Звістка про те, що з Калуша почали вивозити небезпечну отруту, миттєво облетіла всю Україну. Заступник міністра охорони навколишнього природного середовища Артем Володін одразу ж заявив: вивезення з Калуша гексахлорбензолу та його утилізація знімуть ризик екологічної катастрофи у регіоні. Для цього держава готова виділити 298 млн. гривень.
Утім, місцеві геологи, екологи та фахівці, які свого часу безпосередньо працювали з отрутою та над її захороненням, б’ють на сполох. Адже закопаний у землі гексахлорбензол для калушан шкідливий, скоріше, теоретично. Натомість на поверхні він вступатиме у реакцію із киснем та утворюватиме діоксин.
У коментарі “Вікнам” колишній головний геолог калійного заводу Богдан Бараненко, який віддав виробництву 40 років, зазначив, що дійсно токсичні відходи з хімічних виробництв, у тому числі — і гексахлорбензол, свого часу, складували у металеві тари на території сучасного полігону. Таке складування часто призводило до проникнення токсичних речовин у грунти, підземні та поверхневі води. Тому і був облаштований так званий могильник.
— По периметру полігону була споруджена протифільтраційна завіса, підготовлені спеціальні котловани для укладення металевих бочок із гексахлорбензолом, пробурені спостережні свердловини, збудований склад для зберігання відходів перед їхнім захороненням, — каже Богдан Бараненко. — Протягом 15 років щоквартально брали проби води для визначення вмісту гексахлорбензолу, і жодного разу його вміст не перевищував гранично допустимих норм. Тому не зрозуміло, навіщо зараз чіпати відходи, які не завдають шкоди навколишньому середовищу? Достатньо було за значно менші кошти зробити додатково гідроізоляцію глинистими породами, щоб запобігти розмиву поверхневого шару атмосферними опадами, та провести ревізію всіх наявних спостережних свердловин, а за необхідності — пробурити нові. Відтак, відродивши у повному обсязі режимні спостереження, полігон можна експлуатувати і надалі. Адже із 4,7 га, які він займає, наразі задіяно лише 1,5 га.
Проти такої поспішної “ліквідації” екологічного лиха у Калуші виступають і науковці. Зокрема, академік Української академії екологічних наук, доктор геолого-мінералогічних наук, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Олег Адаменко стверджує, що наразі у Калуші не зроблено найголовнішого, з чого, власне, і потрібно було починати: не проведено екологічного аудиту, тобто обстеження відповідної території до початку будь-яких робіт на ній.
— Це тим більш дивно, що така вимога — не примха екологів чи інших науковців. В Україні діє “Закон про екологічний аудит”, який і передбачає здійснення певної процедури у таких справах. Там, звичайно, ведуться якісь окремі, вибіркові дослідження. Але потрібен комплексний підхід, за якого оцінюють стан кожного компоненту місцевості: геологічного середовища, рельєфу, грунтів, підземних і поверхневих вод тощо, аби знати, яка екологічна ситуація на цій території, — зазначає Олег Адаменко. — Окрім цього, треба провести оцінку впливу тих робіт на навколишнє середовище, аби визначити, по можливості якомога точніше спрогнозувати, як зреагує довкілля на них. І тоді відразу стане зрозуміло, що, врешті-решт, вийде у результаті втілення у життя того чи іншого проекту. А так проект нібито виконують, сотні мільйонів туди вкидають чи збираються вкинути, але головного, базового, не зроблено. Тож працюють там, по суті, наосліп.
