Більше сотні літаків і кораблів з екіпажами і пасажирами на борту зникла по незрозумілих причинах в районі побережжя Флоріди в тому, що користується поганою славою так званому Бермудському трикутнику. Що за дивна і зловісна сила діє в цьому районі?
Це було 5 грудня 1945 року. Чотирнадцять льотчиків 19-ої ескадрильї зайняли свої місця в п’яти винищувачах-бомбардувальниках військово-морського флоту США. О 2 годині після полудня літаки піднялися зі своєї бази, аби взяти участь в ученнях над Атлантикою.
Всього ж льотчиків повинно було бути п’ятнадцять. Але одному з них із сповна вагомої причини було дозволено бути відсутнім на ученнях.
Ескадрилья, ведена лейтенантом Чарльзом Тейлором, зробивши поправку на легкий північно-східний вітер, обернула на схід, у напрямку до Багамських островів.
Літакам, в кожному з яких було палива на 1000 миль (запас з поправкою на будь-які помилки), належало пролетіти 160 миль на схід, потім обернути на північ, потім узяти курс на південний захід і повернутися на базу. Під час польоту льотчики повинні були тренуватися в метанні бомб по цілях, розташованих на побережжі в місцевості під дивною назвою мілини Курчат.
З тих пір бомбардувальники і їх екіпажі немов у воду канули.
Втім, так воно, вочевидь, і було, тому що 16мая 1991 року американські шукачі скарбів, що намагалися виявити іспанський галион, зробили дивну знахідку. Упірнаючи з дослідницького корабля, вони виявили літаки (а вірніше те, що від них залишилося) зниклою багато років тому ескадрильї. Це відкриття поклало початок легендам про одну з найграндіозніших світових загадок - загадці Бермудського трикутника.
Таємничі вогні і дивні аварії
Моряки по-різному називають Бермудський трикутник: "трикутником смерті", "морем, що приносить біду", "кладовищем Атлантики".
Впродовж багатьох століть мандрівники раптово потрапляли тут то в таємничі штилі, то в раптові люті шторми.
Ще Христофор Колумб, виявившись в цій частині океану, записав в своєму
судновому журналі, що команда відмітила на воді особливі, випромінюючі світло плями. Це таємниче свічення - світлі плями на воді, покриті піною, - регулярно спостерігається і сьогодні. Інколи це свічення буває настільки сильним, що його можна бачити навіть з космосу.
Американські астронавти, що стартують на "Аполло-12", докладали, що під час старту в районі Бермудського трикутника ними було відмічено незвичайне мерехтіння.
Дивні штилі, вири і несподівані шторми - про все це розповідали сміливці, що побували в небезпечній зоні. Так само як і про незрозумілу несправність всіх приладів, стрілки компасів, що скажено оберталися, локальні погіршення погоди, льотчиків, що збивали з пантелику. Про загадкові зміни в довкіллі попереджав таємничий жовтий туман, що застилав горизонт.
Військово-морський флот США, що втратив п’ять своїх літаків, до цих пір не визнає Бермудський трикутник небезпечною зоною, а берегова охорона США наполягає на тому, що більшість трагедій і зникнень можуть бути пояснена унікальними властивостями океану в цьому районі. До них можуть бути віднесені і швидка течія Гольфстрім, і не позначені на картах в цій частині Атлантичного океану підводні каньйони, і сильні шторми, які починаються абсолютно раптово. Бермудський трикутник деколи є реальною фізичною загрозою необережним навігаторам на морі і в повітрі, оскільки це одне з двох місць на Землі, де стрілка компаса показує не на магнітний полюс нашої планети. Унаслідок цього суду і літаки можуть рухатися в неправильному напрямі, а їх команди і не підозрювати про це. Можливо, саме тому навіть морським мешканцям тут ніяково: рибаки не раз спостерігали дивну картину - риб, плаваючих вгору черевом.
Гіпотези і припущення
Представники Національного океанічного і атмосферного суспільства США опублікували повідомлення: "Всі спроби ВПС США, ВМФ США і берегової охорони правдоподібно пояснити ці зникнення вважати прийнятними доки не доводиться".
Річард Вайнер, автор популярної книги під назвою "Диявольський трикутник", писав: "Там відбуваються містичні, дивні речі. Я вірю, що вони не завжди з’ясовні помилками людей і приладів, поломкою механізмів, капризами погоди і магнітними аномаліями".
Пояснення експерта по НЛО Джона Уолліса Спенсера, що написав не менш популярну книгу "Переддень зникнення", здаються ще фантастичнішими.
Спенсер доводить, що на дні океану заснували свою колонію прибульці з космосу. "Для своїх наукових досліджень, - пише він, - ці високоінтелектуальні істоти використовують зниклі кораблі, літаки і їх екіпажі. Звичайно, моя гіпотеза здається неправдоподібною, але це, мабуть, єдине пояснення для всіх подібних випадків".
Теорії, що згадують прибульців з космосу, коли справа стосується Бермудського трикутника, виникають все частіше. Багато хто стверджує, що всі ці кораблі і літаки швидше були викрадені НЛО, чим затонули.
Про НЛО найчастіше говорять після розслідувань, що проводяться комісіями морського департаменту. Під час одного із слухань прозвучали такі слова про зниклі американські бомбардувальники: "Вони зникли, немов відлетіли на Марс".
В той же час часто згадується повідомлення радіоаматора, услишавшего по радіо переляканий голос один з пілотів зниклої п’ятірки: "Не йди за мною - вони виглядають як прибульці з космосу".
Це повідомлення заінтригувало Чарльза Берліца, випускника університету Йельського. Він був буквально зачарований легендами про загублену Атлантиду
і пристосував одну з них для пояснення феномену Бермудського трикутника.
Теорія Берліца полягає в тому, що колись в Атлантиді знаходився гігантський сонячний кристал, який зараз виявився на дні океану.
"Цей-то кристал, - стверджує Берліц, - і посилає помилкові сигнали судам і літакам і інколи затягує їх в глибини океану".
Берліц написав ту, що стала бестселером 60-х років книгу "Бермудський трикутник", в якій розповів про 140 випадків зникнення судів і літаків.
"Примари"
Само назва "Бермудський трикутник" була колись придумана Вінсентом Гаддісом, американським письменником, автором книги про морські таємниці. Він писав: "Проведіть лінію від Флоріди до Бермудських островів, звідти - до Пуерто-Ріко і назад до Флоріди через Багами. У цьому-то трикутнику і відбуваються більшість корабельних аварій".
Ну а вже репортери постаралися, аби назва "Бермудський трикутник" стала прозивною при описі багаточисельних зникнень або корабельних аварій.
Правда, це не пояснює багатьох таємниць, пов’язаних із загадковим і небезпечним "трикутником".
Узяти хоч би британський фрегат "атланта", що відплив в січні 1880 року з Бермудських островів до Англії з екіпажем в 290 чоловік, більшість з яких були молоді стажисти. Корабель зник без сліду, найретельніші пошуки нічого не дали.
Шість судів британського ВМФ патрулювали зону, де зникла "Атланта", на відстані однієї милі один від одного.
Пошук продовжувався чотири місяці, але жодних слідів катастрофи знайдено не було. У 1881 році вантажний корабель "Елен Остін" у межах Бермудського трикутника наткнувся на корабель-примара - шхуну з вітрилами, що полощуться за вітром.
На борту цього дивного судна виявили великий вантаж червоного дерева, але яких-небудь слідів команди не було.
Капітан вантажного корабля не міг повірити в такий успіх. Він вирішив узяти покинутий корабель на буксир і послав на нього своїх людей. Раптово налетів сильний шквалистий вітер. Кораблі відкинуло один від одного, і шхуна загубилася із виду.
Через два дні на "Елен Остін" знову побачили нещасливу шхуну, що повільно дрейфує по морю. Послані туди раніше матроси були мертві.
Але історія з таємничим судном на цьому не закінчилася. Капітан "Елен Остін" в що б те не стало намірився роздобути шхуну з дорогим вантажем. Але знов розігрався шторм, і загадковий корабель з новими людьми на борту, посланими капітаном, знову зник із виду. Цього разу вже назавжди.
Першою таємничою історією XX століття було зникнення в 1918 році корабля підтримки США "Циклоп".
4 березня цей шедевр інженерної думки завдовжки 500 футів і водотоннажністю 19,5 тисяч тонн відплив з барбадосу в Карібському морі в Норфолк. Коли "Циклоп" з командою в 309 чоловік і коштовним вантажем марганцевої руди пропав, всі вирішили, що він підірвався на німецькій міні або був знищений підводним човном: йшла перша світова війна. Проте, коли дістав доступ до німецьких військових архівів, це припущення довелося відкинути. Ретельне вивчення документів показало, що ні мін, ні німецьких військових підводних човнів на маршруті судна не було.
В день зникнення корабля стояла відмінна погода, хвилювання на морі було невелике, вітер слабкий. Все це відмітає припущення про корабельну аварію під час шторму.
Командування ВМФ докладало: "Зникнення "Циклопа" є одній з найзагадковіших таємниць в історії нашого флоту".
З часом в районі, званому "Бермудським трикутником", стало наголошуватися все більше дуже дивних випадків.
У 1925 році зник американський фрахтовик, що відправився з Чарльстону до Гавани. Наступного року не прибув до місця призначення вантажний корабель.
У 1931 році зник разом з екіпажем норвезький фрахтовик. Востаннє його бачили південнішим Кет-Айленда, одного з Багамських островів.
У 1932 році на південь від Бермуд була знайдена шхуна "Джон і Мері". Її вітрила були акуратно згорнуті, але на борту не виявилася жодної людини.
У 1940 році була виявлена покинутою ще одна шхуна, "Глорія Ко-лайт", з острова Святого Вінсента на заході Індійського океану.
У 1944 році кубинський вантажний корабель "Рубікон" був знайдений таким, що дрейфує біля берегів Флоріди. На його борту знаходився лише собака.
Всі ці судна були абсолютно різними. Вони відрізнялися кількістю вантажу, розмірами, віком. Але всі пропали при схожих обставинах: жоден з кораблів не передав по радіо сигнал "SOS", хоча радіопередавачі були на всіх судах, і, крім того, у момент їх зникнення в цих районах не було штормів.
Жодні найретельніші пошуки у водах Бермудського трикутника не пояснювали причин зникнення цих судів і їх команд.
Виключення складає лише випадок з японським вантажним кораблем "Рай-фуку Мару". Взимку 1924 роки він послав послання, що леденить кров, знаходячись десь між Багамами і Кубою.
Останні слова радіограми були такі: "Небезпека неймовірно велика… Швидше… Ми не можемо врятуватися…"
Ніхто так і не взнав, що це була за небезпеку. Ще загадковіше те, що корабель, що квапився назустріч "Райфуку Мару", почувши заклик про допомогу, у вказаному районі не виявив нічого: ні уламків, ні тіл.
Це була чергова жертва Бермудського трикутника…
Політ в нікуди
Із-за підвищеної секретності під час другої світової війни широка громадськість мало що знала про так зване "море, що приносить біду". Так було до 5 грудня 1946 року.
Про те, як зникли під час тренувального польоту п’ять морських винищувачі-бомбардувальників США, вже було розказано на початку цієї глави. Ось деякі подробиці тієї давньої історії.
Через годину після зльоту, під час виконання літаками учбових бомбометань, диспетчерська башта форту Лоурендейл отримала від лейтенанта Чарльза Тейлора термінове повідомлення. "Викликаємо башту, - передавав він. - Тривога! Здається, ми збилися з курсу. Ми не бачимо землі. Повторюю, ми не бачимо землі, лише воду".
Башта: "Де ви знаходитеся?"
Тейлор: "Точне місцезнаходження визначити не можемо. Ми не знаємо, де знаходимося. Ми заблукали".
Башта: "Летите в західному напрямі".
По ідеї це повинно було привести літаки до землі, як би далеко від неї вони не знаходилися.
Тейлор: "Ми не знаємо, де захід. Все несправно… Дивно… Ми не можемо визначити напрям. Навіть океан виглядає не так, як зазвичай".
Серед своїх добре виучених колег лейтенант Тейлор вважався самим дослідним пілотом. Неможливо було навіть представити, аби він не міг визначити місцезнаходження і напрям польоту.
15 хвилин опісля інструктор авіабази, не дивлячись на багаточисельні перешкоди, почув по радіо розмову між одним з пілотів, що заблукали, і його
колегою.
Перший пілот запитав про свідчення компаса, другою відповів: "Я не знаю, де ми. Напевно, ми заблукали після останнього віража".
Інструктор, усе більш турбуючись за своїх, мабуть, пілотів, що збилися з курсу, наполегливо намагався зв’язатися з лейтенантом Тейлором. Нарешті йому це удалося.
Тейлор сказав: "Я упевнений, що знаходжуся в мілин, але не знаю, в яких саме".
Командування віднеслося до цього повідомлення з явним недовір’ям. Мілини (а саме про них говорив лейтенант) Флоріди лежали більш ніж в сотні миль на південь, настільки далеко в стороні від маршруту літаків, що їх знаходження в тому районі було просто неможливим. Якщо вони летітимуть на захід, "додому", то незабаром виявляться над Мексиканською затокою.
Інструктор форту ще раз зв’язався з Тейлором і наказав йому повертати на північ.
"Ми тільки що пролетіли над маленьким островом, - повідомив Тейдор. - Больше землі не видно".
Після цього повідомлення база довго не могла зв’язатися з пілотами.
Але все таки, не дивлячись на перешкоди, на базі почули обривки розмов між льотчиками. З них стало ясно, що Тейлор передав командування ескадрильєю старшому пілотові Стіверу.
Новий командир повідомив: "Ми не знаємо, де знаходимося. Думаємо, що в 225 милях на південний схід від бази. Мабуть, пролетіли Флоріду і знаходимося в Мексиканській затоці".
Пізніше на базі почули, що Стівер повертає на 180 градусів в надії досягти побережжя Флоріди. Ніхто не розумів, чому в гарну погоду льотчики не могли використовувати сонце, аби визначити напрям польоту. Останніми ледве помітними словами членів нещасливої ескадрильї були: "Під нами біла вода… Ми остаточно загубилися…"
Наскільки можна було судити, ескадрилья обернула на захід і почала політ в нікуди - в безконечні простори Атлантичного океану, поки не кінчилося паливо.
На пошук літаків був висланий човен, що літає, з командою в тринадцять чоловік. Деякий час опісля звідти повідомили на базу, що піднявся сильний вітер. Потім настало мовчання.
Катери берегової охорони, міноносці, підводні човни і літаки ВПС приступили до пошуків. До них приєдналися багаточисельні приватні судна.
Як вже говорилося на початку оповідання, невідання тривало до 1991 року, коли з дослідницького судна поступило повідомлення про зниклу ескадрилью.
Спочатку під воду були спущені підводні камери і роботи. Вони зафіксували номери літаків, що лежали на дні, які були приписані до форту Лоурендейл. На екранах виникли чіткі цифри - 2 і 8. Це був літак лейтенанта Тейлора.
Так в руки дослідників попав кінчик дороговказної нитки, яка повинна була привести до розгадки загибелі ескадрильї.
Але частина цієї таємниці, загадкової і невловимої, немов туман над Бермудським трикутником, так і не відкрилася дослідникам.
У 1955 році дванадцять японських учених, споряджених найсучаснішим устаткуванням, відправилися в експедицію по Бермудах, аби спробувати розгадати таємницю цього проклятого місця і раз і назавжди поставити крапку в легендах про Бермудський трикутник. Всі вони безслідно пропали.
Окрім американської ескадрильї, зниклої 5 грудня 1945 року, існує цілий список загадкових зникнень судів в глибинах Атлантики, пов’язаних з Бермудським трикутником.
Ось деякі з цих випадків:
1947 р. Транспортний літак, що належав армії США, зник в ста милях від Бермудських островів, ні з ким перед цим не зв’язавшись, не передавши сигналу лиха.
1948р. Знаходячись в чотирьохстах милях на північний схід від Бермудських островів, британський авіалайнер радирував: "Прибуваємо за розкладом". Літак, екіпаж і 31 пасажир так і не були знайдені.
1949р. Англійський авіалайнер летів з Лондона до Сантьяго, столиці Чилі, через Бермуди і Ямайку. Радіоконтакт з ним був втрачений в 380 милях на північний захід від Бермуд. Останні передані радистом слова були: "Все гаразд".
1950р. Американський корабель "Сандра" відплив з Саванни, штат Джорджія, в Пуерто-Кабалло, Венесуела. Він прошел Сент-Августин у Флоріді і безслідно зник.
1955р. Яхта "Коннемара IV" була знайдена покинутою екіпажем і пасажирами в 400 милях на захід від Бермуд. Люди зникли.
1956р. Морський патруль США, що складався з літаків-амфібій, зник разом з екіпажами біля Бермуд.
1962р. Вантажний літак ВПС США, що летів з Лонглі-Філд, штат Вірджінія, на Азорські острови, так і не приземлився в призначеному місці.
1963р. Риболовецький корабель з 40 членами екіпажа на борту відплив з Кинстона на Ямайці і безслідно пропав.
1963 р. Транспортний літак пропав по дорозі на Азори.
1965 р. Літак з екіпажем зник без сліду в районі Багамських островів.
1967 р. Зникла спортивна яхта з екіпажем.
1967 р. Власник і пасажир прогулочного катера зникли, коли їх суденце було всього в одній милі від Майамі.
1970 р. Вантажний корабель зник по дорозі з Нового Орлеана до Кейптаун.
1973 р. Вантажний корабель "Аніта" водотоннажністю 20 тис. тонн з екіпажем зник по дорозі до Гамбурга.
1984 р. Бриг "Маркес" з командою, що брав участь в усесвітньо відомій гонці парусних судів, загубився в північних кордонів Бермудського трикутника.
Загадка Бермудського трикутника чекає нових досліджень.
