Доцент кафедри біохімії та біотехнології, кандидат біологічних наук 37-річна Марія Байляк стала переможницею Першої української премії «Для жінок у науці».
Жінка працює доцентом кафедри біохімії та біотехнології факультету природничих наук Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника і вже декілька років досліджує вплив різних рослин та речовин на процеси старіння.
У розмові із журналістом Фіртки науковець розповіла про свої найновіші дослідження, як відтермінувати старіння, що таке здоровий спосіб життя, імунітет. Говорили про науку, жінок у науці, нагороду та чому бачить своє майбутнє саме в Україні.
Маріє Михайлівно, Ви нещодавно повернулися із робочої поїздки у Німеччину. Що це була за поїздка?
Це була робоча поїздка в рамках виконання нашого спільного україно-американського гранту, який стосується вивчення впливу калорійного обмеження на здорове старіння мозку.
Ми підбивали підсумки нашого дворічного проекту і обговорювали шляхи подальшої співпраці. У проекті ми вивчали те, які біохімічні зміни відбуваються у мозку миші з віком і чи можна ці зміни якось сповільнити при використанні режиму калорійного обмеження.
Фото: Вікна
Ми вдавалися до періодичного голодування - мишки у наших експериментах з певного віку переводилися на режим, у якому вони один день їли, а один не їли. І так було до кінця експерименту.
Наші німецькі партнери мали іншу схему експерименту – вони зменшували кількість їжі для піддослідних. Вони вивчали фізіологію – які саме фізіологічні зміни відбуваються у мозку, а ми вивчали біохімічні.
Отримали певні ефекти. Тепер потрібно дослідити, чому саме ці ефекти виникли.
Який метод виявився ефективнішим?
Обидва експерименти дали результати. Але періодичне голодування легше застосувати, ніж калорійне обмеження.
Як можна ці дослідження застосувати щодо людського організму?
Все, що робиться на моделях, у майбутньому хочеться екстраполювати на людський організм. Наші результати говорять про те, що використання періодичного голодування для дуже молодих мишей (14-15 років у людському віці) – це недобре для організму, навпаки йде пошкодження роботи органів, порушення імунного захисту. Організм росте і йому потрібні поживні речовини, обмежувати себе не варто. У старшому віці (з 25 років за людськими мірками) – ефекти проявляються краще. Голодування з віком покращує стан захисних систем у мозку. Періодичне голодування частково нівелює вікові пошкодження мозку людини. Тобто, процес старіння можна уповільнити.
Зараз у соцмережах дуже популярні різноманітні марафони схуднення. У них є як прихильники, так і противники, котрі апелюють, що періодичне обмеження у калоріях шкідливе для організму. Що тут каже біохімія?
Має бути баланс. Все, що впливає на наш організм має дозозалежну дію. Нетривале періодичне голодування корисне для організму. Але якщо ви збираєтеся голодувати, виснажувати себе фізичними навантаженнями, то замість оптимізації навпаки наступить спад.
Люди вважають, що якщо вони зменшать кількість калорій, то схуднуть. Так, ефект буде, але після того як повертаються до звичного режиму харчування, усі здобутки нівелюються. Організм не так швидко адаптується, а навпаки намагається компенсувати те, чого йому не вистачало за період марафону.
Для того, щоб обмеження були ефективними, вони мають бути постійними і не різкими. Ну і не забуваємо, що найкращі результати є тоді, коли ми поєднуємо правильне, збалансоване харчування і фізичні навантаження.
А яка ваша думка щодо ЕКО-продукції?
Еко-продукти, на мою точку зору, це більш маркетинговий хід. Вони дорожчі, бо вважається, що вони чисті, без токсичних речовин і ГМО.
До речі, питання ГМО теж дуже спірне. До прикладу, ми їмо яблуко, яке має свою ДНК. І це вже є ГМО для нашого організму. Це для нас чужорідна ДНК. Будь-що, що ми їмо, має свій геном, який є чужорідним нашому організму.
Все, що ми з’їдаємо, у нашому шлунку розкладається до кінцевих макромолекул і вони у всіх одинакові. Тобто, усе зводиться до спільного знаменника і воно не є шкідливим для нашого організму. Найбільше ГМО є у рослинах, бо їх легше модифікувати. Можуть утворюватися якісь білки, які викликають алергії, але щоб вони викликали і канцерогенез, і мутації - це занадто перебільшено.
Є питання, звичайно, пестицидів у рослинах і так далі, які якраз і мають мутогенну і канцерогенну дію. Але спробуйте доведіть, що сам ЕКО-продукт не був окроплений чимось.
Пестициди впливають негативно, але навіть якщо ми їх будемо вживати невелику кількість, наш організм може з цим справитися і знешкодити. У нас працюють системи репарації.
У якому віці у людини найкраща система репарації?
Найкраще ця система працює від 20 до 40 років. Далі організм старіє. Але це багатокомпонентна система. Однією складовою є імунна система. Коли вона старіє? Багато вчених вважає, що імунна система починає старіти з 12-14 років, але до 40 років вона ще працює ефективно. Далі з віком знижується опірність організму і люди стають більш хворобливими. Наш організм запрограмований старіти, хочемо ми того чи ні. Єдине, що ми можемо зробити – трохи відтермінувати цей процес. Зробити так, щоб системи захисту ефективно працювали трохи довший час.
Теж саме періодичне голодування може дати ефект того, що наші системи захисту на років 10 працюватимуть довше і організм довше відчуватиме себе молодим.
Але, старіння відмінити не можна. Його можна тільки сповільнити.
А як оцінювати вегетаріанство з точки зору біохімії? Які процеси відбуваються в організмі, коли відмовитися від певних продуктів?
Рослинний білок не може у повній мірі замінити білок тваринного походження. У ньому є певні амінокислоти, яких у рослинах майже немає. Але якщо людина стає вегетаріанцем, то організм пристосовується. Відтак, загалом, вегетаріанство прийнятне, але тільки не у дитячому віці - поки організм формується йому потрібен увесь комплекс поживних речовин.
На час посту багато вірян також ставлять собі певні харчові обмеження. У контексті вашої теорії, чи можна говорити, що у такий спосіб організм омолоджується?
Піст і відмова від певних продуктів та обмеження в їжі – це добре. Дійсно, в організмі запускаються процеси оновлення.
Кілька років тому японському вченому присвоїли Нобелівську премію за відкриття такого явища, як автофагія – самопоїдання. Це, фактично, про корисність голодування. Коли організм голодує, або зменшує споживання їжі, то у клітині відбуваються процеси оновлення. Якщо клітині не вистачає поживних речовин, то щоб компенсувати це, вона починає їсти власні компоненти. Але розщеплюються пошкоджені компоненти, а не цілі. Тобто, організм оновлює склад клітин, щоб вони могли нормально функціонувати.
Після вашої перемоги у конкурсі, багато було інформації про те, що ви працюєте над так званим «еліксиром молодості». Що це таке?
Це було дослідження нашої карпатської родіоли рожевої, або золотого кореня – лікарської рослини, яка росте у гірських районах Карпат, а також і Альп, Сибіру та Америки.
Ця рослина у наукових колах відома, як рослина-адаптоген. Вона збільшує стійкість організму до стресів, підвищує адаптивний потенціал організму. А якщо вона посилює захисні системи, то мала б і зменшувати старіння і продовжувати таким чином тривалість життя.
Але сказати легко. Потрібно все експериментально підтвердити.
Фото: Вікна
Тому ми провели дослідження на мушках і на дріжджах, тривалість життя яких дає можливість здійснити швидкі експерименти. Вийшло, що і дріжджі, і мушки жили довше на 15%.
Ми до їхнього середовища та їжі додавали препарат родіоли рожевої. Для мушок додавали порошок, а для дріжджів - відвар.
Як результат – клітини довше зберігали репродуктивну здатність, а це для людського організму дуже добре, адже потенційно препарати можуть сприяти омолодженню. Щоправда, це потребує ще клінічних досліджень. Ми робимо звичайні наукові дослідження, а з цих експериментів вже можна робити клінічні дослідження і підтвердження.
Відтак, потрібно переходити на інші моделі для дослідження. Зокрема, миші. Якщо і на них буде спостерігатися позитивний результат, то можна говорити про дальші дослідження.
Також, ми спостерігали, що збільшується загальна витривалість організму. Мушки старшого віку, яких годували родіолою, були набагато активнішими і бадьорішими.
Так само і для людського організму. Було б добре, якби людина у 70 років відчувала себе на 40.
Я і сама приймаю інколи препарати родіоли. Вона підвищує розумову активність. Коли втомлена, то корисно попити чай. Уже є експерименти проведені на волонтерах. Виявилося, що люди, які пили препарат родіоли, швидше відновлювалися після втоми.
Нещодавно була опублікована стаття закордонних авторів, котрі досліджували препарати родіоли з різних країн. І вони переконують, що саме наша Карпатська родіола має найбільшу кількість біологічно-діючих речовин, тобто вона більш ефективна. Напевно, у неї умови зростання такі, що сприяють більшому акумулюванню тих активних речовин.
Але ж у народній медицині родіолу використовують вже давно…
Так, ми науково підтверджуємо те, що народна медицина вже давно експериментує. Усе має пройти наукове тестування і тоді вважатиметься дієвим. До цього часу буде певна недовіра.
Як правило, підтверджується, що народна медицина права. Але у будь-якому випадку, наука дає народникам механізми, чому відбувається так чи інакше. Наука шукає не просто ефект, але механізм.
Ви отримали дуже престижну нагороду. Чому вирішили подаватися на премію?
Було обрано 10 фіналісток. Після співбесіди троє були нагороджені грошовою премією.
Конкурс проводиться для підтримки жінок у природничих науках, медицині і так далі . Тобто там, де жінок-науковців меншість. У Європі такий конкурс є давно. У нас це було вперше.
Фото: сайт ПНУ
Вимоги до претендентів були серйозними: наукова діяльність, наявність достатньої кількості наукових публікацій, які б були надруковані в авторитетних журналах за кордоном, соціальна активність задля популяризації науки. У мене все це було. Тому вирішила спробувати.
Премію, власне давали, не за якесь конкретне дослідження, а за наукову роботу загалом.
Достойних претендентів для отримання премії було багато.
Хочу, щоб моя перемога надихнула й інших жінок-науковців з Івано-Франківська до участі у конкурсі. Розумних і талановитих жінок у науці у нас в місті є багато.
Цього року було подано 255 заявок. Але більшість конкурсантів зі столиці. До речі, було дуже приємно, коли один із членів журі відзначив, що не тільки у Києві, але й у регіонах намагаються розвивати науку.
Як витратили грошову частину премії?
Частину грошей витратила, щоб преміювати своїх колег, які працювали зі мною. Інша частина премії пішла і ще піде на курси, конференції. Біохімія – це завжди командна робота і тільки у команді можна досягти результату.
А загалом, на вашу думку, жінок у науці потрібно підтримувати?
Жінок у науці сприймають нормально. Вимоги до усіх рівні. Але все-таки жінок потрібно підтримувати. Жінці важче у тому плані, що в неї все-таки більше обов’язків. І не тільки у науці, але й у першу чергу в родині, сім'ї. У чоловіків завжди більше часу на кар’єру, аніж у жінок. Жінкам часто доводиться жертвувати чимось заради науки.
Наука – це постійний процес, адже ти повинен вдосконалюватися, бути у курсі всіх новинок, аналізувати свою роботу, планувати наступні експерименти. Постійно потрібно бути у тонусі, а це буває складно.
Ви багато буваєте за кордоном, бачите матеріально-технічну базу тамтешніх наукових центрів. Як у нас із цим? Усього вистачає для досліджень?
Мені пощастило, що я працюю у колективі професора Володимира Лущака, який є дуже активним та наполегливим науковцем. Деколи я навіть дивуюся наскільки йому вистачає сил на те, щоб шукати кошти. Мені це поки що складно, я - виконавець. Наша кафедра обладнана дуже непогано і це все завдяки старанням нашого професора.
У нас поїздки за кордон взагалі не фінансуються. Усе фактично тримається на ентузіазмі науковців - так вкрізь по Україні. Потрібно любити і бути фанатом своєї справи. Таких людей потрібно цінувати. Кількість науковців постійно скорочується, виїжджають за кордон.
Проте в Україні працювати можна. Варто просто шукати шляхи і не боятися невдач.
Хотіли б працювати за кордоном?
Мені складно, бо я себе комфортно почуваю вдома. Деякий час працювала у Польщі, але мене тягне додому. Така я людина.
За кордоном, звичайно ж, науковцю легше – кращі умови. Але я себе бачу тут.
Чому вирішили стати біохіміком?
Я планувала бути вчителем біології. На першому курсі Володимир Лущак прочитав нам лекцію, яка мене надихнула. Його лекція – це не та лекція, яку я чула до тих пір. Він розказував про свої дослідження. Тоді я зрозуміла, що це мені подобається.
Біохімія – це складно. Коли ще навчалася, то було багато страхів: чи зможу, були часи розпачу, коли думала, що це не для мене. Але, коли починає щось вдаватися, то ти розумієш, що це твоє.
