"Досі є люди, які примудряються сказати, що я купив собі тепленьке місце": історія солдата роти охорони ТЦК

Солдат Дмитро Гонтарь виконує в ТЦК та СП обов'язки у складі почесної варти.
Про це повідомляє Полтавський обласний ТЦК та СП, пише Фіртка.
"Коли ти відчуваєш, що за тобою йде побратим, який тебе винесе – навчений, який, раптом що, накладе тобі турнікет і допоможе – це одне.
А коли ти йдеш сам – ти знаєш, що ти йдеш у безодню. Мені пощастило: я з кумом постійно – з ним ми пройшли 90-ті, товаришуємо більше 30 років", – каже солдат роти охорони Полтавського районного ТЦК та СП 50-річний Дмитро Гонтарь.
Після школи Дмитро, син кадрового військового, відслужив строкову службу в повітряно-десантних військах. Мріяв стати професійним військовим, служити в серйозних військах – у ДШВ чи морській піхоті.
"Зі школи готувався: бігав кроси, стріляв з пістолета та автомата, навіть вчився мотати онучі. Та поступився матері, яка дуже просила, щоб цього не робив, бо боялася за його життя.
Тому обрав для себе професію бодигарда. Охороняв політиків, бізнесменів, спортсменів. Зізнається, в період АТО хотів піти у військо – та не пройшов медкомісію через проблеми зі здоров'ям. Згадує, хірург після чотирьох операцій якось сказав йому: "Тобі не можна у військо, бо ти не помреш від поранення – можеш померти раніше від тромбу".
Тому Дмитро допомагав ЗСУ іншим шляхом – активно волонтерив, їздив на Донеччину, привозив необхідні для своїх колишніх товаришів-десантників речі".
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, був у Києві. І мав усі шанси виїхати за кордон разом зі своїми підопічними. Але відмовився від реальних пропозицій.
Натомість 1 квітня прийшов у Полтавський районний ТЦК та СП з вимогою, щоб його записали до лав окремого зведеного штурмового підрозділу "Одін". Бо там вже були усі "свої пацани" – кум Юрій Левковський, друзі дитинства, та інші вмотивовані на захист України чоловіки.
З командиром підрозділу Олександром Логвиненком теж був давно знайомий, і поважав його як людину і як воїна – тому без вагань став під його командування.
"Полковник Логвиненко зробив усе, щоб у нас були найкращі інструктори. З нас готували штурмовиків. Ми свідомо на це пішли, бо розуміли, що треба їхати і навалювати окупантам, – каже Дмитро. – Ось я зараз дивлюся на тих чоловіків, хто "не народжений для війни", хто "я не хочу йти та помирати".
Так я теж не хочу помирати на війні! Але усім кажу: мені 50, я робив і буду робити все, що я можу, щоб захистити своїх. І зараз, якщо росіяни попруть на Полтаву, я візьму в руки автомат і робитиму те, чого навчився. Адже солдатами не народжуються, ними стають".
Після декількох тижнів інтенсивних тренувань у навчальному центрі ЗСУ воїни "Одіна" повернулися в рідну Полтаву, щоб зібратися, та наступного дня воїни вирушили для виконання бойових завдань на Бахмутський напрямок Донецької області.
Прибувши, одразу висунулися на позиції. Під ворожими обстрілами облаштовували окопи, ховалися від дронів та снайперів.
Та Дмитро Гонтарь називає ті умови як "спокійніші" порівняно з наступним завданням, яке отримали – поблизу Зайцевого. Там, згадує, були важкі бої і останній запам'ятався найбільше – тоді вже встигли попрощатися один з одним.
"Юра Левковський подарував одному хлопцю життя. Той мав залишатися, а ми – виходити. Та у хлопця була проблема зі спиною. І кум сказав, щоб хлопець на псевдо "Голка" виходив разом з усіма, а він залишиться.
Звісно, я не міг кума кинути і залишився теж. Нас шестеро було там, коли над окопом зависнув ворожий дрон. Я зрозумів, що зараз почнеться. Кричу куму: "Діставай гранати, швидше!", ми встигли зайняти позиції і на нас пішли "вагнера". Не якісь там "чмобіки", а десантники зі спецпідготовкою, упаковані добре.
Бій тривав хвилин 50, хоча мені здалося тоді що це було дуже швидко. Коли все стихло, я підняв очі, а навколо нашого окопу висить величезна хмара диму і пилу.
Ми росіянам наваляли добряче: коли ми всі шестеро виходили, я подивився, а в них там валялися "двохсоті", багато крові та використаних турнікетів.
Тоді суміжниками "Одіна" була 72 окрема механізована бригада мені Чорних Запорожців. Дмитро згадує про військових з повагою, як про вправних воїнів. Тим цінніше для нього, каже, була оцінка звитяги його підрозділу.
Коли вийшли з бойових, від "чорних запорожців" отримали щире визнання. По тому було повернення до Полтави, декілька днів перепочинку. І знову – майже місяць навчального центру, де вдосконалювали навички, проводили бойове злагодження.
Потім виконували завдання на Чернігівщині поблизу з державним кордоном. Задачею було виявляти, виманювати та знищувати ворожі ДРГ. "Роботи теж вистачало", – коротко каже солдат.
А потім був ліс на Лиманському напрямку. Ці бої Дмитро теж згадує, як дуже важкі.
"Коли заходили на позицію, від транспорту йшли декілька кілометрів розбомбленим лісом. Над головою кружляли дрони. Нам сказали, що там 19 ворожих бойовиків російської спецури.
Наша задача була зайти, зав'язати бій та вибити противника, потім закріпитися і втримати позиції. Розвідник, який нас вів, просто падав від утоми.
Тому останню ділянку шляху йшли без нього, відправили хлопця назад. Нас вів наш командир з позивним "Рекрут". Сказав, що ми мабуть будемо всі 200, але мусимо йти, виручати пацанів – було чутно, що бій вже почався.
І от ми виходимо на галявину – красивий ліс, сонце світить, а навколо все гуде і вибухає. Ми заскочили і зайняли оборону, я в повний зріст працював з-за дерева".
По наших військових працював ворожий снайпер, який поранив трьох побратимів. І в тому числі кума Юрія. Під свистом куль поліз його витягувати, прикривав собою та вів вогонь. Затяг за бруствер і разом з медиком наклали турнікет та тампонували рани.
"Одному хлопцю дуже сильно спину поранило. Ми надали першу допомогу, але була потрібна термінова евакуація. А транспорт би до нас просто не доїхав. Коротше, я їх трьох повів, ніс їхню зброю.
Кум дорогою почав вже "губитися" – багато крові втратив. Прощався зі мною, просив підтримувати його родину. А я психанув і розтормошив його… У мене була радіостанція, я дуже просив транспорт. Не знаю як, але ми пройшли ці кілометри – евак вже чекав".
Переконавшись, що його побратимів повезли в госпіталь, Дмитро повернувся на КСП. Залишив зброю поранених та отримав завдання доставити БК на позицію. Завантажив усе в машину та поїхав. У визначеному місці вже чекав командир з побратимом – разом з ними донесли БК на позицію і Гонтарь залишився там.
Його взводу вдалося закріпитися – ціною неймовірних зусиль утримували позицію "Морпіх" – солдат називає її найскладнішою на тому напрямку. Бо ворог майже безперестанно намагався їх вибити. Українські воїни трималися буквально на силі волі. За декілька діб могли собі дозволити відпочити хіба по 10-15 хвилин, розстеливши каримати на землі в окопах.
"Там окопи були по коліно. І Док каже, що треба йти копати СП-шку. А в мене якась чуйка була. Кажу, ви ідіть, а я вас охоронятиму. І ось "Рекрут" нахиляється, лунає постріл і я бачу, як куля пішла рикошетом по соснах.
Кричу "Снайпер!", всі падають і чую, що "Рекрут" повідомляє, що він "триста". Ну, я навалив в бік снайпера з автомата, потім відклав зброю, перехрестився і пішов витягати командира. А він 115 кг вагою. Витягли, перев'язали і хлопці його лісом понесли на ношах на евакуацію".
Ще два дні "одінівці" утримували позицію – поки їх не змінив підрозділ іншої бригади. Дмитро Гонтарь наголошує: "Де б не був "Одін", як би важко не було, ми ніколи жодної позиції не здали. Але загинуло багато наших. Тому що ворог дуже сильний – вміють вони, с*ки, воювати".
Воїн розповідає, що в запалі боїв контузії мало хто рахує – якщо можеш тримати зброю в руках і бачиш куди стріляти – люди тримаються. Але коли виходили, по них ворог гатив з усього, що мав, хоч дійшли усі без втрат, але сильно контужені. Він сам вже й не пам'ятає, як дійшов до медеваку – ледь не втрачав свідомість. Останній спогад – як його швидко завантажують у машину.
Дмитро, одразу був направлений до госпіталю. Довелося звертатися до хірурга – коли витягував "Рекрута", пошкодив собі суглоб.
Далі була рідна Полтава – повернулися, щоб поховати полеглих, віддавши військові почесті. Далі – знову кордон, потім – Авдіївський напрямок, де взимку тримали позиції "на дачах".
"Там теж добре себе показали. Мені за себе і побратимів не соромно", – каже військовий.
Навесні 2024 року "Одін" повернувся до Полтави. Воїни підрозділу пройшли лікування та реабілітацію, зараз виконують завдання в ТЦК та СП. Адже окремий штурмовий загін повністю складався з військовослужбовців територіальних центрів комплектування Полтавщини.
"Я контужений, у мене з ногами великі проблеми. А досі знаходяться люди, які примудряються мені сказати, що я з перших днів "купив собі тепленьке місце в ТЦК". Пропоную таким спочатку пройти два роки того, через що ми, "районні тецекашники", пройшли. А потім, як повернуться, ми поговоримо про враження.
Ну, я, мож,е на вигляд і не рейнджер. Але я всерйоз готувався – дошкуляв інструкторам питаннями, навіть до дрібниць – яку термобілизну брати, на якому боці ніж носити, де і як кріпити турнікети. Я готувався, бо був налаштований вижити. І я вижив."
Зараз Дмитро виконує в ТЦК та СП обов'язки у складі почесної варти. Це, зізнається, найважче: розуміти, скільки життів забрала росія. Бачити, як українці гинуть через її імперські апетити.
Окрім того, його робота – спілкування з мобілізованими чоловіками, які готуються до відправки в навчальні центри.
"Погодувати, організувати побут хлопців, які готуються їхати на навчання. Поговорити з ними, щоб вони не боялися, підняти їх моральний дух. Кажу всім, що треба не боятися, а добре вчитися. Тому що ми протистоїмо добре навченій регулярній армії росії. Війна триває 11-й рік, і тому кожен українець вже мав час підготуватися.
Раджу усім: тренуйтеся, навчайтеся медицини та поводження зі зброєю. Бо може так статися, що окупанти дійдуть сюди. І тоді у вас не буде виправдань – бронь чи відстрочка, мова йтиме про фізичне виживання вас та ваших близьких.
У перші дні в Києві я бачив, як люди хапали будь-яку зброю – рушниці, пістолети та навіть ножі, і об'єднувалися, рішуче йшли бити росіян практично з голими руками. У нас зараз є зброя, але дуже не вистачає цієї єдності та рішучості.
Не бійтеся, вчіться і приходьте, допоможіть нам. Щоб ми з вами потім з чистим сумлінням усі разом святкували Перемогу".

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Військовий облік: чи мобілізують всіх, хто оновив дані та що загрожує тим, хто цього не зробив

"Самі йдіть на фронт": історія бійця Мирослава Перепічки з Івано-Франківська, який служить в ТЦК

Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну

«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці


01.11.2024 5609
Коментарі ()

10.04.2026
Павло Мінка

Як насправді виглядає ситуація з нелегальним гральним бізнесом в Івано-Франківській області? Фіртка отримала офіційну статистику від правоохоронних органів та регулятора азартних ігор ПлейСіті. Але перед цим — про проблему загалом, щоб на контрасті зрозуміти ситуацію в регіоні. 

2240 1
07.04.2026
Діана Струк

Як відновлюють Палац, навіщо місту фестивалі під час війни і яким стане цей культурний осередок через кілька років — про це Фіртці розповів директор Простору інноваційних креацій «Палац» Володимир Гайдар.

895
03.04.2026
Олександр Мізін

Підроблені акти, незаконні рішення рад і чорні реєстратори — основні схеми захоплення державних лісів у 2025-2026 роках.

2249 1
31.03.2026
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалися з ректором ІФНМУ Романом Яцишиним про те, як сьогодні мотивують молодь вступати до медичних закладів, які зміни відбулися у географії студентів, як університет працює над тим, щоб випускники залишалися працювати в Україні, а також про виклики, які стоятимуть перед українською медициною після завершення війни.

5260 1
27.03.2026
Павло Мінка

У публічних закупівлях за бюджетні кошти нерідко трапляються ситуації, коли тендери проводять лише формально. Компанії, які виглядають конкурентами, насправді можуть діяти за попередньою змовою.    

4080 1
23.03.2026
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю журналістці Фіртки Руслан Павлов розповів про перші бої та втрати побратимів, мотивацію добровольців і мобілізованих, розрив між фронтом і тилом, а також про те, як війна змінює сприйняття життя і плани на майбутнє.

5181

На програмній зустрічі на початку 2023 року Сєргєй Кірієнко виклав чотири цілі для російської когнітивної війни проти України - дискредитація військово-політичного керівництва України, розкол українців, розкол української еліти, деморалізація українських військ.

713

В євангельському описі останніх днів земного життя Ісуса Христа ми зустрічаємо імена постатей, які прямо або опосередковано мали відношення до Страстей Христових. 

609

Наближається пора, коли після зимової сплячки повилазять змії.

1434

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

4294
07.04.2026

Великдень цьогоріч відзначатимуть 12 квітня. Яким має бути традиційний великодній кошик і що не варто нести до церкви — пояснив священник.

9190 1
02.04.2026

Здоров’я кишківника є надзвичайно важливим для загального самопочуття. Правильна робота травної системи впливає не лише на обмін речовин, але й на імунітет, настрій і навіть стан шкіри.  

6058 1
27.03.2026

Перекуси між основними прийомами їжі потрібні не лише для втамування голоду, а й для підтримки енергії, концентрації та загального самопочуття.

6690
06.04.2026

В Івано-Франківській області відбулася перша екскурсійна поїздка для родин загиблих захисників та зниклих безвісти військових. Ініціативу організувала Івано-Франківська обласна військова адміністрація.  

979 1
04.04.2026

У неділю, п'ятого квітня, у храмах Івано-Франківська освячуватимуть вербові галузки.  

1937 1
30.03.2026

Розважання над кожною стацією Хресної дороги були глибоко пов’язані з сучасними подіями в Україні та особливо відчувалися у контексті війни.  

1558
28.03.2026

Згромадження Сестер Пресвятої Родини, засноване в 911 році сестрою Теклею Юзефів, вже понад тисячу років працює з людьми, навчає дітей та підтримує громаду.  

8417
03.04.2026

Уже цих вихідних, 4–5 квітня, Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка представить прем’єру вистави «Маруся Чурай» за однойменним романом у віршах Ліни Костенко.

1228
08.04.2026

Банальна приказка каже, що «безкоштовний сир буває лише в мишоловці». Тобто, що немає ніде, включно з економікою нічого безкоштовного. Завжди хтось буде змушений заплатити.

524
07.04.2026

ISW звертає увагу на те, що російські мілітарні блогери критикують неефективність російських систем протиповітряної оборони та наголошують на впливі українських ударів.

480
03.04.2026

Не лише Україну «здав» Росії Байден, як про це ширилися чутки в політичних залаштунках, на зустрічі з Путіним в Женеві влітку 2021 року, а й загалом НАТО готувало здачу Росії, окрім України, ще й під «сіру зону» країни Балтії, Польщу та інші постсоціалістичні країни сходу Європи!

1493 1
30.03.2026

Нещодавно керівник німецького оборонного концерну, глава Rheinmetall Армін Паппергер назвав виготовлення українських дронів «грою в Lego домогосподарок з 3D-принтерами».

1079