться до питання України – у них не бракує новітніх «чемберленів», які «привозять мир», а натомість своїми поступками тільки провокують війну. А по третє – і самому Януковичу ніяке зближення з ЄС до виборів 2015 не потрібне. Потрібно продавити своє переобрання. А далі – тим більше не потрібне.
Дев’яте: ЄСівська дипломатія повинна чемно подати у відставку. І при тому публічно з’їсти свої краватки. Що не розуміли з ким маємо справу? Неначе й МГИМО закінчили деякі, як от Фюле, неначе й знаємо совкових «кидал», як от Кваснєвський – але щоб так показово сісти у калюжу. Таки далася взнаки відсутність справжніх лідерів у ЄС. Всі ці дрібні і нездарні чиновнички, яких виплоджує гіпердемократична система балансів тільки шкодять. Ну ким є Кетрін Ештон попри Черчіля чи Де Голля – ніким. От і результат ніякий. Казус України це лише прищик на носі. Ніс відвалиться потім, коли ця хвороба опанує всім організмом. Не можна на великі посади обирати тих, хто всіх задовольняє – тобто людей без властивостей. Далекосяжний зговір Путіна з Януковичем переграв не лише карлувату українську опозицію, але й не менш миршаву ЄСівську дипломатію.
Десяте: Найбільші геополітичні дивіденди отримав Владімір Путін – для нього це так само важливо, як і Януковичу. Так, він може переобиратися до безкінечності. Однак всесильний Путін не може відмінити законів економіки. На разі. А тому Росія тоне в стагнації і рецесії. Потрібні перемоги – і вони є. Впала Грузія. Впала Вірменія, Впала Україна. Переможна хода триває. І в ідеалі вона має закінчитися реставрацією СССР у нових формах. Що Путін і обіцяв.
Одинадцяте: Оптимістичне на завершення. На вулиці українських міст вийшло нове покоління, завданням якого є не лише поховати режим Януковича, але й тих, хто сьогодні відповідальний за майбутнє країни. Діти тільки вчаться цього. А сьогодні відповідальні за майбутнє ми з вами. Може це і правильно.
