В Україні можлива нова революція. Адже протестні настрої, які наростають у суспільстві, дуже схожі на ті, що охопили торік арабські країни. Так вважає знаний історик i науковець Ярослав Грицак.
На його переконання, влада втратила інстинкт самозбереження, і змiнити її насправді нескладно. Але для того, щоб “перезавантажити” Україну, до влади має прийти вмотивована й рішуча еліта, котра знає, що і як треба робити.
Докладніше про це -– в інтерв'ю "Експресу" з Ярославом Грицаком.
-- Що підштовхнуло вас до висновку про те, що в Україні ймовірна нова революція?
-- Мій висновок не є оригінальним. Подивіться, про що пишуть в інтернеті, які книги мають провідні позиції у списку найбільш розпродуваних видань книгарень "Є". Про протести говорять, про них думають. Зауважте, як часто сьогодні вживають слово "Майдан". Ми вже мали Майдан учителів, підприємців, "чорнобильців", "афганців", а недавно -– і Майдан користувачів інтернету.
-- Так, але ж водночас часто чуємо про те, що українці збайдужіли до політики, тому нового Майдану очікувати не слiд. Хiба не так?
-- Приблизно те саме говорили перед Помаранчевою революцією: ситуація безнадійна, народ байдужий. Політологи змагалися між собою у песимістичних прогнозах. А минуло кілька місяців, і цей нібито байдужий народ вийшов на вулицю.
Дозволю собі порівняння: якби пророкування революції в Україні прирівняти до ставок на футбольні матчі, то мій прогноз був би 6:4 або навіть 7:3. Не хочу бути погано зрозумілим: історики не пророкують майбутного, вони лише пробують з'ясувати можливі сценарії розвитку подій. А сценарій тут такий, що в сучасному світі революції стаються дедалi частіше. За підрахунками, у ХХ столітті революції були приблизно двічі на рік. За перших 10 років цього століття пропорція зросла до чотирьох революцій на рік.
Старше покоління у цій країні виховано на міфі Великої Жовтневої революції 1917 року, котра, своєю чергою, у свідомості більшовиків розвивалася за сценарієм Великої Французької революції 1789-го. Зауважте, в обох випадках ключовим словом є "Велика": мовляв, революція -– то щось велике, епохальне, як вибух вулкана або землетрус. Історики ж знають, що насправді революції є банальним явищем. Вони стаються, як корки на дорогах: не регулярно, але часто.
Якщо ж ідеться конкретно про теперішню українську владу, то проблема з нею така, що вона ігнорує або ж не знає цих суспільних тенденцій. Вона й далі думає, що революція може бути тільки "Великою" і раз на сто лiт. А якщо вона так думає, то шанси нової "банальної" революції збільшуються.
-- Нинішню ситуацію в Україні ви у своїх коментарях називаєте ще гіршою, аніж за Кучми. Чому?
-- За Кучми -- яким би корупційним той режим не був -– існувало негласне правило: опозицію не саджають у тюрми. Всі розуміли, що нині ти при владі, а завтра можеш бути поза нею. Кучма розумів, що в цій країні ніхто не може взяти владу навічно. Нинішня ж влада діє так, ніби прийшла років на сто. І почала з того, що посадила в тюрму своїх головних опонентів -- Юлію Тимошенко та Юрія Луценка.
Прихід до влади Януковича відтворює логіку розвитку революції, коли на хвилі революційних розчарувань до влади приходить контрреволюція, яка нічого не забула, але нічого й не навчилася. Януковича і його команду губить ще специфічний "донбаський синдром": вони думають, що усією Україною можна керувати, як Донбасом, за російським варіантом. А Україна -– то не Росія. Кучма принаймні це розумів і навіть книжку про те написав. Нині ж жартують, що Януковичу час писати книжку "Україна -– не Єгипет".
На переконання деяких політологів, Україна ще ніколи не мала такого слабкого режиму, як теперішній. Знаю одного закордонного посла, котрий кілька місяців тому зателефонував нашому міністрові закордонних справ, привітати його з великим "досягненням" -- з тим, що Україна за дуже короткий час зуміла ізолювати себе водночас від Москви, Брюсселю та Вашингтону. Посол сказав: "Таке ще нікому не вдавалося – ви зробили справжній переворот у міжнародній політиці!"
Влада так активно ізолює себе від власного суспільства i зовнішнього світу, що не надивуєшся, як швидко вона втрачає інстинкт самозбереження.
-- Вiд початку виборці Західної України з недовірою ставилися до Віктора Януковича як Президента. Тим часом на сході йому ще донедавна довіряли. Як вважаєте, чому він так втрачає нині рейтинг по всій країні?
-- На заході він ніколи не мав довіри і, припускаю, не матиме. Інша річ на сході. Тут на Януковича покладали певні надії, бо вважали, по-перше, що він свій, по-друге, що влада, яка прийшла після Помаранчевої революції, є кращою, ніж попередня (бо гіршу від “помаранчевої” влади складно було собі уявити), по-третє, що їй вдасться владнати відносини з Росією, вирішити газові проблеми, по-четверте, поремонтувати будинки, дороги, школи і так далі. Тепер бачимо, що насправді жодна з цих надій не справдилася. Навпаки, люди переконалися: єдине, що вдається чинній владі, -- це себе збагачувати.
Одна з ознак революційної ситуації: влада втрачає легітимізацію -- тобто виправдання, навiщо прийшла до керма держави. Тепер вона не має легітимізації ні на заході України, ні на її сході, ні в Брюсселі, ні в Москві, ні у Вашингтоні.
-- Але чи була б така революція благом для країни?
-- Тут я більш обережний у прогнозах. Україна від 2004 року вступила в такий розвиток подій, коли кожна нова влада гірша за попередню. Не відкидаю сценарію, коли після скинення Януковича матимемо ще гіршу ситуацію. Українцям треба припинити таку погану черговість подій, коли в їхніх руках революційні вила перетворюються на постреволюційні граблі.
-- Якої ж революції потребує Україна?
-- Я, і не тільки я, вважаю, що перед політичною революцією має відбутися революція цінностей. Україна потребує "перезавантаження", тобто гри за новими правилами. Я не вважаю, що ці правила мають бути якісь унікальнi. На щастя, українцям не треба відкривати Америки чи винаходити велосипеда. Подивіться на сусідню Польщу, "чемпіона від революцій", чи на більш далеку Грузію. Або ж на постфранківську Іспанію, або постнацистську Німеччину. Усім цим країнам рано чи пізно вдалося перервати ту погану послідовність i запровадити просту формулу -- "ринок плюс демократія". Звичайно, ця формула не є ідеальною, вона також дає збої i провокує нові кризи. Але ці кризи не є революційними, їх вирішують у рамках один раз запущеного механізму.
Щоб “перезавантажити” Україну, до влади має прийти вмотивована i рішуча еліта, котра знає, що і як треба робити. Це, власне, вона є носієм нових цінностей і, користаючи з доступу до державних ресурсів (школи, мас-медіа і так далі), поступово поширює ці цінності на все суспільство.
-- Кому належатиме головна роль у нових протестах?
-- Думаю, що арабський світ, а віднедавна Росія показують нам нову тенденцію: вирішальну роль у революціях, масових протестах відіграють не партії, а громадські рухи. Подібні процеси сьогодні є в Україні: стара опозиція слабка і роз’єднана, зате міцніють громадські рухи. Головна проблема: цим рухам бракує солідарності. Виходять протестувати на вулиці підприємці -– всі iншi підтримують, але мовчать. Те саме сталося з учительським Майданом, рухами "чорнобильців" чи користувачів ex.ua. А логіка має бути така, як у випадку польської "Солідарності" 1980-х років: нинi страйкують робітники, але їх підтримують і лікарі, і вчителі, і навіть професори.
Треба розуміти: революція -– не від солодкого життя. Це є хвороблива реакція на суспільні недуги, схожа на те, як температура тіла підвищується від вірусу. Боюся, що за чинного режиму українські хвороби вилікувати не вдасться, бо сам режим хворобливий. Питання в тому, чи суспільство, яке хоче жити нормальним життям, може саме себе вилікувати.
-- Як розцінюєте останні президентськi призначення у силових структурах: Калініна -- головою СБУ та Саламатіна -- міністром оборони?
-- Я не політолог, щоб аналізувати ці рішення, але як історик скажу: влада, яка так нерозумно поводиться, найімовірніше, добровільно не здасться. Вона робитиме все, аби втриматися силою, і щоб на ту "силу" можна було обпертися та їй довіряти.
-- Якого характеру можуть набути нові протестні події?
-- Характер революції більшою мірою визначає влада, а не опозиція. Зрозуміло, нинішнє керівництво держави не готове віддати владу мирно -– бо воно само підготувало такий сценарій, коли з влади йдеш просто в тюрму. Тому загроза, що проллється кров, є, її не можна ігнорувати. Але, з iншого боку, хочу звернути увагу на таке: згідно зі статистикою, сайт ех.uа за одну секунду відвідало близько 120 тисяч людей.
Кожен фахівець iз питань внутрішньої безпеки скаже, що жодне військо, жодна поліція не зможуть упоратися з натовпом, який збирається в одному місці і нараховує 100 тисяч осіб. Питання мирної революції полягає в тому, чи вдасться зібрати цих сто тисяч. Потенційно -– так. Адже кількість обурених роботою чинного уряду сягає уже мільйонів.
Важливо перетворити протести кількох тисяч людей на організовану дію в один час і в одному місці.
-- Як треба діяти, аби -- в разі революції -- не змарнувати шансу на позитивні зміни в країні?
-- Найбільше сподівань у нинішній ситуації дає виникнення різних громадських організацій по всій Україні, які посилено розмірковують над стратегію розвитку цієї держави. Особисто для мене найбільш відрадною надією є ініціатива "1 грудня", яка зібрала поважних громадських діячів разом iз лідерами головних українських Церков. Ці люди тоді закликали власне до морального спротиву чинному режиму.
Для російського чи українського урядiв не є великою проблемою “посадити” лідера опозиції -– як-от Ходорковського чи Тимошенко. Проблема для нього виникає, однак, тоді, коли йому протистоїть зорганізоване громадянське суспільство, де є сотні й тисячі потенційних лідерів: спробуй їх усіх вияви й пересади!
-- Кому ж маємо довіряти?
-- Американський історик Олександр Мотиль колись навів такий приклад: найбільший вплив в Америці в боротьбі за громадянські права негрів мав Мартін Лютер Кінг. Він не був політиком, а лідером великого громадського руху, який об'єднався не за ідеологією, а за спільними цінностями: ніхто не має права позбавляти людину її гідності. Проблема для Януковича полягає у тому, що громадський рух в Україні нині має десятки потенційних Мартінів Лютерів Кінгів.
Пригадайте: в одному зі своїх віршів Шевченко писав, що найбільше боїться, як окрадену й нещасну Україну пробудять тоді, коли вона не буде до цього готова. Щось приблизно таке сталося 2004 року. Тоді Україна не мала якісної еліти, а суспільство дещо наївно вирішило, що все можна віддати на відкуп політикам. Але незабаром виявилося, що хоч би які добрі ці лідери були, вони, прийшовши до поганої влади, рано чи пізно зіпсуються.
З огляду на це i поразка Ющенка, і перемога Януковича є для нас ніби подарунками Божими: вони дають нам шанс помудрішати. Треба перестати довіряти лише лідерам і почати довiряти собi.
Наталія ВАСЮНЕЦЬ,
