В одному гірському селі жив дуже мудрий священик. Мав він дочку Олесю. Гарна була дівчинка, розумна, добре вчилася. Серце мала чуйне, не цуралася бідних дітей і часто з бідними пастушками гралася.
Підросла Олеся і задивився на неї бідний пастух Любомир. І його дівчина сподобала. Каже одного разу леґінь до дівчини:
Ти вийдеш за мене? Я в неділю старостів пришлю.
- Присилай, опустила дівчина очі.
Прийшов Любомир в неділю з такими самими бідними пастухами сватати священикову дочку. Вислухав їх святий отець та й каже:
- Ти, Любомире, хлопець чемний, робітний, то не пропадеш на світі. Знайдеш собі таку саму просту робітну дівчину та й будеш з нею щасливий. А наша дочка має багато вчитися.
Засмутився хлопець. А Олеся заплакала і впала перед батьком па коліна:
- Йой, таточку! Не буде мені наука голови братися, коли я буду щодня плакати та про Любомира думати! Чому ви не хочете мені щастя?
Подумав священик та й каже:
- Якщо твоє щастя - Любомир, то нехай він це нам усім докаже.
- Я все зроблю, що накажете, - впав і собі на коліна пастух.
Знаю, сину, що маєш золоті руки. Але цього в житті замало. Дочку я відправляю вчитися, а тобі дам три загадки. Як відгадаєш, то приходь. Тоді поговоримо. А ти, дочко, щоб не підказувала.
- Добре, таточку, добре! Він сам здогадається, втішилася дівчина.
Відвели дочку в покої. Старостів відправили, а священик у світлиці залишився сам-на-сам з Любомиром. І каже:
- Перша загадка така: хто народився на світ швидше від Адама з бородою? Друга загадка: стоїть місто на дорозі, а дороги до нього нема. Прийшов у місто посол німий, приніс лист неписаний. Ніхто його нечитав, а всі дуже зраділи. Третя загадка: живий мертвого б'є, а мертвий голосно кричить. Йди і думай. Якщо відгадаєш, то приходь знову.
Пішов леґінь. Цілий день пас вівці й думав, питав старих людей, але ніхто відгадки не знав. Настав вечір. Пішов Любомир до священикового двору. Пес загавкав, вийшла покоївка.
- Поклич Олесю на хвильку в сад, просить леґінь.
- Нема її, вже відвезли на науку. Приїде через рік. Просила передати, щоб ти читав Біблію, - сказала покоївка та й пішла.
Пішов хлопець до дяка:
- Навчіть мене грамоти!
- Навіщо? Вівці пасти і так будеш.
- Я хочу прочитати Біблію!
Засміявся дяк, виніс з хати величезну книжку й каже:
- Оце - Біблія. Її треба вік читати. Це не для твого розуму.
- Навчіть читати! А я грошей зароблю і собі також куплю Біблію. Я щовечора буду до вас приходити. Ви мусите мене навчити грамоти.
Навчився пастух читати. Купив Біблію, загорнув у хустину і щодня бере її з собою в гори. Читає та думає.
Минув рік. Настало літо. Почув Любомир, що приїхала Олеся до батьків. Знову бере леґінь старостів і йде до священика.
-А ти наполегливий,-здивувався священик. Відгадав мої загадки?
- Відгадав, - сміливо каже хлопець.
- Яка перша відгадка?
- Як мені не знати, коли я пастух. Відгадка - цап.
- Гм, добре. А друга?
- Ноїв ковчег, голуб і оливкова гілка.
- А третя?
- Дзвонар і дзвін. Даєте Олесю за мене? Бо оцієї загадки я не знаю.
А Олеся аж сяє від радості. Але священик строго сказав:
- І все-таки я не вірю, що ти сам відгадав! Скажи по правді, хто тобі допоміг?
- Вийняв Любомир з-за пазухи хустку, розгорнув і по¬казав усім Біблію:
- Ось моя мудра порадниця!
- І ти всю її прочитав? - дивується святий отець.
- Всю. Можу вам сказати, на якій сторінці де що на¬писано.
- Ну що ж. Тепер я з радістю віддаю свою дочку за наймудрішого легеня в наших горах. Вона буде вчитися на дохтурку, а ти - на священика.
Щаслива Олеся весело усміхнулася.
Йой, яке це було весілля!
Живий бив мертвого, а гой на всі гори розказував, що простий пастух оженився із свяшениковою дочкою. А живі брали живих заруки й танцювали коломийку та приспівували:
"На високій полонині віє вітер буйний,
наш молодий дуже файний, та й дуже розумний!"
І я там була, гуслятину пила. Ці казки почула й до вас донесла.
Християнський портал КІРІОС за матеріалами "ХрамЛьвів"
