Біди та надії Бойківського краю

 

 


Чомусь в останні часи Бойківщина стала одним з найбільш депресивних, найбільш занедбаних державою краєм. Тут найгірші дороги, не розвивається інфраструктура, попри те, що це насправді унікальний високодуховний край – бойки перші в західноукраїнських землях прийняли християнство…

 

 Як так сталося, що цей край є таким «нецікавим» для держави? Чи була це цілеспрямована політика ще совєтів «на знищення»? - Однозначно, так. Це була помста за національні настрої, за бандерівський рух, за рух ОУН-УПА, помста за те, що ці люди виступили проти «великого» комуністичного «брата».

 

Чи ведеться така ж політика сучасною українською владою? Я думаю, що таке стверджувати було б перебільшенням. Це просто інерційний процес, який влада перервати чомусь навіть не намагається…

 

Зараз в державі загалом ведеться така ж безгосподарна політика повсюдно. Вона характерна не тільки для Прикарпаття. Вона характерна так само для Луганщини, Кіровоградщини, для Сумщини, де я очолюю обласну організацію Української народної партії. Там те саме – занепад,  депресія, і така сама відсутність в очах людей віри в якісь добрі перспективи. Якщо раніше люди казали, що ще трохи потерпимо і далі може буде краще, то зараз кажуть – все, «дістало» все так, що далі – край, межа.

 

І коли я повертаюся додому, на Долинщину, то я бачу, що у нас також відбувається певне зміщення акцентів. З одного боку ми будуємо церви – і це добре, але з іншого боку ми не будуємо шкіл, дошкільних закладів – і це дуже погано. Бо в дальшій тенденції людина яка прийде до світлої гарної церкви, скоро не зможе грамотно прочитати Святе Писькмо. Я дуже переживаю, що ми з часом можемо отримати «загублене покоління», яке немає нічого в душі і в мізках. Вони не будуть знати своєї історії, хто вони є. Особливо якщо вони будуть вчити історію в інтерпритації Табачника…

 


********

 

Древня земля бойків, що були і є опорою християнства та української ідеї в нашому краї, зараз перебуває в занедбаному стані. З колись багатющих поверхневих горизонтів практично повністю викачана  нафта, до небезпечної межі знизилась чисельність поголів’я м’ясної і молочної худоби, дощенту розвалені підприємства легкої промисловості, які були в краї за радянських часів, порушено відновлювальні цикли в лісозаготівельній галузі.

 

Відповідно, десятки тисяч бойківчан втратили роботу і змушені тепер тяжко працювати за межами батьківщини, примножуючи своїми талантами та своєю силою багатство й добробут інших держав і країв. Сировина для виробництва будівельних матеріалів та цінна деревина вивозяться з нашої землі у піратській спосіб, від чого край втрачає мільйони гривень щорічно.

 

За інших обставин  земля бойків могла б стати однією з найбагатших у Європі. Природно-ресурсний та енергетичний потенціал Долинщини, Рожнятівщини і Богородчанського району є унікальним. Недарма ще у позаминулому столітті саме тут концентрували потужності з видобутку вуглеводневих речовин, калійно-натрієвої солі, будівельного каменю, рідкісних мінеральних сполук та інших природних ресурсів, яких потребувала Європа на ранньому періоді індустріалізації. Проте гроші, вилучені за реалізацію цього природного багатства осідали у варшавських, віденських та будапештських банках, а корінне населення – бойки – залишались у злиднях.

 

Такою була і є політика колонізаторів у всі часи. Нафтоносний бойківський «клондайк» в самісінькому центрі Європи замість того, щоби квітнути, як квітнуть нафтові монархії Арабського Сходу чи той же канадійський Квебек, колоніалісти та окупанти перетворили на одну з найбідніших територій континенту, з вкрай примітивною інфраструктурою і дешевою робочою силою.

 

Годі й казати, що за часів радянського панування практично нічого не помінялось. Бойки залишались «людьми другого сорту», яких оминали не лише грошові потоки, але й туристичні маршрути. Зате на бойківській отчині зростали множились відомчі санаторії союзного підпорядкування та військові об’єкти, під які забирали найкращі заповідні землі, що з прадавніх часів були колискою бойківського народу.

 

Коли у дев’яносто першому році Україна скинула з себе іноземне ярмо, населення Бойківщини сподівалось на зміни. Адже вперше за багато століть українці створили власну державу. На жаль, ці сподівання були обмануті. «Своя» (а насправді знов чужа) влада виявилась не лише безпорадною, але й злодійською. Тепер вже не закордонні фінансові олігархи, а тутешні скоробагатьки почали експлуатувати наш край, забирати все більш-менш цінне, залишаючи «туземцям» екологічні та соціальні проблеми, сплюндровану землю і руїни.

 

На тлі теперішніх захланних «господарів краю» радянський партгоспактив здається ледь не ефективним хазяїном. Адже ті руїни, які бачать навколо себе бойки, за часів СРСР були прибутковими підприємствами, рекреаційними об’єктами та діючою інфраструктурою. В декого з наших краян навіть виникла ностальгія за радянськими часами, ніби й забули тодішню наругу над українським словом та над історичною пам’яттю нашого народу.

 

Зі всього сказаного вище робимо висновок: бойки повинні ставати газдами на своїй землі. Ніякі «запрошені менеджери» та «добрі прибульці» чи «інвестори» не зроблять нас ані заможними ані ефективними хазяями власних незліченних унікальних багатств. Лише той, хто виріс у бойківській хаті, лише той, хто з дитячих років ходив стежками нашої землі, хто відчуває біди і болі нашого талановитого народу, може очолити майбутнє перетворення бойківської землі на квітучий «карпатський Кувейт», де кожний житель матиме свою (й не малу!) долю від продажу незліченних багатств наших надр і лісів. У вигляді розвинутої інфраструктури, відроджених культури та традицій.

 

Адже навіть залишки нафти у верхніх горизонтах складають більше восьми мільйонів тон. А на глибині чотирьох кілометрів розвідані ще незаймані нафтово-газові скарби, які при сучасних технологіях можна добувати (й без шкоди для природи, як при видобутку сланцевого газу). Запаси каменю – пісковику лише у Рожнятівському районі оцінюються спеціалістами більше 100-1000 млн.м3, а гравійно-піщаної суміші практично не вичерпні. Ресурс калійно-натрієвих солей складають понад 100 млн. тонн. Вони залягають на території між Рожнятовом і Перегінським в басейні р.Лімниця на глибині 800-1000 м., що також доступно для сучасних високотехнологічних методів розробки.

 

Й це лише частина багатств, у яких є грошова частка кожного мешканця Бойківщини. Фактично, бойки ходять по власних грошах, по мільйонах гривень і євро, а тим часом часто-густо не можуть заплатити за газ, світло і комунальні послуги, купують одяг на «секондах» і не знають за які гроші вчити дітей.

 

Це не парадокс, це чиста наруга над нашим народом, який через свою щирість, відкритість та відвертість часто був  знаряддям в руках зайд та місцевих посіпак. Настав час виправити цю вікову несправедливість. Шлях не простий. Потрібні стратегічно сплановані дії як на місцевому так і на загальнодерджєавному рівні. Потрібна команда однодумців та патріотів бойківщини. Завдань багато, вони складні. Починаючи від генерації ідей до лобіювання інтересів краю на рівні Уряду та Верховної Ради. В першу чергу треба встановити податок на використання природних багатств краю, з якого формувати допомогу бідним краянам (зокрема горянам) та оплачувати навчання наших дітей у вищих навчальних закладах. Правдиві бойки (а не чиновники  - чиїсь там родичі, призначені з Києва чи Івано-Франківська) мають контролювати ці фінансові потоки в інтересах краю.

 

Потрібно залучити до потреб краю іноземні інвестиції. Нам часто кажуть, що на заваді іноземним інвесторам встала світова економічна криза. Це не так. Інвестиції до нас не пускають ті, хто хоче спочатку за копійки приватизувати землі бойків, а потім вже перепродати їх інвесторам за справжню ціну. Така загалом «схема» інвестування та приватизації як в Україні загалом, так і на Бойківщині зокрема. Потрібно, щоби за справжню ціну свої багатства реалізовували самі бойки, а не доморощені та міжнародні спекулянти. Лише тоді кожний краянин отримає дивіденди від багатств краю. Лише тоді до краю надійдуть гроші, достатні для модернізації народного господарства Бойківщини.

 

Особливої уваги в плані модернізації потребує сільське господарство. Основними завданнями в агропромисловому комплексі району вважається збільшення площ посіву сільськогосподарських культур за рахунок залучення інвестицій до обробітку незадіяних земель, розширенням ринків збуту овочевої продукції, розведення м’ясної породи великої рогатої худоби, використовуючи спеціалізовані м’ясні породи з високою продуктивністю, створення нових робочих місць та розширення зайнятості сільського населення.

 

Вже тепер зрозуміло, що без модернізації народного господарства краю справжній прорив до багатого і гідного життя неможливий. Лише сучасні технології зможуть зробити добувну та деревообробну промисловість, тваринництво та рослинництво конкурентоспроможними. Плекання примітивних, застарілих способів господарювання можливе лише за рахунок дешевої робочої сили, тобто за рахунок безнадійно низьких зарплат наших краян, за рахунок безпросвітних злиднів по містечках і селах Бойківщини. Цього б хотіли новітні «поміщики», які сподіваються скупити землі разом з «напіврабами», які працюватимуть за смішні зарплати, а фактично безкоштовно. Саме тому бойки мають об’єднатись навколо патріотів своєї землі, навколо тих, хто їм близький за родом і мисленням.

 

А в майбутньому громадські сили Бойківщини повинні створити власні, підконтрольні громаді фонди та громадські об’єднання, які б за власні та грантові кошти сприяли дослідницьким роботам в галузях культури та екології, розробляли стратегічні плани розвитку краю та посилали обдарованих молодих краян на навчання до провідних українських та західних університетів.

 

Бойкам потрібна власна освічена верства, покоління провідників нашого народу у ХХІ столітті. Вона б, ця верства, виконувала ту провідну роль, яку грали священики УГКЦ в дев’ятнадцятому і двадцятому столітті, за часів Австрії і Польщі. Саме ця освічена патріотична молодь має стати на чолі народу, повести його у майбуття. Це нам по силах. І це ми повинні зробити.

 

Василь Бартків,

депутат ВР України 4-го склакання

 


29.03.2012 Василь БАРТКІВ 1739 0
Коментарі (0)

11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

180
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

703
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2036 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3114
24.06.2026
Тетяна Ткаченко

Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, Надія Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Попри стереотипи та недовіру, вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві.

2588 2
15.06.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Мирослава Полатайко розповіла про свій шлях у професії, роботу за лаштунками театру, народження ролей і те, як війна змінила відчуття сцени.

5354

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

468

Коли людина вперше заходить до православного або греко-католицького храму, тобто храму східного візантійського обряду, то її погляд майже завжди зупиняється на священникові.

631

З приходом у вересні 1939-го на Гуцульщину нової, ще не знаної робітничо-селянської влади почались нові проблеми. Точніше ті ж клопоти, що були й за Польщі, але які тепер вирішувані по-новому.

1105
08.07.2026

Багато людей під час застуди п'ють гарячий чай із медом, вважаючи його одним із найкращих домашніх засобів. Мед справді містить біологічно активні речовини, однак фахівці радять не додавати його в окріп.

8450
03.07.2026

У наші дні вуглеводи є "ворогом", а деякі "експерти" пропагують продукти з високим вмістом жирів. Якщо у вас високий кров'яний тиск, то не обов'язково жертвувати вуглеводами.  

10923
30.06.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5309
08.07.2026

У вівторок, сьомого липня, Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир — Манявський скит — відзначив храмове свято, День пам’яті своїх засновників — преподобних Іова та Феодосія Манявських.

699
06.07.2026

У Погоні на Івано-Франківщині відбувся XVII Міжнародний з’їзд Апостольства Матері Божої Покровительки Доброї Смерті. Паломники зібралися на спільну молитву за мир в Україні, взяли участь в Архієрейській Божественній Літургії та вшанували пам'ять полеглих захисників.

558
04.07.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

22622
29.06.2026

Родини військових, які втратили близьких або чекають звістки про зниклих безвісти, найчастіше шукають не простих відповідей, а підтримки.  

918
07.07.2026

Палац Потоцьких — не лише пам’ятка архітектури в центрі Івано-Франківська. Це живий культурний осередок, де історія, наука, мистецтво та креативні ініціативи переплітаються у щоденній роботі простору.

5442
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

1078
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1076
18.06.2026

Ухвалені Верховною Радою зміни до Бюджету-2026 дозволять суттєво розширити програми соціального захисту для військовослужбовців.

1349
16.06.2026

Баланс на фронті змінився на користь України, а час більше не працює на Володимира Путіна, — переконаний американський політолог та колишній посол США у РФ Майкл Макфол. Також він наводить вісім ознак того, що Росія програє свою війну.  

1638