Бойківське прощання: дорогою між світами

 

Бойківщина належить до однієї з найбільш закритих етнічних груп не тільки Прикарпаття, але й усієї України. Чи не найбільше це виявляється у ставленні людей до поховальних обрядів і потойбіччя. Під час роботи над дослідженням поховальних обрядів Бойківщини молодший науковий співробітник історико-краєзнавчого музею Калушанки Інна Унге зіткнулася з проблемою, коли люди просто не хотіли з нею говорити, а іноді навіть відганяли від себе, звинувачуючи у зв’язку з нечистою силою. Можливо, саме через острах на презентацію дослідження, що днями відбулася у музеї, прийшли тільки найбільш сміливі з постійних відвідувачів музею.

 

Страх перед смертю і всім, що з нею пов’язане, — природній. Проте, у  пострадянському суспільстві, де потойбічне життя було табу, люди жили, практично, у невіданні. Через те, що навколо цієї теми панував безпросвітний морок, люди ще більше боялися усього, що пов’язане з цією темою. Тому зараз на часі переосмислити і своє життя, і те, що, власне, зі смертю закінчується тільки наше земне існування. Тому боятися варто більше тих учинків, які людина здійснила за земного життя, аніж самого процесу поховання.

 


— Ми провели опитування у мережі “Фейсбук”. І навіть доволі відважні люди заявили, що не готові говорити на цю тему, — зазначила директор музейно-виставкового центру Уляна Паньо. — Люди тим відрізняються від тварин, що мають церемонію поховання мертвих. Поховальний обряд у всіх культурах, не винятком є й українська, покликаний полегшити перехід до іншого світу померлій людині, а також — полегшити біль утрати її рідним і близьким.


Інна Унге працювала над науковою роботою більше трьох років. Спочатку — як над дипломним проектом інституту історії і політології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Потім — як над підготовкою до навчання в аспірантурі. Продовжує дослідження, і сподівається вже наступного року розпочати написання кандидатської дисертації. Із літератури взяла небагато. Переважно поховальний обряд описували коротко, часто — у контексті загальної обрядовості бойків.  Тому основою дослідження стало саме спілкування із мешканцями різних бойківських районів. Більше того, саме поховальна обрядовість наразі може просто забутися, адже люди неохоче про неї розповідають.

 

 

Християнство і язичництво

 


Серед людей старшого покоління піднімати тему похорону без прикрої необхідності — суворо заборонено. А саме вони можуть розповісти чимало з обрядів і звичаїв, пов’язаних із цією темою. Наразі поховальна обрядовість — дуже мало досліджена. І навіть серед бойків — суттєво різниться. Дослідження охопило Калущину, частину Долинського і Рожнятівського районів. Не оминуло і сусіднього етнічного регіону — Гуцульщини, звичаї якого, подекуди, переплітаються із бойківськими. Разом із тим, суттєвий вплив на формування сучасного обряду спричинив “стандартний” радянський похорон.
— Чимало відомостей вдалося отримати від священиків. Проте, пересічні люди часто відмовлялися надавати інформацію, і навіть неадекватно реагували на цю тему. Наприклад, в одному з сіл Калущини я звернулася з таким питанням до жіночки похилого віку. Бабця, яка, на перший погляд, виявилася балакучою, прогнала мене, обзиваючи чортицею, — згадує автор наукової роботи Інна Унге. — Відтак, тільки небагато серед представників старшого покоління погодилися говорити. Проте, вони пам’ятають ще архаїчні обряди, які за останнє століття, практично, загинули, залишившись хіба що у найбільш віддалених селах.


До речі, ці старовинні обряди, більшість із яких має, швидше за все, язичницьке походження, нині викликають доволі неоднозначне ставлення. Ще донедавна у селах у районі Вишкова, коли людина помирала, на очі їй клали монети. І досі обов’язковим є зв’язування рук, ніг і підв’язування обличчя покійникові. Проте, важко уникнути спекуляцій навколо мотузок, адже, за повір’ями, вони мають магічну силу, і можуть бути використані для ворожіння. Глибоко у горах Долинського району ще і досі побутує традиція “ігор при мерцеві”, тобто, всі присутні на похороні намагаються його “розбудити”. Ще до кінця ХІХ століття ігри мали неадекватний характер. За спогадами, які зібрала Інна Унге, мерців могли навіть тягати за волосся, закликаючи повернутися.


І досі, коли у хаті сталося таке горе, не зачиняють дверей. У селищі Перегінському на Рожнятівщині відкривають навіть вікна. Це, за віруваннями, роблять для того, щоб душа померлого могла швидше покинути оселю. А, виносячи тіло померлого вперед ногами і, при цьому, тричі торкаючись домовиною порогу, вірять, що так душа більше ніколи не повернеться сюди. По закінченні похорону на місці, де у хаті лежав покійник, розбивають новий глечик чи тарілку, а потім — скроплюють місце свяченою водою. Вважається, що це — початок нового життя.


— Якщо обряд існує більше 25-и років, то це — вже закон, — переконує священик о. Михаїл Бігун (молодший). — Наприклад, білі хоругви під час похоронних процесій використовуються тільки у період від Великодня до Зелених свят. Проте, вже зараз часто люди вважають, що хоругви мають бути білими, якщо пішла з життя молода людина чи дитина.
Плачі та голосіння — найбільш архаїчний вид похорону, який відомий ще з XVI століття. Це є певним елементом язичництва на похороні. Голосіння чи плачі — невеликі  пісні чи оповідки, прочитані речитативом, які розповідають про чесноти людини, яка покинула цей світ. У бойків збереглося ще і “йойкання”. 


Однак, Церква сприймає такі обряди лояльно. Більше того, ще донедавна самі священики брали участь в одному з таких обрядів. Інні Унге вдалося отримати відомості, що до XVIII-го століття священики самі голосили на похороні. Пізніше звичай трансформувався, і цю місію виконували або ж рідні чи близькі, або навіть спеціально найнятий хор плакальниць. При цьому, рідним подекуди навіть забороняли голосити на похороні. Однак, і зараз у гірський селах, зокрема, у Перегінську, є жіночий хор, який співає на похоронах поминальні пісні, походження яких не вивчене. Швидше за все, ця творчість — результат впливів радянської культури  минулого століття.

 

 

Обряд не для кожного

 


По-різному хоронять молодих людей і людей похилого віку, наречених. Зовсім окремий обряд для — самогубців. І то — не для кожного.


— Якщо доведено, що людина, яка вчинила самогубство, не була психічно хворою, то Церква взагалі “умиває руки” від поховального обряду. За її душу не можна молитися навіть у церкві. Вважається, що людині Бог дав інстинкт самозбереження, а самогубство — змова з дияволом. Якщо самогубець був несповна розуму, то у такому випадку передбачений неповний чин похорону. Священик відправляє у хаті коротку панахиду, і “запечатує” домовину, — додав о. Михаїл Бігун (молодший) — Інша справа — загиблі за волю України. Йдеться про повстанців, які, щоб не потрапити до рук поневолювачів, заподіювали собі смерть у криївках. Церква вважає, що немає більшої любові, ніж віддати життя за ближнього свого. Ці люди померли задля волі мільйонів своїх співвітчизників.


Ще більше розділяють обряди за статусом померлого і самі люди, опираючись на вікові традиції. Інна Угне наголошує, що чимало мешканців Бойківщини дотримуються думки, що смерть маленької дитини пов’язана з тим, що Бог не знайшов їй місії на землі. Відтак, повертає на небо, щоб зробити янголом-охоронцем.


Ще більше обрядів, пов’язаних із похороном нареченого або нареченої. Тут, більшою мірою, обряд гуцульський і бойківський — перетинаються. Зокрема, у Микуличині померлого наряджають у шлюбний одяг, на безіменний палець “одягають” обручку з воску. Таку ж обручку дають і другому — нареченому чи нареченій, а, відтак, кажуть, що він тепер — вдівець чи вдова. Одружуватися чи виходити заміж можна не менше, ніж через рік після трагедії, при чому — з дозволу священика.


На похорон нікого не запрошують. Приходять ті, хто вважає за потрібне. Як і — на тризну, яка є заключним елементом похоронної церемонії. Хибною є думка, що поминальне коливо — солодка каша із пшениці чи рису, характерна для східних областей України: у культурі гірських етнічних груп вона — також присутня. Однак, її прийнято прикрашати червоними ягодами. Серед поминальних страв — узвар і канун (солодка рисова каша. — Авт.).


— Ще донедавна тризна відбувалася відразу на кладовищі. Пізніше — у приміщеннях. Знаком закінчення трапези є подавання рисової каші чи киселю. На поминках обов’язково залишають місце для покійника.  При цьому, для нього ставлять тарілку, наливають у чарку горілки, накривають житнім хлібом. Опісля хліб треба дати тварині. Звідси і походять чимало переказів, нібито душа померлої людини може оселитися у тварині, і продовжувати бути біля рідних людей. Є чимало випадків, коли домашні тварини помирали із господарями в один день. А ось коли щось упаде із поминального столу, не варто піднімати чи одразу забирати. Переважно, це залишають до завершення тризни, адже вважається, що їжу зі столу забрали душі померлих, — каже Інна Унге. — Обов’язковими на поминальному столі є голубці і борщ. При чому, на столі ці страви мають парувати, адже вважається, що безтілесні душі померлих не можуть їсти, однак, можуть вдихати пару.
Часто навіть похоронну церемонію не минають казуси. Подекуди сміх на похороні може свідчити про захисну реакцію людини від стресу. Однак, іноді люди, за покликом турботи про померлих родичів, можуть чинити доволі дивні речі. Відомі випадки, коли у домовину покійнику ставлять речі, якими він користувався за земного життя. Однак, трапляється, коли померлому “доручають передати” певні речі іншій померлій людині. Наприклад, жінці у домовину кладуть цигарки, “щоб передала покійному чоловікові”. Особисті речі покійного могли роздавати безпосередньо після похорону. Однак, переважно, за рік після смерті їх спалювали. 


Зрештою, похорон — це річ, яка, на жаль, не омине нікого. Однак, є і більш приємні речі, які обіцяють презентувати вже найближчим часом. Схоже дослідження проводив і Долинський краєзнавчий музей. Проте, — на весільну тематику. Музейні працівники вже налагодили контакт. Тож, можливо, у Калуші незабаром навчатимуть традицій справжнього бойківського весілля.

 

 

 

Юлія Блавацька,

Вікна


11.03.2012 2291 0
Коментарі (0)

10.04.2026
Павло Мінка

Як насправді виглядає ситуація з нелегальним гральним бізнесом в Івано-Франківській області? Фіртка отримала офіційну статистику від правоохоронних органів та регулятора азартних ігор ПлейСіті. Але перед цим — про проблему загалом, щоб на контрасті зрозуміти ситуацію в регіоні. 

2232 1
07.04.2026
Діана Струк

Як відновлюють Палац, навіщо місту фестивалі під час війни і яким стане цей культурний осередок через кілька років — про це Фіртці розповів директор Простору інноваційних креацій «Палац» Володимир Гайдар.

893
03.04.2026
Олександр Мізін

Підроблені акти, незаконні рішення рад і чорні реєстратори — основні схеми захоплення державних лісів у 2025-2026 роках.

2246 1
31.03.2026
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалися з ректором ІФНМУ Романом Яцишиним про те, як сьогодні мотивують молодь вступати до медичних закладів, які зміни відбулися у географії студентів, як університет працює над тим, щоб випускники залишалися працювати в Україні, а також про виклики, які стоятимуть перед українською медициною після завершення війни.

5259 1
27.03.2026
Павло Мінка

У публічних закупівлях за бюджетні кошти нерідко трапляються ситуації, коли тендери проводять лише формально. Компанії, які виглядають конкурентами, насправді можуть діяти за попередньою змовою.    

4079 1
23.03.2026
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю журналістці Фіртки Руслан Павлов розповів про перші бої та втрати побратимів, мотивацію добровольців і мобілізованих, розрив між фронтом і тилом, а також про те, як війна змінює сприйняття життя і плани на майбутнє.

5178

На програмній зустрічі на початку 2023 року Сєргєй Кірієнко виклав чотири цілі для російської когнітивної війни проти України - дискредитація військово-політичного керівництва України, розкол українців, розкол української еліти, деморалізація українських військ.

711

В євангельському описі останніх днів земного життя Ісуса Христа ми зустрічаємо імена постатей, які прямо або опосередковано мали відношення до Страстей Христових. 

607

Наближається пора, коли після зимової сплячки повилазять змії.

1433

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

4292
07.04.2026

Великдень цьогоріч відзначатимуть 12 квітня. Яким має бути традиційний великодній кошик і що не варто нести до церкви — пояснив священник.

9187 1
02.04.2026

Здоров’я кишківника є надзвичайно важливим для загального самопочуття. Правильна робота травної системи впливає не лише на обмін речовин, але й на імунітет, настрій і навіть стан шкіри.  

6056 1
27.03.2026

Перекуси між основними прийомами їжі потрібні не лише для втамування голоду, а й для підтримки енергії, концентрації та загального самопочуття.

6688
06.04.2026

В Івано-Франківській області відбулася перша екскурсійна поїздка для родин загиблих захисників та зниклих безвісти військових. Ініціативу організувала Івано-Франківська обласна військова адміністрація.  

977 1
04.04.2026

У неділю, п'ятого квітня, у храмах Івано-Франківська освячуватимуть вербові галузки.  

1933 1
30.03.2026

Розважання над кожною стацією Хресної дороги були глибоко пов’язані з сучасними подіями в Україні та особливо відчувалися у контексті війни.  

1557
28.03.2026

Згромадження Сестер Пресвятої Родини, засноване в 911 році сестрою Теклею Юзефів, вже понад тисячу років працює з людьми, навчає дітей та підтримує громаду.  

8416
03.04.2026

Уже цих вихідних, 4–5 квітня, Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка представить прем’єру вистави «Маруся Чурай» за однойменним романом у віршах Ліни Костенко.

1222
08.04.2026

Банальна приказка каже, що «безкоштовний сир буває лише в мишоловці». Тобто, що немає ніде, включно з економікою нічого безкоштовного. Завжди хтось буде змушений заплатити.

523
07.04.2026

ISW звертає увагу на те, що російські мілітарні блогери критикують неефективність російських систем протиповітряної оборони та наголошують на впливі українських ударів.

478
03.04.2026

Не лише Україну «здав» Росії Байден, як про це ширилися чутки в політичних залаштунках, на зустрічі з Путіним в Женеві влітку 2021 року, а й загалом НАТО готувало здачу Росії, окрім України, ще й під «сіру зону» країни Балтії, Польщу та інші постсоціалістичні країни сходу Європи!

1491 1
30.03.2026

Нещодавно керівник німецького оборонного концерну, глава Rheinmetall Армін Паппергер назвав виготовлення українських дронів «грою в Lego домогосподарок з 3D-принтерами».

1078