В одному із київських госпіталів перестало битись серце прикарпатця Тараса Луцишина.
Командир взводу 1-ї навчальної механізованої роти 1 навчального механізованого батальйону помер після важких поранень, отриманих 4 січня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу населеного пункту Кліщіївка Донецької області.
Сумну звістку повідомила Рогатинська міська рада, передає Фіртка.
«Коли на футбольному полі «Блєх Арени» зі спини бачив гравця з четвіркою на формі, знав: «Тарас Луцишин у строю». Останнім часом любив 4-ку, можливо, вважав її щасливою. Але, щоб ФК «Путятинці» зіграли достойну гру і перемогли —талісмани були непотрібні. Достатньо, щоб на поле з командою виходив ВІН. Активний, наполегливий, завжди у всьому справедливий і небайдужий.
Гравець, тренер, меценат, капітан, а іноді трохи й лікар…Складно перелічити всі іпостасі земляка Тараса Луцишина, коли за першість району змагалась рідна ФК «Путятинці».
І хоч був частиною команди ветеранів «Опілля», футбольної дружини „Євро-Мілк" Рогатин, ФК "Конюхів" (Стрийський р-н, Львівська обл.), «УГВ-Сервіс» П’ятничани, але «Путятинці» завжди боліли найбільше. Цей амбітний любитель футбольних традицій належав до ініціаторів відродження діяльності ФК «Путятинці», був її ідейним натхненником, а, головне, СЕРЦЕМ.
Крім того, разом з однодумцями постійно сприяв, аби стадіон у рідному селі крок за кроком ставав достойною «Блєх Ареною». І хоч мрія поступово ставала реальністю, Тарас ніколи не зупинявся на малому.
«Путятинці» мають бути чемпіоном!», — завжди говорив він. Тож щиро радів, коли отримали чемпіонство Рогатинського району сезону 2019/20 рр., відстоювали Рогатинщину в обласних поєдинках...
І, зазначаючи про першість, Захисник вів мову не лише про футбол, а будь-який успіх своєї малої батьківщини. За неї та всю Україну у ці дні поклав Життя.
Найважче вимовляти слово «був», коли йдеться про таку Людину. Загиблий капітан Тарас Луцишин — достойний у всьому: добрий чоловік і батько, дбайливий син, надійний друг, колега, побратим і командир.
Приклад для молоді, завжди принциповий та справедливий. Ніколи не уникав важких ситуацій, належно і без фальші приймав виклики долі.
На жаль, вольовому і наполегливому Захиснику не вдалося подолати страшні наслідки ворожого обстрілу. Він два тижні вперто боровся за своє життя. Так, як це робив на футбольному полі, у бою з окупантом.
Без найріднішої людини залишились батьки, дружина Уляна, син Данило та дочка Діана, брат Андрій з сім’єю», — йдеться у повідомленні.
Довідково: народився загиблий Герой 16 листопада 1978 року у с. Путятинці. До 8-го класу навчався у сільській школі. Здобув освіту в Івано-Франківському фізико-технічному ліцеї та з відзнакою закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу.
Був кваліфікованим інженером-геологом. Працював на підприємствах газовидобувної галузі.
Останній час мешкав з дружиною та двома діточками у м. Стрию. Мало не щовихідних навідувався в Путятинці, допомагав батькам.
18 травня 2022 року став на захист України. Навіть на службі, в тих гарячих точках, де доводилось виконувати бойові завдання, не полишав бути Людиною. Запам’ятався належним командиром, який ніс відповідальність за кожного побратима.
Про час зустрічі загиблого Захисника та чин поховання повідомлять додатково.
Редакція Фіртки висловлює щирі співчуття сім’ї, родичам, близьким та друзям з приводу непоправної втрати. Світла пам'ять Героям України!
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
