Янукович воює навіть не з дітьми, а з внуками

Спогад про цей сором збуджує шквал емоцій. І в емоційному ступорі люди дуже часто, і навіть як правило, втрачають орієнтацію – орієнтацію в часі та просторі.

 

Що таке дезорієнтація у просторі?

 

Це,коли людина не знає, де вона знаходиться, в якому пункті на місцевості. Це, коли вона не знає в якому пункті на шляху, яким вона прямувала, вона перебуває тепер. Це, коли вона губить ту точку на горизонті, до якої прямувала. Простір стає амбівалентним. І тоді байдуже, куди йти, і чи взагалі йти.

 

Що таке дезорієнтація в часі?

 

Це, коли людина не відчуває плину часу, його катастрофічного марнування. Це, коли людина не усвідомлює, який сьогодні день чи година. Це, коли людина не усвідомлює, скільки часу потрібно, щоб дійти до тієї чи іншої мети. Час починає обтяжувати. І тоді стає байдуже, чи він плине, втікає поміж пальців, чи ні. Людина хоча просто позбутися часу, забутися.

 

До чого ці неначе недоречні в сьогоднішній політичній ситуації в Україні розумування?

 

До того, що 29 листопада 2013 року такий собі колишній директор автобази у місті Єнакієво Віктор Федорович Янукович перемкнув напрям плину часу. В Україні, за його та Владіміра Владіміровича Путіна задумом, час мав би потекти у зворотному напрямку. Янукович гнав мільйони людей у тупик постсовкового безчасся. Такий різкий перелам не міг не призвести до загального шоку. Щонайперше шоку в самій Україні. Але також і в європейському істеблішменті.

Разом з тим 29 листопада 2013 року такий собі колишній директор автобази у місті Єнакієво Віктор Федорович Янукович спробував повернути Україну з преєвропейського геополітичного простору, простору на порозі Європи, до простору постсовєтського, в якому вона бовтається ось вже ледь не чверть століття. Янукович гнав мільйони людей у тупик постсовкової безвиході. Це викликало не менший шок і величезне обурення. Щонайперше шоку в самій Україні. Але також і в європейському та північноамериканському істеблішменті.

За станом на сьогодні більша частина учасників і супротивників Євромайдану-2013, не усвідомлюючи, цього перебувають у шоковому стані. І байдуже – визнають вони це, чи ні.

Чому? Тому, що абсолютна більшість з них не усвідомлюють в якому просторі, і в якому часі вони перебувають, в якій точці геополітичного часу та простору знаходяться.

Хтось може заперечити – це не так, ми знаємо, де ми є.

Тоді прошу відповісти на це запитання, не емоціями чи кричалками, чи Україна дійсно вийшла з європоцентричногогеополітичного простору, чи ні, чи Україна справді повернулась у росієцентричний геополітичний простір, чи ні? В якому цивілізаційному просторі вона перебуває? Отож питання звучить так – де в геополітичному сенсі зараз перебуває Україна? Це запитання має й динамічний аспект – в якому цивілізаційному і геополітичному напрямку рухається Україна?

І наступне запитання: Чи час цивілізаційних змін в Україні таки розвернувся в євразійському напрямку? Чи він все таки за інерцією тече в напрямку європейському? А, може, час геополітичних та цивілізаційних змін в Україні просто зупинився і вона нікуди не рухається. Скажете – та пройшло пару днів – ще не все таке очевидне. Але зміни у зв’язку з катастрофою у Вільнюсі та Євромайданом настільки стрімкі, що ці тенденції мали б бути  очевидними.

І всі ці запитання стосуються всіх громадян України – і тих, що маніфестують проти режиму Януковича і його «крутого перелому», і тих, хто його досі не зауважив – а таких теж доволі.

Однак це загальна постановка питання. Давайте перенесемо це запитування на оперативний і навіть персональний рівень.

Немає сумніву, що опозиція репрезентує європейський розвиток України. Так само вже немає сумніву і щодо того, що режим Януковича репрезентує проросійський розвиток України.

Та повернімося до проблематики простору та часу. Але у зв’язці з реальними подіями та реальними політичними опонентами.

Отже простір: Чи лідери опозиції/влади усвідомлюють, яку територію України вони насправді контролюють? Чи лідери опозиції/влади усвідомлюють, яку територію в столиці країни Києві вони насправді контролюють? При цьому варто не забувати, що революції відбуваються тільки в столицях. В провінціях – чи то у Львові, чи у Донецьку – це тільки бунти чи сепаратистські заколоти. Тому – хто виграє Київ, той виграє Україну.

Тепер час: Чи лідери опозиції/влади усвідомлюють, скільки часу їм відведено, щоб виконати те, що задумали чи остаточно програти? Чи лідери опозиції/влади усвідомлюють, скільки часу їм залишилося до точки неповернення? Процес іде. Чи лідери опозиції/влади усвідомлюють, в який бік він іде? Чи в бік розгортання революційних настроїв, чи в бік згортання тих самих революційних настроїв?

І не тільки настроїв, але й процесів! А процесом є  інституційне опанування суспільно-політичною територією в просторі і часі. Причому опанування не лише самого простору та часу, а саме їх динамікою. Це опанування інституціями – він суспільних настроїв до конкретних інституцій – в часі та просторі.

Часто люди, які перебувають у шоці – а саме в такому стані є і головний опонент змін Віктор Федорович Янукович – ховаються від часу та простору – беруть паузу, втікають з неприємних для них знакових місць – у більшій перспективі втікають з Києва, який не любить Януковича, до Міжгір’я, в часі кризи втікають до Бейджіна. Тому немає жодного сумніву в тому, що Янукович просто заблукав – обставини занесли його в місця, які його не приймають. Тай чужі вони йому. Як він не старається Київ його не сприймає. Не сприймає роками. Він людина інших місць. Одним словом: «Вышел в степь донецкую…»

Тому він і хоче «змінити локус» країни, локус Києва – втягнути його в сніжні євразійські простори.

Але втікаючи до Бейджіна, вів інстинктивно, не лише з огляду на потребу знайти гроші для латання дір у бюджеті, бере тайм-аут, паузу, хоче позбутися часу, часу кризи, дискомфорту і шоку. Тому немає жодного сумніву в тому, що Янукович просто заблукав у часі. Йому просто не місце у часі фейсбуків та інших новочасних ґаджетів, по існування яких він навіть не здогадується. Він людина іншого часу. Його «…парень молодой» давно відгуділо.

Тому він і хоче «повернути час» - розвернути його плин в іншому напрямку – в минуле.

Однак у такому самому шоці перебувають і лідери опозиції. Вони також не знають, що зробити з історичним простором і часом. Зауважте, як по-дитячому вони пробують заповнити час і простір історії, яка застала їх зненацька, малоістотними речами, радше імітацією діяльності, ніж самою діяльністю. Причиною цього є і сам шок, і неготовність до такого швидкоплинного розгортання подій, і відсутність важелів впливу на ситуацію у «лояльному» політичному полі, і страх перенести свою активність у вимір «нелояльної» політичної дії. Тому вони так само часто просто «вирубуються» з процесу, неначе «виключаються» з нього – десь пропадають, їх немає там, де вони потрібні (місце – як от коло Адміністрації президента під час провокацій тітушок), їх немає тоді, коли вони потрібні (час - як от коло Адміністрації президента під час тих самих провокацій тітушок).

 

Тоді хто є «в» процесі?

 

А у процесі, як би це помпезно не звучало, є народ, ті, хто є активними суб’єктами такого історичного феномену, як український народ в найширшому сенсі слова. Йдеться про його заглиблену у історичний час і простір частину. Тобто частина активну. Хто спить, той спить, хто поза часом і простором – той поза ними. Хто хоче розвернути їх назад – той взагалі аутсайдер.

В кожному разі народ, попри сподівання провладних аналітиків та на здивування аналітиків опозиційних, чітко відчув, коли потрібно сказати своє слово. І вийшов. Його не виводили, бо не могли вивести, опозиційні лідери. Ним не керує, бо й не керувала, влада. Він сам прийняв рішення і сам самоорганізувався. І, як виявилося, саме він чітко відчуває як те, де всі ми знаходимося, так і те, скільки часу ми маємо. І не тільки в аспекті розгортання подій наЄвромайдані. Але і у аспекті історичної перспективи українського народу взагалі. Цього відчуття взагалі не має колективний Янукович. Не знаю, якою мірою його мають лідери опозиції. Не хочу виглядати таким, що дешево заграє з народом. Тай не маю такої потреби. Але чітко бачу, що і лідери опозиції, і їхні опоненти з влади, щоб зрозуміти, де вони знаходяться в часі і просторі, потрібно звірити свої годинники а компаси з народом. Не з тим народом, що живе минулим – практично дезертирував з життя – і загубився і постсовєтських мареннях. Не з тими, яких, як худобу, звозять на провладний мітинг у «звіринець» за ґратами в Маріїнському парку. А з тим, який долає пороги плинного часу, який з розпачем переживає марнування часу, марнування життя, який з розпачем переживає втрату території свободи.

 

На Євромайдані насправді ми маємо конфлікт трьох поколінь.

 

Колективний Янукович і його прибічники опонують не з своїми однолітками, ментальними однолітками. І мову я веду не про вік людей, а саме про їх ментальність, яка зумовлена тим часом, і тим простором, в якому вони перебувають. Не йдеться про формальний вік людей. Колективний Янукович опонує людям цілком іншої і не зрозумілої йому генерації. Янукович бореться навіть не з своїми дітьми, а з своїм внукам. Тому колективний Янукович навіть не може зрозуміти своїх опонентів! Тай персонально очільники теперішньої влади є совєтськимиґерантократами, Янукович, Азаров та Рибак є людьми епохи Леоніда Брежнєва, який помер 30 років тому! Повторюється стара історія «вічного» Леоніда Ілліча. Зрештою, для Януковича, Азарова та Рибака він, очевидно був зразком для наслідування. От і наслідують. Треба тільки брови відростити. Закінчилось крахом СССР. Всі ці Януковичі-Азарови-Рибаки є вимираючим видом homo sovieticus`ів.

Так само і лідери опозиції – Кличко, Яценюк та Тягнибок, які пробували очолити ще студентські протести, також зазнали поразки саме тому, що насправді належать до іншої генерації. Вони, звісно, не є совєтськими ґерантократами, на кшталт Януковича, Азарова та Рибака. Але у свідоме життя вони прийшли у важкі постсовєтські 1990-ті – в епоху Леоніда Кучми. Вже вибачте, але така правда. Щоправда, вони пробують виборсатися з цієї постсовєтської епохи. Тому вони люди Помаранчевої революції. І хоча роздерті між постмодерним західним світом та світом, збудованим великим українським державотворцем Леонідом Даниловичем. Світом, де править олігархат. Теперіші лідери опозиції, Віталій Кличко та Арсеній Яценюк, не є дідусями студентів-мітингарів, але є їхніми батьками! Хоча, здається, не розуміють. І це теж проблема – проблема, яка дасться взнаки у майбутньому. Тому вони й мали проблеми з мобілізацією студентського Євромайдану. Тому й була вимога не допускати їх до трибун на студентських Євромайданах. Апотеозом цього стало усунення з трибуни неначе б то ще молодого Юрія Михальчишина – його усунули не з огляду на вік, а з огляду на ментальну, світоглядну замшілість. Цей акт став метафорою студентських протестів і знаменням часу. Тому Кличко-Яценюк-Тягнибок ( а також я) є все ще функціональним видом homopostsovieticus`ів.

Студенти, які започаткували сьогоднішні протести, є новим поколінням, яке виходить на політичну сцену. Не знаю навіть, як їх назвати – європейцями, новими українцями чи просто вільними людьми. Гадаю, що найкраще вжити термін «люди свободи». Тому всі ці Наєми-Солонтаї-Гацки (та маса інших, яких, вибачте, просто годі перелічити) радше відносяться до виду homo libertas`ів.

З часом треба йти в ногу. Інакше безнадійно відстанеш чи заблукаєш, як от колективний Янукович. Тому спроби повторити Помаранчеву революцію за великим рахунком не мають перспективи. Сьогодні ми маємо справу з чимось зовсім іншим. І йому потрібно гідно відповісти. А також розуміти, що глибоке минуле, яке можуть репрезентувати і неначе молоді за віком люди, як от Захарченко, Курочкін чи Хомутиннік, глибоко окопалося в нашому суспільстві, хоча й не може справитися з майбутнім.

Тобто – якщо ми хочемо перемогти, то мусимо встигаюти за часом як в спекулятивно-історичному сенсі, так і в сенсі оперативно-тактичному.

І приклади є. Дивним чином до наймолодшої генерації, як на мене, ближчі братчики, які прихистили побитихмітингарів у Михайлівському монастирі, та вже дуже немолоді Любомир кардинал Гузар, який промовляє до людських сердець понад часом, та академік Мирослав Попович.


10.12.2013 Тарас Возняк 2110 1
08.10.2025

На Івано-Франківщині звалища твердих побутових відходів давно перестали бути лише екологічною проблемою. Вони перетворилися на осередки судових суперечок, соціальних драм і тендерних скандалів.    

238
05.10.2025
Вікторія Матіїв

Про практичну роботу саперів, підготовку, небезпечні знахідки та виклики, з якими стикаються у гірських районах та зоні бойових дій, журналістка Фіртки поспілкувалась із начальником відділення піротехнічних робіт частини піротехнічних робіт, підводного та гуманітарного розмінування Євгеном Ткачуком.

551
02.10.2025
Тетяна Дармограй

Представник Уповноваженого з прав людини в Івано-Франківській області Віталій Вербовий в інтерв'ю Фіртці розповів про роботу інституції, візити у громади та проблеми, з якими стикаються ветерани.  

2419
30.09.2025
Діана Струк

Про те, як проходили вибори нового ректора КНУВС, використання штучного інтелекту в навчанні, запоруку успіху та чому університет має стати дослідницьким, переможниця виборів на посаду ректора Валентини Якубів розповіла журналістці Фіртки.

4381 2
28.09.2025

Фіртка дослідила, як стерилізація, притулки та правила впливають на життя міста.  

1912
24.09.2025
Павло Мінка

Останнім часом медіа дедалі частіше повідомляють про екологічні проблеми на Івано-Франківщині, що турбують місцевих жителів і змушують замислитися про стан довкілля.  

1100

«Наталка Полтавка» в стилі «реп» і «рок» від Івано-Франківського облмуздрамтеатру. Правда, круто, як на Бродвеї, світовий рівень? Чи ви за класику?

2547

"Творча еволюція" - трактат Анрі Бергсона, який важливий для прочитання митцям перш за все. Трактат отримав світове визнання в формі Нобелівської премії, спробуємо визначити, що саме там є такого визначного. 

484

Свого часу транзитом на Тибет вдалося відвідати Непал та його столицю Катманду. І за ці кілька днів вісім років тому склалося враження, що непальці багато в чому подібні до українців.

1516

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

1452
05.10.2025

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), близько 30-50% усіх випадків раку можна запобігти завдяки здоровому способу життя, зокрема правильному харчуванню.  

5340
30.09.2025

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

690
27.09.2025

Здорове харчування не лише підтримує фізичний стан, а й допомагає залишатись стійкими перед труднощами та випробуваннями.  

2887
04.10.2025

Реліквію зберігатимуть у Відпустовому центрі блаженного священномученика Симеона Лукача, що в селі Старуня.

1556
30.09.2025

Свята реліквія зберігатиметься у підземній базиліці блаженного священномученика Симеона.  

1976
26.09.2025

У сучасному світі християнські цінності, зокрема — вчення про чистоту до шлюбу, нерідко стають предметом дискусій. Але християнство залишається послідовним у своїй позиції: дошлюбні статеві стосунки — гріх.

2950
19.09.2025

Протягом 20-21 вересня в селі Погоня, що на Івано-Франківщині, відбудеться ювілейна 30-та Міжнародна проща вервиці за мир в Україні, припинення війни та за всіх військових.  

1774
03.10.2025

Фільм розповідає про унікальне сходження українських військових ветеранів на найвищу вершину Африки — гору Кіліманджаро.

836
07.10.2025

Вкотре вибори в Чехії стали по суті вибором між минулим і майбутнім.  

283
02.10.2025

І Україна, і Європа спостерігали за передвиборчими перегонами в Молдові, які завершилися власне виборами минулої неділі, 28 вересня, з певною тривогою.

654
29.09.2025

"Сьогодні, коли тиранія знову загрожує Європі, ми й наші союзники разом підтримуємо Україну, щоб стримати агресію та забезпечити мир", — сказав Король Великої Британії Чарльз III 17 вересня в Лондоні на вечері на честь державного візиту президента США до Британії, пильно дивлячись на президента США.

959
16.09.2025

Непал є країною, де домінують ліві політичні погляди. Загалом воно й не дивно, оскільки саме в Непалі народився сам Будда Гаутама.

1372