Cьогодні «Галичина» запросила на розмову Павла Федорука, наймолодшого в Україні члена-кореспондента Академії технологічних наук, доктора технічних наук, завідувача кафедри інформаційних технологій та директора Центру інформаційних технологій Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Поле його досліджень пов’язане з кібернетикою, семіотикою і філософією — це телекомунікаційні технології та розробка систем дистанційного навчання. Адаптивна система дистанційного навчання і контролю знань на базі інтелектуальних інтернет-технологій, яку він розробив, викликає непідробний інтерес у наукових колах, а його оригінальні ідеї та розробки привертають увагу наукової громадськості в країнах Європи та Америки. Більше того, багато хто з колег вважає, що наша країна досягла авторитетного статусу в цьому напрямі не останньою чергою завдяки науковим досягненням П. Федорука.
- Ви є автором понад 90 наукових публікацій, в т. ч. статей у фахових вітчизняних та закордонних виданнях, монографії, підручників, авторських свідоцтв. Успішно виступаєте і головуєте на багатьох міжнародних наукових конференціях. Третій рік поспіль очолюєте секцію дистанційної освіти Міжнародної асоціації наукових досліджень у цілому світі, яка співпрацює з вченими із 40 країн і проводить наукові конференції з 30 наукових напрямів у різних регіонах планети. Керуєте підрозділом програмного та Міжнародного комітету рефері з оцінки розробок та робіт молодих вчених світу у цій галузі. Аж дивно, як ви до цього часу «не повелися» на заманливі пропозиції «буржуїнів». Як гадаєте, звідки причини такого успіху?
— Добра школа. Мені поталанило на чудових вчителів, яких я завжди з вдячністю згадую. Спершу як учневі Івано-Франківської школи №18 — на вчительку англійської мови Дарію Барту. Низький уклін їй! Бо сьогодні без доброго знання англійської досягти чогось нереально: з одного боку, потрібно знати, що діється в науковому світі, щоб «не відкривати» вже відомі речі, з другого — власні наукові пошукування мають певну вагу тільки тоді, коли надруковані у міжнародних фахових виданнях.
Згодом як студентові фізмату і молодому викладачеві та науковцеві Прикарпатського університету мені поталанило на світила вітчизняної науки: професорів і академіків Остафійчука, Мінцера, Черпінського, Теслера, Морозова, Скуріхіна. І тут не лише їхні наукові досягнення слугували певним орієнтиром. Адже щоб «виростити» науковця певного рівня, потрібно ще й вміти розкрити притаманні тільки йому позитивні риси у професійній сфері діяльності, скерувати енергію в правильне річище пошуків — це не так легко, як може виглядати на перший погляд. і тут мені знову сильно пощастило: я знайшов у них добрих вчителів, а згодом старших друзів-однодумців. За це їм велике спасибі! І останнє — це тільки вже від мене залежить — цілеспрямована щоденна праця.
- Як би ви пояснили в дохідливій формі для гуманітаріїв пропоновану методику дистанційного навчання?
— Спробую. Одного дня під час заходу сонця Чжуан-цзи задрімав, і йому наснилося, що він перетворився на метелика. Так, певна річ, він — справді метелик! Та раптом йому спало на думку, що насправді цей метелик — це Чжуан-цзи, якому сниться, що він метелик. Чи, може, це метелику сниться, що це він Чжуан-цзи? Так-от, ця притча відомого китайського філософа не тільки про суб’єктивний характер істини та релятивність і умовність будь-якого поняття. Вона чи не найкраще характеризує саме швидкість і хід адаптивної форми дистанційного навчання.
Чи в селі, чи в місті ви можете «засинати» за комп’ютером, як Чжуан-цзи. А вже наша адаптивна система, як метелик, прилаштовується до рівня індивідуальних знань і можливостей користувача та в реальному часі, в режимі он-лайн, вибудовує для нього відповідну оптимальну модель навчання.
- І таке навчання приносить гроші?
— Ясна річ, наприклад, у США річний грошовий обіг у галузі дистанційного навчання становить майже десять млрд. доларів. А щодо нашої розробки, то її успішно використовують вищі навчальні заклади як на пострадянському так і європейському просторі. Що вона принесе? Якісно вищий рівень наукової бази України у форматі сучасних комп’ютерних технологій і відповідне місце у міжнародних наукових колах.
- Яку останню велику міжнародну конференцію ви відвідали?
— Наприкінці літа прилетів з Америки, де відбувалася велика конференція, в якій доволі успішно, вважаю, представив українську кібернетичну школу й Прикарпатський університет зокрема. З України, до речі, я був єдиним представником. А товариство було вельми серйозне — 240 докторів наук із 42 країн світу. Жорстке рецензування кожної наукової доповіді проводять троє рецензентів на рівні доктора наук. Такі конференції відбуваються раз на рік у різних місцях земної кулі. Промоутером їх завжди виступає ІАСТЕD — асоціація фахівців з різних галузей кібернетики та новітніх технологій, яка об’єднує близько 50 наукових напрямів, у тому числі й освітянських.
Особисто я беру участь в двох конференціях, де виступаю членом програмного комітету і керівником секції мультимедійних адаптивних систем та комп’ютерних технологій в освіті. Нагадаю, що освіта за допомогою веб-технологій обіймає дуже багато напрямів — цього року працювало чотири секції. Як рецензент інших доповідачів і як головуючий виступаю на конференціях уже три роки.
- Хабарі, протекції і таке інше — як там у них за кордоном з цим? На належному рівні чи все запущено?
— Розчарую вас. Все на високому рівні захисту, який не допускає будь-які підтасовування чи «допомогу». Кожна робота і моя як головуючого секції в тому числі приходить до рецензентів без будь-яких посилань і реквізитів доповіді стосовно персони автора. Таким чином ніхто з рецензентів не знає, чию саме доповідь він опрацьовує. Окрім цього, рецензент мусить дотримуватися п’яти критеріїв, за якими відбувається розгляд доповіді, за кожний критерій виставляють бали, і на закінчення пишемо обррунтування, чому саме так оцінено роботу, а не інакше.
- Чому ж тоді кажуть, що наука України перебуває на низькому рівні?
— Загальні тенденції розвитку української науки прямо пов’язані з матеріальною та моральною мотивацією талановитих молодих науковців. Як негативний приклад: багато хто з тих, з якими я стартував у науковій сфері, сьогодні за кордоном. На жаль, у нашій державі ще не вибудувано систему мотивацій та заохочень, яка б стимулювала і притягувала в науку талановиту молодь. Звідси брак науковців молодого та середнього віку, адже важко найти переконливі аргументи для молодої людини, коли в неї немає матеріальних можливостей гідно утримувати свою сім’ю.
Очевидно тому сьогодні багато талановитої молоді вчиться за кордоном, наприклад, у Польщі. Там створено відповідні умови, навчання дешевше, студенти вивчають три іноземні мови, диплом європейського зразка. І, що головне, — чудово працює ринок спеціалістів, який відповідає потребам і запитам держави. Окрім державних програм і замовлень, за кордоном є величезна кількість різноманітних фундацій, які орієнтують молодих спеціалістів і науковців на конкретні цільові програми та проекти. Звичайно, за належного технічного й матеріального забезпечення як програм, так і їх виконавців. Поки що ми таким станом речей не можемо похвалитися. Хоч зауважу й таке: при солідних можливостях Німеччини її молодь вчитися не дуже хоче, а наші студенти все ж вирізняються наполегливістю.
