Писав, що «Майданс неодобрямс», опінії, думки, буває, міняються, річ звичайна. От тільки вбачаю в доцільності «майданів», як основного провідника, рупора не якогось політика чи кількох, не винятково політиків і політичних сил, а інституціальних органів, в даному випадку НАБУ.
Тому що НАБУ де-юре і де-факто цілком легальна і легітимна структура, вони при владі, обмеженій, звісно, найбільше горе-президентом цієї держави і його посіпаками, у них наявні ресурси і головно амбіції, нехай і можливо занадто вплетені в політичну канву майбутнього, знести з олімпу корупційно-олігархічну клоаку і постати на ниві фундаментальних змін в системі новою сильною елітою. Це принаймні краще, ніж другий термін ПП і бандократів, пов’язаних з ПП.
В НАБУ найбільше інтегровані найменш корумпований сегмент вітчизняного політикуму станом на сьогодні (Лещенко, Наєм, Заліщук, Дерев’янко, Саакашвілі) – це принаймні краще…
І, як на мене, найсильніший фактор на користь агентства і агентів – помірне зовнішнє управління з Заходу. На відміну від крісла Порошенка, яке намертво прив’язане до Брюсселя і Вашингтона – і ще не розкайданене повністю від Москви, пан Ситник і компанія, по-перше, готові виконувати ті американські вказівки, які збігаються з інтересами українського народу , а саме: боротьба з корупцією і українським олігархічним бізнесом, чого вже давно в Америці не очікують від коридорів влади Порошенка.
Великий американський бізнес зацікавлений у поваленні кланів Ахметова, Новінського і низки інших «крупняків», щоб мати вільне поле від монополій політичних і економічних – що повинно збігатися з інтересами українського народу на цій стадії принаймні державотворення.
Український народ не повинен підтримувати масовими протестами (поза-онлайн) виключно діяльність НАБУ і його членів, які от-от будуть або звільнені, або суттєво дискриміновані/дискредитовані. Нам би свої – найперше – інтересами відстояти в бубен і набат. А вони збігаються з інтересами Національного Антикорупційного Бюро: дотримання законів усіма, покращення реального економічного клімату – порядок і добробут. Ці речі досягаються шляхом ліквідації руйнівного і побудови конструктивного в суспільстві, які не можуть відбуватися супермирно і екстрасумирно.
Ми еволюціонуємо правильно. В 2004 було «За Ющенка», через 9 років за «ЄС», на черзі за імперсоналії в ролі національного колективного органу, звісно, не позбавленого персоналій, на щастя, нами роботи, ПО керувати будуть ще не скоро. Та здається мені, що наше суспільство сильно не сколихнути «абстрактними» підняттям зарплат, дотримання законів, затриманнями і покараннями злочинців, а керованою згори розправою з якимось Героєм України, коли накипить остаточно, могло б. Чим діюча влада риє собі могилу ? Правильно, лопатою, прибитою до загребущих, злодійських рук, мало-помалу замазаних в крові. От тільки би не всіх Героїв в президенти водночас на гребені «Нової Перемоги (не беру в лапки з двох боків свідомо).
Поза тим, незмінно вважаю, що набагато правильніше досягти змін шляхом конвенційних виборів, в першу чергу президентських. Адже в соціумі, де персоналія має все ще колосальну перевагу над не-персональним, обездушеним, що засвідчує про переважаючу емоційну складову української сутності, інакше шахові фігури розтавлені бути не можуть.
II. «Душі» найбільше споконвіку було в поетах і музикантах. Тому чому ми повинні дивуватися собі і своїм братам, що Славко Вакар малюється (чи його малюють ?) жваво в next-presidents. Він очевидно вміє зчитувати (з Духу Історії і Світової Душі, за Гегелем і Шеллінгом) ті сигнії, символи і ідеї, і передавати їх найбільш доступною і естетичною мовою.
Особисто я не є фанатом брит-поп гурту «ОЕ» і не є музичним критиком, та відзначаю галантний, мелодійний стиль вокаліста і гітарних рифів бас-гітариста. А пісню про «кицьку» з альбому 2003 року досі маю за улюблену, менш улюблену тільки за #Той День і #911. Інколи звучать навіть малі пророцтва на кшталт пісні, датованої 2013 про війну.
Якби нам повернутися на років п’ять-десять тому назад з тими самими протагоністами і антагоністами, то влада певно би протиставила натиску Вакарчука, скажімо, Муріка із російськомовного гурту Грін-Грей чи Вєрку Сєрдючку, як варіант, Ян Табачнік з баяном, баянчігом би теж не був. Але зовнішня війна не дає можливості усім суб’єктам нашої, вибачте за крамольне слівце, естради гратися в такі ігри, поки Правий Сектор зайнятий вирішуванням питань, кому давати виступати в Україні, кому зривати. Це розуміють на Банковій, як і розуміють те, що з Вакарчука спаринг-партнера може не вийти. Просто у фінал можуть вийти не ті гравці, серед яких Вакарчук може точно опинитися. Чимчьотнєшутіт.
Відтак будемо готові до ще більшого збільшення рейтингу Святослава Івановича, навіть якщо він воду з рота не випльовуватиме доти, доки гриби там не виростуть, позаяк тупий троллінг ожирілих порохоботівських братчиків-бюрократчиків світоча укрсучрока тільки наростатиме. Фотки сивої давнини із Земфірою, посидєлки в колі Кобзона і другіх роспартпєвчіх за моїми спостереженнями в українському неті неухильно зростають. Що ж, можливо, невдовзі «відкопають», що «Славік – гєй, бо нежонатий в сорок з гаком років…»
Святослав Вакарчук поза всяким сумнівом талановита, здібна, розумна і чесна людина. Чи багатьох ви знаєте амбідекстерів (водночас право-і ліворуких людей), окрім непроминального Леонардо да Вінчі ? Чи багатьох ви знаєте, які б однаково добре розбиралися в технічних науках (фізика) і гуманітарних мистецтвах з практичної сторони ? Чи багато покинули лави партії влади свого часу ? А він розпрощався в 2007 чи восьмому з «Нашою Україною» у парламенті. І врешті-решт, чи безліч українських музикантів цілковито припинила гастрольну діяльність в Росії після 2014 ?!
Та одних інтелектуальних і моральних переваг замало, щоби займати ключову посаду в країні в уявному майбутньому. Справа, не у відсутності менеджерського досвіду, з досвідом ніхто не народжується, як і з фаховою освітою. Зате вмирає. Ось жоден з минулих включно з теперішнім президентом курси президентів ніде не закінчували, ні в Могилянці, ані в Штатах, і не в Брюсселі, але не тому вони були і є такими бездарними керівниками держави. Вони стали ними такими, переважно тому, що підпали, кожен у свій спосіб, під вплив олігархів, і більшість ними стали самі.
Чи є воля у потенційного президента Вакарчука не лише не підпасти під вплив брудного капіталу, а й зруйнувати його ? У мене, на жаль, сіються сумніви з цього приводу. Навіть якщо йому це вдасться із своєю такою уявною, невідомою командою (ну буде там хтось із знакових антикорупціонерів, ще дехто), то доведеться ще й будувати країну, а це важче, ніж руйнувати, адже доведеться будувати «надмірно ліберальну» - бо це його світогляд і його підтримка, в тому числі фінансова, - а це може стати цвяхом в домовину всього того, що було, є і буде добрим.
На мою, думку президент або так чи інак політик Вакарчук це майбутнє України безумовно, яке міцно посісти повинно лише після тих персонажів, яких ми називаємо позитивно-перехідними, до яких ми (ну не всі ми) помилково в 2014 зарахували Порошенка. Товчу воду в ступі – після Порошенка тільки Тимошенко. Бо не один Славко уміє зчитувати… Не ставлю зайчик-лайчик. Якщо ти у день слухаєш ОЕ, Дзідзя і Сердючку, а на ніч Моцарта, Бетговена і Бортнянського, то теж запросто зможеш. Будь-хто.
Рано чи пізно Славко-фізик вийде із стану квантової невизначеності, заплутаності, і точно на Батьківщині матеріалізується. І як би не хотілося, аби він не потрапив у нього заново ані після виборів 2019 , ні до 2019. Тому будемо надіятися на творчо-технічний розум львів’янина (спонукаймо його гідно в Твіттері), на його розподіл співпраці в майбутньому не лише з НАБУ, а й з ЮВТ, яка теж має вже непогане амплуа в США як заміна ПРШ.
І в Європі ще більше на неї розраховують, позаяк хибно вважається більш компромісною фігурою для Росії. Що ж до Росії, то для них Тимошенко – не побєда однозначна-я, а побєдя – це Рабіновіч, Ківа на Лівобережній і Садовий з Тягнибоком на Правобережній. А Адесса і Харькофф мають відійти Наваросії. Ось такі давно там розкладки у Сурка і Пуйла, яких очевидно найбільше влаштує другий термін Порошенка з його бестест-хазяйнуванням. А нам рішать, що нас влаштує.
III. Мер Руслан Марцинків увійшов в топ-20 кращих міських голів України, а до Франківського ОТГ будуть приєднані нові села. Ось де є справді привід напитися від гордості за Батьківщину, нехай і Малу. Ось у кого шанси на добре майбутнє не викликають сумнівів, переобрання – гарантоване. Марцинків і село – непроминальні, як права і ліва рука Лео да Вінчі і Слави Вакарчука.
Будемо сподіватися, що Франківська еліта піде цілком по стопах столичної – не жителі Угорників будуть домінантно жити в історично міській частині Франека, а вона, елітонька, рустикалізується там заново. І будуть у людей дороги файні, і хатки одна файніща від іншої, і може комусь навіть відбудують стайню не до виборів.
Гіперурбанам служити своїм панам, снобам так і треба . Не Станіслав вам, а Селослав ! А моя б воля, то й не б «Чукалівка» ніяка, а «Свобідна Чукалівка» - перейменовувати варто не лишень під гаслом і приводом декомунізації. Свобода Чукалівці, Пацикову і аж до Надвірної, включно з Тисминецею з другого боку. Якщо Сан-Франциско, приміром, планомірно поглинає населені пункти, здатен, годен, тому чому Сан-Франківськ не може аналогічно ?!
Нє, направду, треба щось міняти, так далі не мож…
