«Хруніяда», або що чекає на продажних виборців
Сто років тому виборців також, бувало, намагалися підкупити. Правда, за гроші рідко, частіше – за цигарки, горілку, ковбасу. І знаходилися такі виборці, які за шмат сала були ладні продати голос. З легкої руки гумориста Осипа Шпитка, відомого своєю «Хруніадою», таких запроданців і досі називають «хрунями».
Як окреме видання, сатирична поезія «Хруніяда» побачила світ у 1913 році. Автором твору значився Гринь Щипавка – самий такий псевдонім взяв О. Шпитко – редактор львівського сатиричного видання. Книга присвячувалася «всім виборцям, котрі віддали і віддають голоси на шкіролупів свого народу». У сатирі описана ганебна доля селянина Микити Хруня, який підтримував провладних польських кандидатів.
… За панську ніби ласку,
за цигарки, за ковбаску,
і за ринських п’ять готівки,
не виймаючи й горілки.
Душу й тіло він віддав би
за квартирку алкоголю,
та запродав би в неволю
цілий світ, усіх людей,
Бога, жінку і дітей».
Є також версія, що Микита Хрунь справді існував, був не селянином, а навіть депутатом Галицького сейму 1860-1880 рр. і прославився тим, що підтримував польські інтереси, зрадивши виборців-українців.
Але повернемося до «Хруніяди». Через «хрунів»-запроданців
…Вийшов польський депутат,
а впав руський кандидат.
Чесний люд позамикали,
кайданами покували.
Тюрми хлопці діждалися,
бо руського держалися».
У вірші селяни добре «провчили» Хруня, перестали з ним спілкуватися, і зраднику нічого не залишилося, як повіситися на вербі. Чим не наука для тих, хто має намір продати свій голос сьогодні?
Чому галицькі кандидати так боялися Галактіона Чіпку
Колись, як і тепер, було багато охочих «прислужитися народу», але саме на посту посла-депутата. Зовсім сучасною видається політична сатира, надрукована у газеті «Нова зоря» від 9 лютого 1928 року:
Политий кров’ю, Краю Рідний,
І заволочений кістьми!
Що ти вродив нам? Кандидатів
Серед єгипетської тьми?
У кожнім місті десять-двадцять,
Два-три у кожному селі.
І кожен з них – це «Одинокий [єдиний]
Спаситель» Рідної Землі!
І кожний схований за плотом
Поставу бойову прибрав,
І кожен кидає болотом,
Яке із себе поздирав!
Автором цієї гіркої сатири був Роман Купчинський – один із редакторів львівської газети «Діло», який під псевдонімом Галактіон Чіпка надрукував майже 1000 фейлетонів про галицьке життя міжвоєнного періоду, в тому числі й про вибори.
Точно підмітивши бажання деяких кандидатів використати майбутнє депутатське становище для вирішення своїх бізнесових справ та задоволення власних амбіцій, Купчинський «перекладав» на зрозумілу народу мову агітаційні листівки. Так, у фейлетоні «Вибори в лицях», надрукованому в газеті «Діло» від 18 лютого 1928 року, читаємо «виправлену» автором біографію якогось кандидата Н.Н.:
«Народився в селянській сім’ї, тим дав доказ, що все і всюди з трудовим народом.
Іван Франко посилав його до гімназії. Це значить, що будучий кандидат на посла вивчив був раз так гарно Франковий вірш, що дехто рішив, що з хлопця будуть люди.
Будучи в гімназії, пізнав душу твердих лемків, м’яких бойків і таких «на середньо» гуцулів.
Від сієї хвилі будив, де міг, селянські маси, а навіть під проводом одного адвоката і через одного посла причинився до переведення одного урядника-шовініста, чим започаткував зміну режиму в Галичині. Це мало колосальний вплив не тільки на його автобіографію, але й на цілу Сонячну систему.
В часі світової війни загнала його хуртовина з Руси [Галичини] на Україну, де під проводом швагра тестя кревника Михайла Драгоманова і під впливом рідної сестри мамки знайомого Лесі Українки, провів курс для українських вчительок, з чого обидві сторони були дуже вдоволені і з чого потім вийшло багато добрих синів і доньок України.
Вернувшись в Галичину, перейшов стільки само таборів, скільки партій. Перебування у партіях дало йому можливість оцінити всі шанси, і він нарешті опинився в тій партії, яка згодилася поставити його кандидатуру.
З висоти своєї добре поставленої канцелярії став батьком-опікуном… жіночої організації в провінції.
«Праця з народом для [власної] канцелярії» – ось девіз і зміст життя ставленика трудових мас, поставлених перед доконаним фактом!»
Шкода, що не маємо сучасного Галактіона Чіпки – йому би було про кого написати й сьогодні.
До теми:
Старі галицькі анекдоти про вибори
Далеко в горах. Виборча дільниця. Приходить гуцул голосувати:
- Слава Йсу! Я до голосу прийшов.
- Маєте, ґаздо, вже все готове. Ось ваш голос у конверті, то передайте його тому панові.
- Але я хочу бачити за якого кандидата той голос!
- Ніяк не вольно – вибори мають бути таємними.
*******
Пан Місько, кандидат на посла, дуже дивно поводив себе у кав’ярні. Він зосереджено розкладав на столику рядами сільнички, сірники – з голівками і без. Пан Янко, здивований поведінкою друга, запитав, чи той бува не в солдатики бавиться?
- Ні, це я рахую кандидатів у депутати, - була відповідь.
- А що означають сільнички?
- Це кандидати, які вже себе подавали і не були обрані.
- А сірники без сірки?
- Кандидати, що ще послами не були.
- А сірники із сіркою?
- Ті, що можуть мати шанс.
- Невже кандидатів так багато – навіть і не знати, за кого голосувати…
- Як не знати? Ми всі повинні єдиним фронтом голосувати за єдиного гідного кандидата – за мене!
Наталія ХРАБАТИН, Галицький кореспондент
