Колись батьки часто карали дітей за їхні проступки, утім сьогодні фахівці стверджують, що це не несе жодної користі.
Детальніше про це журналістці Фіртки розповіла дитяча психологиня Ірина Волощук.
Фахівчиня підкреслила, покарання дітей за їхні проступки чи неналежну поведінку не несуть користі.
«Колись батьки карали дітей за розкидані речі. Чи є покарання доречними зараз? Я не знаю. Я до підлітків покарання не застосовую.
Треба розуміти, що ми маємо на увазі під покаранням. Я за те, щоб діти усвідомлювали наслідки своїх вчинків. Раніше покарання застосовували, щоб навчити наслідків, але насправді воно формувало страх. Ми боялися, що нас покарають — поб’ють, не пустять гуляти, відберуть щось.
Але чи розуміли ми суть своїх дій? Не факт. У яких випадках покарання можуть бути доречними? Я навіть не знаю.
Якщо дитина, наприклад, вкрала щось у магазині, а мама це побачила, вона може сказати: «Ти взяв річ, яка тобі не належить. Ми не заплатили за неї. Нам треба повідомити про це охоронцю». Це ставить дитину в незручне становище, але це не покарання — це наслідок її вчинку.
Чи є покаранням забирати телефон за невиконану «домашку»? Це може спрацювати, але варто думати про довгострокові стосунки. Якщо орієнтуватися на короткочасний послух — так, можна забирати телефон, і дитина буде виконувати домашку зі страху.
Але що буде зі стосунками? Чи будуть вони довірливими? Швидше за все, дитина навчиться приховувати правду або брехати, щоб уникнути покарання.
Я завжди кажу: з дітьми треба розмовляти, але також важливо встановлювати межі. Діти не люблять, коли в них щось різко забирають. Але якщо є хороші стосунки, якщо є домовленість, то вони звикають до певних правил».
За словами психологині, діти порушуватимуть правила — це нормально. Завдання батьків — реагувати, а не ігнорувати. Але якщо батьки виконують лише роль «контролерів», діти не вчаться саморегуляції. Вони просто чекають моменту, коли можна обійти правила.
«Тому я завжди думаю: «Чого я хочу навчити дитину?» Якщо хочу навчити саморегуляції, то поступово маю передавати відповідальність їй. Спочатку контроль на мені, але з часом вона має вчитися керувати своїми діями сама.
Коли я бачу, що син не контролює це, я втручаюся. Але якщо все нормально — не втручаюся. Якщо ж батьки постійно все контролюють, дитина навіть не пробує самостійно керувати собою».
Більше читайте у матеріалі: Розмовляти та чітко встановлювати межі: івано-франківська психологиня про побудову довіри між батьками та дітьми
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Розлучення батьків: івано-франківська психологиня розповіла, як підтримати дитину
«Не підсилювати страхи та тривоги». Як говорити з дітьми про війну?
