Місто Івано-Франківськ на протязі 351-го року пережило 5 масштабних катастроф, з яких остання найгірша

 

Станіславів на поштівках початку ХХ сторіччя є тим ідеальним містом, яке я покохав і намагаюся досі поміж архітектурних покручів нинішнього Івано-Франківська розгледіти ті любі оку та серцю фрагменти старого міста - пише у своєму блозі відомий громадський діяч міста Івано-Франківська Андрій Микитин.
 
На початку 90-тих я щонеділі ганяв в клуб філателістів, щоб полюбуватися старими листівками, оскільки купити їх не було змоги (коштували тоді вони від 7-10 доларів). Тепер же милуюся тим містом в альбомі, виданому нещодавно на основі колекції поштівок пана З.Жеребецького, де здається зібрані всі види Станіславова, що друкувалися до другої світової війни.
 
Наше місто на протязі 351-року пережило 5 масштабних катастроф*, коли відбулися суттєві руйнації міського середовища – його ДУШІ.
 

Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія Перша – Мармулядова пожежа
 
Пожежа, що сталася після того, як на вулиці Липовій щасливе подружжя варило на подвір’ї повидло із сливок, увійшла в аннали пожежної історіографії світу(!). Тоді наслідки «мармуляди» через шалені пориви вітру спричинили до руйнації половини міста – згоріла до тла вся дерев’яна забудова в т.ч. й перша ратуша. Проте, ця катастрофа частково навіть посприяла розвитку міста, що почало будувати кам’яниці.


 
Трагедія Друга – руйнація Станиславівської фортеці
 
Неприступна Станиславівська фортеця, з якої й почалося власне місто, була зруйнована не в бою, але мирно й акуратно розібрана австрійською владою згідно з договором про ненапад, підписаний з Російською Імперією. Те, що могло нині бути перлиною, перетворилося на кавальчик фортечного бастіону, який чудом вдалося зберегти.

Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія Третя – Російсько-австрійський фронт
 
Розібравши фортецю в угоду завжди «мирній» Росії, в час першої світової війни Станіславів сам стає… лінією фронту(!). Австрійський гарнізон засів у передмісті, а російські гармати «поливали» місто снарядами з-за Бистриці Надвірнянської. Цікаво, що військовий гарнізон взагалі не постраждав, але пів  міста тоді впало руїною. Зруйновано було унікальні архітектурні шедеври Галичини: Станіславівську Ратушу, палац Гартенбергів, театр (на місці нинішньої філармонії), квартал трьох єврейських синагог на площі Міцкевича (на місці сквера позаду медуніверситету). Також було знищено лінійну забудову навпроти катедрального собору, на місці банку «Прикарпаття», на роздоріжжі вулиці Бельведерської з обох сторін. Розбомбили тоді також весь квартал (!) Кратерівку (на місці нинішнього фонтану на Вічевому Майдані). Втрати тої трагедії так і не були відновлені – польська влада відбудувала частково всі ті квартали в новому на той час архітектурному стилі – конструктивізмі, в т.ч. міську ратушу, пошту та театр.


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія четверта – німецька окупація 
 
Німці чомусь взялися були докорінно змінити обличчя міста, руйнувавши цілі квартали. Так було знищено єврейський квартал напроти ратуші, цілий квартал перед залізничним вокзалом, де нині гостей міста стрічає совітська хрущоба. А ще фашисти підірвали найбільшу й найкрасивішу в Галичині синагогу в мавританському стилі (на місці універсаму на вул. Дністровській). Зруйновано було десятки інших менших синагог та єврейських будинків. Ліквідовано цілі квартали (разом з мешканцями) в єврейському гетто (в межах вул. Бельведерської та Короля Данила). Планувалося також зруйнування відбудованої міської ратуші, що збереглася також чудом до наших часів.


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Трагедія п’ята і найбільша – ґаздування нашої української влади після 1991 року
 
Як не дивно в радянський час не так багато було зруйновано, за винятком кількох будинків, що розвалилися від часу. Совіти, щоправда, змінили історичну назву міста з Станіслава на Івано-Франківськ, і побудували на місці старих одноповерхових будівель та садів архітектурну потвору «білий дім».
 
А ось вже наша рідна влада, що завше представляє собою потворний гібрид комуно-нацоналістів, вбила осиновий кіл в серце того міста, в яке я любив і якого вже ніколи не буде.
 
Руйнації останніх 20-років не можливо описати в одній статті, так само як і того гніву, який я та інші патріоти міста відчувають по відношенню до цих новітніх варварів та невігласів.
 
Найперше, було зруйновано ряд будинків на Сотці і збудовано архітектурні бетонні потвори, що не відповідають жодному архітектурному стилю. Зруйновано ринкову площу з трьох (!!!) сторін довкола ратуші такими  ж будинками без стилю, причому різної поверховості.
 
Зруйновано австрійські військові казарми напроти «білого дому». Доруйновується знаменитий австрійській військовий гарнізон в районі вулиць Чорновола та Національної Гвардії.
 
Зруйновано парк Шевченка, особливо ж його західну частину, яку нещадно вирубали на початку 90-тих перед міським озером.


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Прибудови, добудови, надбудови, вставки та «зашклені балькони» остаточно зруйнували автентичну архітектурну ауру міста, перетворивши його на посміховище в стилі «шанхай-20 век». 
 
За роки незалежності в місті споруджено десятки церков та каплиць, кожна з яких є архітектурною потворою в псевдо візантійському стилі, і –жодної (!) церкви в галицькому міському архітектурному стилі.
 
Більше того, все  місто захарастили сумнівними** пам’ятниками та малими архітектурними формами, що пасують зазвичай на цвинтарі та в місцях скорботи.
 
Сумно відомий фонтан на Вічевому майдані, остаточно зруйнував пластику площі, виконаної в стилі раннього конструктивізму.
 
Прибудови та ґанки  до ресторанів та крамниць спотворили всі(!) центральні міські вулиці й навіть подекуди ліквідували тротуари та хідники.
 
Вулиці Дністровська, Тичини, Василіянок, Січових Стільців, Гаркуші, Грушевського, Франка, Незалежності забудовані лінійним рядом скло-бетоних потвор без будь якого уявлення про архітектуру та стиль. Так само забудований цілий район в центральній частині міста (в продовження вулиці Пилипа Орлика).
 
Та найгірше - старі австрійські будинки руйнують вщент і навіть їм в цьому потрохи «допомагають» наші «ґазди». Кілька тижнів тому розвалили дім на Січових Стрільців. На «черзі» ще десятки будинків. Зрозуміло, що на їх місці виростуть чергові архітектурні монстри необмеженої поверховості. 


Закоханий в місто, якого вже не буде ніколи


Отож, завдані містові втрати – НЕЗВОРОТНІ. Навряд чи колись вдасться вже повернути Станіславів до того первісного стилю ренесансу, в якому він був збудований. Нам же залишаються тільки романтичні картинки на старих вицвілих листівках...
 
А може прийде ще такий час, коли хтось з дуже великих і дуже багатих патріотів міста таки відбудує його в первісному стані?.. Щоправда вже хіба на іншому - ПОРОЖНЬОМУ місці. Може навіть і не в Україні. Але якщо б воно таке чудо сталося, то я б негайно переселився в то місто, а навіть би й в Австралію чи в Нову Зеландію: жити ж бо в нашому місті-покручі, якому нині виповнюється 350 років, стає не тільки гидко, але й духовно небезпечно. До наступного ювілею – 400-річчя вже взагалі нічого «доброго старого» не залишиться.


Острів Галичина


08.05.2013 2051 5
Коментарі (5)

абисможили семен 2013.05.08, 11:07
може ще раз назву змінити- Рагуль-город чи Вуйко-сіті?можливі варіанти
Щукар 2013.05.08, 19:09
Мене найбільше в цьому всьому вбило замазування цементом та гіпсом обличь ангелів на польских будівлях.Ось гляньте,начебто солідний банк Аваль на Сотці,гарна будівля,але замісь цих обличь щось схоже на пам'ятники страусиним яйцям.Несолідно для такого банку.Якщо всередині вокзалу ще збереглося кілька таких витворів мистецтва,то зовні сучасні варвари все позамазюкували бетоном.І не тільки там...
Роман С 2013.05.08, 22:26
Мені здається, що автор статті надмірно захоплюється цісарським періодом. Насправді той старий Станиславів був зовсім не ідеальним містом. Тут жило мало українців і вони не формували міське середовище. Будучи периферією Австро-Угорщини, він залишився периферією Другої Речі Посполитої, був периферією УРСР/СРСР та, нажаль, залишається периферією України. Колишня дерев'яна забудова колишнього міста - це свідчення бідності і недостатнього розвитку. Погоджуючись з автором щодо кічевого стилю багатьох сучасних споруд, слід все ж зазначити, що місто зростає вгору і вшир, бо мусить зростати у недостатньо урбанізованому просторі Івано-Франківщини. Можливо сучасний стиль в майбутньому визнаватиметься за унікальний неповторний. Неможливо зберегти старий Станіслав як недоторканий музей, бо це скоріше стан стагнації. В музеях не живуть, там вештаються іноземні туристи, як це відбувається із законсервованим центром Львова чи Кам'янця-Подільського.
Олег 2013.05.08, 23:23
Згідний із "Романом С". Хоч автор і зазначив події, що спричинилися до змін обличчя нашого міста, але така вже вона - історія. І якщо перші 4 так звані катастрофи тільки руйнували щось, то принаймні остання щось створює. Нехай і не завжди доречне. Смішно було б сподіватися, що на місці якогось зруйнованого старого будинку зведуть будівлю в старовинному стилі, адже це непросто та й дорого дуже. Може, були б у міста гроші - так би й робилося. Але так не робиться майже ніде. Навіть за кордоном, де гроші таки є. Ну бодай так, але місто розвивається, видозмінюється. Ну не завжди ж йому мати однакове обличчя. Так, я теж ностальгую за деякими спорудами в рідному місті, ну але навіть палац Гартенбергів ще в часи Австро- Угрощини міняв свій вигляд через військові дії. То що, невже він зараз погано виглядає? А пан "громадський діяч міста Івано- Франківська Андрій Микитин" най би краще не в блозі писав, а займався більш суттєвою громадською діяльністю, якщо так хояе зберегти старе обличчя Франківська
катастрофА 2013.05.09, 10:21
А шоста катастрофа за 351 рік-вибори господаря міста!Прошу занести до найганебніших КАТАСТРОФ,за всі роки-ШОСТУ КАТАСТРОФУ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
13.03.2026
Павло Мінка

Лісова мафія та злочини проти природи: ексклюзивні дані від поліції та прокуратури — спеціально для Фіртки.  

2533
09.03.2026
Вікторія Матіїв

У розмові з Фірткою Надія Левченко розповіла про шлях до сцени, пам’ятні ролі, режисерський дебют та те, як війна змінила її творчість і ставлення до мистецтва.  

1183
04.03.2026
Вікторія Косович

Від оборони Києва до боїв на Донбасі, від поранень і втрат до психологічної реабілітації та роботи в Офісі Омбудсмана — ветеран Максим Кремінь в інтерв'ю розповів Фіртки про службу, труднощі повернення та те, що справді потрібно ветеранам після війни.

1463 1
01.03.2026
Вікторія Матіїв

«Він був неймовірно цілеспрямованим. За що б не брався — усе в нього виходило. Прекрасно малював, обожнював читати. Займався спортом», — згадує Наталія Погоріла свого чоловіка, полковника Повітряних сил Юрія Погорілого.  

2342
22.02.2026
Павло Мінка

Ексклюзивні дані поліції — спеціально для Фіртки.  

3831
18.02.2026
Діана Струк

В інтерв'ю журналістці Фіртки Тарас Прохасько розповів про дитинство, вибір біології замість радянської літературної школи, роль письменника під час війни та значення премій для творчого життя.

2763

Конфесійні зміни у Красноїльській церкві почалися з поминання російського патріарха та розповсюдження нових, друкованих Церковних календарів.

877

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

2613

Багато людей використовують мобільні застосунки, щоб підтримувати релігійні практики, молитися, читати священні тексти або отримувати духовну підтримку щодня. Кожна із відомих церков чи відомих релігій створює мобільні застосунки для своїх вірян.

979

«12 лютого сего року відбуло ся інавгурацийне представленє нового нашого «Товариства «Українського народного театру ім. І. Тобилевича». Йшла вистава столітньої, та мимо сього все сьвіжої і молодої «Наталки Полтавки», - свідчить 42-е число газети «Діло» 1911-го року.

1418
10.03.2026

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

2517
04.03.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

2588
27.02.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

3164
10.03.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

19966
05.03.2026

Зустріч відбудеться у першу суботу місяця, 7 березня, біля чудотворної ікони Богородиці. Мета заходу — духовно об’єднати вірян у молитві за Україну, за подолання особистих труднощів та довірити їх Непорочному Серцю Богородиці.

1503
03.03.2026

Перша заповідь Божого Закону нагадує: не можна ставити на місце Бога ні людей, ні речі, ні будь-які сили.    

21488
27.02.2026

Церква критично ставиться до ворожіння та будь-яких чарів. Усі вони — тяжкий гріх.

9298 1
10.03.2026

Письменник і журналіст Олег Криштопа став лауреатом Шевченківської премії. Також у номінації «Театральне мистецтво» нагороду отримала режисерка Оксана Дмітрієва.  

849
12.03.2026

Опитування проводилося з 2 по 6 березня. В ньому взяли участь 1200 осіб.  

820
09.03.2026

В Угорщині 12 квітня вибори до парламенту. Останні соціологічні дослідження свідчать, що партія антиукраїнського та антиєвропейського прем’єр-міністра Віктора Орбана «Фідес», яка багато років при владі, має реальні шанси вибори програти.

1559
02.03.2026

Колишній спеціальний посланець Трампа генерал Кіт Келлог розповів, чому Путін насправді в пастці і чому підхід Білого дому до російсько-української війни як до бізнес-угоди є стратегічною помилкою.  

1279
22.02.2026

«Поки Путін у відчаї зволікає, час на боці України. Росія зазнає непомірних втрат наближаючись до четвертої річниці війни», — так описує ситуацію в російсько-українській війні британська The Telegraph статтею колумніста Самуеля Рамані.

1655