Вони стояли, не боялись смерті,
До останнього подиху вуст.
Вони боролись, горді, вперті,
З власної волі, а не за мус.
Все почалося з простого студентського мітингу в Києві на площі Незалежності. Київську молодь відразу підтримала вся Україна. В кожному місті вирувала атмосфера патріотизму. Навіть в найменшому селі люди виходили зі своїх домівок, щоб висловити протест.
Багато не розуміли який і за що. Виходили і викрикували "Слава Україні!", не усвідомлюючи змісту та глибини цієї фрази. Та час псевдопатріотів закінчився. Коли почалися перші заворушення, залишилися тільки сильні. Готові віддати життя за рідну Україну. Так з'явилася Небесна Сотня. Багато Воїнів Світла полягло від куль снайперів та нападів запрограмованих беркутівців. Саме тоді хлопці стояли не за чийсь мандат-це було заради Батьківщини.
Вони гідно боролися, поклали голову заради щасливого життя своєї нації. Минув рік. Вся Україна згадує своїх героїв. В Отинії теж відбувся вечір пам'яті присвячений Небесній Сотні. В центрі селища було чути Бетховена: то була "Місячна соната". Почали сходитися люди, багато в руках тримали запалену свічку та синьо-жовті стяги. Напевно кожного наскрізь пронизувала журба та страшний біль. І не в одного в думках промайнуло : "вони ще такі молоді… були..". Священики разом з людьми помолилися за Небесну Сотню і мир в Україні.
Не всі мають змогу жертвувати гроші на ато чи займатися волонтерством. Зате кожен володіє величезною силою - молитвою. Тільки на Бога надія. Отинійці поклали свої свічі біля стенду загиблим героям на Майдані під звуки моторошної пісні "Плине кача". У натовпі почали шелестіти серветками, адже сліз стримати неможливо.
Ще рік тому ті хлопці, що віддали своє життя за Україну, посміхалися. А зараз їм вже співають "Вічную пам'ять". Це дійсно страшно. На даний момент найбільше хочеться, щоб сотні смертей не були марними. Саме з цих героїв народилася нова Україна. Переродилася людська свідомість, ще більше розквітнув дух патріотизму. Тоді україніці зрозуміли, що за цю країну варто боротися. Воїни Небесної Сотні назавжди залишаться в наших серцях, про них будуть слухати розповіді наші внуки. Україна повинна знати своїх героїв. Вічна пам'ять, вічна шана, вічна подяка.
Вікторія Остафійчук
(школа професійної журналістики)
