Люди в чорному стали реальністю. Їх, як правило, зв’язують із появою і активністю НЛО. На підставі наявних свідчень можна зробити наступний висновок: люди в чорному з’являються там, де бачать НЛО або де входять у контакт із інопланетянами, знаходять тих нещасних, які стали свідками або викраденими інопланетянами, пише nlo.esc
Люди в чорному одягнені в темні, що незвичайно с шиті уніформи, вони їздять на чорних машинах. Неодноразово їх бачили в чорних вертольотах. Як стверджують свідки, вигляд їх незвичайний і страшний – особи – бліді і не зовсім нагадують людські, вони величезного росту і частіше не мають нігтів. По-англійському вони говорять правильно, але не швидко, з дивним, ніколи не чутим акцентом. Є свідки, які заявляють, що бачили, як люди в чорному говорили, не розтискаючи губ.
От як Джені Рандлз на підставі безлічі свідчень описує у своїй книзі «У пошуках правди люди в чорному» діяльність людей у чорному: «Ширлі Грінфілд, приміром, піддалася нападу з боку інопланетян, була викрадена ними, але незабаром повернута. Потім на місці дії з’явилися люди в чорному. За словами Ширлі, через дев’ять днів після інциденту до неї з’явилися два чоловіки в чорному і зажадали зустрічі, заявивши, що у випадку відмови вони прийдуть пізніше. Виглядали вони, як говорить Грінфілд, досить дивно, вони дуже ніяково рухалися, але що саме головне, вона відчула, як люди в чорному впливають на неї. Один з них часто звертався до іншому, але не по імені, а словом „командир“.
Вони відмовилися сказати, звідки вони прийшли, повідомивши тільки, що є „журналистами“. Вся розмова записувалася на магнітофон, але виглядав він досить незвичайно – він являв собою маленьку коробочку з напівпрозорого матеріалу, усередині якої Грінфілд нічого не побачила. Розмова тривала майже дві години, але за цей час „журналісти“ жодного разу не перемінили плівку. У продовжені розмови „журналісти“ неодноразово докоряли Грінфілд у відсутності обережності, а на закінчення бесіди прибульці досить агресивно зажадали від Грінфілд обіцянки нікому не розповідати про деталі викрадення.
До свого нещастя, Грінфілд не все розповіла таємничим візитерам, вона ні словом не згадала про те, що істоти, що викрали її, залишили на її правій руці знак. Яким чином „журналісти“ довідалися про це, Грінфілд сказати не може, але через кілька днів після їхнього відвідування в її будинку пролунав телефонний дзвінок і роздратований голос „командира“ запитав її, чи не залишилося в неї на тілі слідів викрадення інопланетянами. Він дзвонив кілька тижнів підряд і заспокоївся тільки після того, як Грінфілд зізналася, що сліди від викрадення інопланетянами є. Вона запевняє, що „командир“ обрадувався, почувши про мітку на руці».
Появи і дії людей у чорному залишають тривожний слід. Насамперед виникає питання – хто вони такі? Дуже схоже, що їхнє завдання – змусити замовчати свідків активності інопланетних кораблів і істот. І в цьому зв’язку напрошується висновок: виходить, всі розмови про інопланетян не тільки мають під собою підстави, але і представляють для нас якусь загрозу, якщо уряд так ретельно замовчує їх.
Але що вони тоді намагається сховати? Чи не може бути так, що уряди вступили в змову з інопланетянами і в обмін на новітні технології віддали їм частину землян для проведення медичних експериментів? Цілком може бути, звідси і численні викрадення, операції. Але цілком можливо, що люди в чорному діють автономно, без усякого контакту з урядами. А це ще страшніше, виходить, ми зіштовхнулися з таємною силою, нікому не відомою і здатною на будь-які кроки.
У кожному разі перспектива страхаюча, оскільки люди в чорному підуть на будь-які хитрування, щоб як можна довше приховувати свою мету і особистостей, тому що ми не знаємо, хто вони – земляни чи ні. Що ж стосується їхніх цілей, то тут догадатися не важко: якби вони були дружніми і мирними, то нам про них давним-давно б повідомили.
