Подія знайдення Чесного Хреста. Після того як здійснилися найбільші події в історії людства - Розп'яття, Поховання, Воскресіння і Вознесіння Христові, св. Хрест, що послужив знаряддям страти Спасителя, був загублений.
Після зруйнування Єрусалима римськими військами в 70 р. Святі місця, пов'язані із земним життям Господа, опинилися в забутті, на деяких були побудовані язичницькі храми.
Знпйдення Чесного Хреста мало місце в царювання св. рівноапостольного Імператора Костянтина Великого. За повідомленнями церковних істориків IV ст., мати Костянтина, св. рівноапостольна Єлена, відправилась на прохання царственого сина в Єрусалим, щоб знайти місця, пов'язані з подіями земного життя Христа, а також св. Хрест, чудесне явлення якого стало для св. Костянтина знаком перемоги над супротивником.
Збереглися три різні версії переказу про знайдення св. Хреста. Згідно найбільш древньою (вона наводиться у церковних істориків V в. Руфіна аквілейського, Сократа, Созомена та інших і, ймовірно, сходить до втраченої «Церковній історії» Геласія Кесарійського (IV в.)), Чесний Хрест знаходився під язичницьким святилищем Венери. Коли святилище було зруйновано, виявилися три хрести, а також табличка з Хреста Спасителя і цвяхи, якими Він був прибитий до знаряддя страти. Для того щоб дізнатися, який з хрестів і є той, на якому був розп'ятий Господь, Єрусалимський єпископ Макарій (+ 333) запропонував прикласти почерзі кожен з хрестів до важкохворої жінки. Коли та зцілилася після дотику до одного з хрестів, всі присутні прославили Бога, який вказав на найбільшу святиню Істинне Древо Хреста Господнього, і Чесний Хрест був піднятий єпископом Макарієм для загального огляду.
Друга версія переказу про знайдення Чесного Хреста, що виникла в Сирії в 1 й пол. V ст., Відносить цю подію не до IV, а до III ст. і говорить про те, що Хрест був знайдений Протонікою, дружиною імп. Клавдія II (269-270), а потім захований і знову знайдений в IV ст.
Третя версія, також, мабуть, виникла в V ст. в Сирії, повідомляє, що св. Єлена намагалася дізнатися місце перебування Хреста у єрусалимських іудеїв, і врешті-решт один старий єврей на ім'я Іуда, спочатку не хотів говорити, та після катувань вказав місце - храм Венери. Св. Єлена повеліла зруйнувати храм і розкопати це місце. Там були знайдені три хрести; виявити Хрест Христовий допомогло чудо - воскресіння через дотик до Істинного Древа мерця, якого проносили повз. Про Іуду повідомляється, що той згодом прийняв християнство з ім'ям Киріак і став єпископом Єрусалиму.
Незважаючи на найбільшу старовину першої версію переказу про знайдення Чесного Хреста, у середньо-і пізньовізантійську епоху найбільш поширеною стала третя версія, зокрема, на ній грунтується сказання, призначене для читання на свято Хрестовоздвиження згідно із сучасними богослужбовими книгами Православної Церкви.
Точна дата знайдення Чесного Хреста невідома; мабуть, воно мало місце в 325 або 326 р. Після здобуття св. Хреста Імператор Костянтин почав будівництво цілого ряду храмів, де повинні були відбуватися богослужіння з належною Святому місцю урочистістю. Близько 335 р. була освячена споруджена безпосередньо біля Голгофи і печери Гробу Господнього велика базиліка Мартиріум. День Оновлення (тобто Освячення) Мартиріума, а також ротонди Воскресіння (Гробу Господнього) та інших будівель на місці Розп'яття і Воскресіння Спасителя 13 або 14 вересня став святкуватися щорічно з великою урочистістю, а спогад знайдення Чесного Хреста увійшов у святкове торжество на честь оновлення.
Встановлення свята Хрестовоздвиження пов'язано, таким чином, зі святами на честь освячення Мартіріума і ротонди Воскресіння. Згідно «Великодньої хроніці» VII в., Чин Воздвиження Хреста був вперше здійснений в ході урочистостей при освяченні єрусалимських храмів.
Вже в кін. IV в. свято Оновлення базиліки Мартіріума і ротонди Воскресіння був в Єрусалимській Церкві одним з трьох головних свят року, разом з Пасхою і Богоявленням. За свідченням паломниці кін. IV ст. Егерії, Оновлення святкувалося в продовження восьми днів; кожен день урочисто відбувалася Божественна літургія; храми прикрашалися так само, як на Богоявлення і на Пасху; на свято в Єрусалим приходило безліч людей, в тому числі і з віддалених областей - Месопотамії, Єгипту, Сирії. Егерія підкреслює, що Оновлення святкували в той же день, коли був знайдений Хрест Господній, а також проводить паралель між подіями освячення єрусалимських церков і старозавітного храму побудованого Соломоном («Паломництво». Гл. 48-49).
Вибір 13 або 14 вересня як дати свята Оновлення міг бути обумовлений як самим фактом освячення храмів саме в ці дні, так і свідомим вибором. На думку ряду дослідників, свято Оновлення стало християнським аналогом старозавітного свята Кущів, одного з трьох головних свят старозавітного богослужіння (Лев 34. 33-36), яке відзначали на 15-й день 7-го місяця за старозавітнім календарем (цей місяць приблизно відповідає вересню) , тим більше що освячення Соломонового храму також сталося під час Кущів. Крім того, дата свята Оновлення 13 вересня збігається з датою освячення храму Юпітера Капітолійського в Римі, і християнське свято могло бути встановлене замість язичницького (ця теорія не набула великого поширення). Нарешті, можливі паралелі між Воздвиженням Хреста 14 вересня і днем Розп'яття Спасителя 14 нісана, а також між Хрестовоздвиженням і святом Преображення, що святкується за 40 днів до того. Питання про причини вибору саме 13 вересня як дати святкування Оновлення (і відповідно 14 вересня як дати свята Хрестовоздвиження) в сучасній історичній науці остаточно не вирішене.
Оновлення та Хрестовоздвиження. У V в., За свідченням церковного історика Созомена, свято Оновлення відзначалося в Єрусалимській Церкві, як і раніше дуже урочисто, в продовження 8 днів, протягом яких «викладалося навіть таїнство Хрещення» (Церковна історія. 2. 26). Згідно збереженого у вірменському перекладі єрусалимського Лекціонарію V в., На другий день свята Оновлення Чесний Хрест показували всьому народові. Тим самим, спочатку Хрестовоздвиження було встановлено як додаткове свято, що супроводжувало собою основне торжество на честь Оновлення – аналогічно до свят на честь Божої Матері на наступний день після Різдва Христового або св. Іоанна Хрестителя на наступний день після Хрещення Господнього.
Починаючи з VI ст. Хрестовоздвиження стало поступово робитися більш значним святом, ніж свято Оновлення. Якщо в Житії прп. Сави Освяченого, написаного в VI в. прп. Кирилом Скіфопольський, ще йдеться про святкування Оновлення, але не Воздвиження (гл. 67), то вже в Житії прп. Марії Єгипетської, яке традиційно приписується свт. Софронію Єрусалимському (VII в.), Говориться про те, що прп. Марія попрямувала до Єрусалиму на святкування саме Воздвиження (гл. 19).
Саме слово «воздвиження» (ypsosis) серед збережених пам'яток вперше зустрічається у Олександра Ченця (527-565), автора похвального слова Хресту, яке повинно читатися на свято Хрестовоздвиження згідно з багатьма літургійними пам'ятками візантійської традиції. Олександр Чернець писав, що 14 вересня - це дата святкування Воздвиження та Оновлення, встановленого отцями за велінням імператора .
До VII в. тісний зв'язок свят Оновлення та Хрестовоздвиження перестав відчуватися - можливо, з причини навали персів на Палестину і розграбування ними Єрусалиму в 614 г, що спричинило за собою полонення Чесного Хреста персами і часткове руйнування стародавньої єрусалимської літургійної традиції. Так, свт. Софроній Єрусалимський в проповіді говорить, що він не знає, чому в ці два дні (13 і 14 вересня) Воскресіння передує Хресту, тобто - чому свято Оновлення храму Воскресіння передує Воздвиженню, а не навпаки і що причину цього могли знати давніші єпископи.
Згодом саме Хрестовоздвиження стало основним святом, свято ж Оновлення єрусалимського храму Воскресіння, хоча і зберіглося в богослужбових книгах аж до теперішнього часу, зробилося передсвятковим днем перед Хрестовоздвиження.
Свято Хрестовоздвиження в соборному богослужінні Константинополя IX-XII ст. В Царгороді свято Оновлення єрусалимських церков не мало такого значення, як в Єрусалимі. З іншого боку, шанування Чесного Древа Хреста Господнього, що почалося ще за св. рівноапостольного імператора Костянтина і особливо посилилося після переможного повернення св. Хреста Імператором Іраклієм з перської неволі в березні 631 р. (З цією подією пов'язані також встановлення календарних пам'ятей Хреста 6 березня і в Хрестопоклонну неділю Великого посту), зробило Хрестовоздвиження одним з великих свят літургійного року. Саме в рамках константинопольської традиції, яка в післяіконоборчий період стала визначальною у богослужінні всього православного світу, Воздвиження остаточно перевершило свято Оновлення.
За різними списками Типікону Великої церкви, що відображає післяіконоборчу соборну практику Константинополя IX-XII ст., Святкування Хрестовоздвиження представляє собою п'ятиденний святковий цикл, що включає чотириденний період передсвята 10-13 вересня і день свята 14 вересня. Особливе значення надається також суботнім і недільні дні до і після Воздвиження, які отримали свої літургійні читання.
Поклоніння Чесному Хресту починалося вже в дні передсвята: 10 і 11 вересня для поклоніння приходили чоловіки, 12 і 13 вересня - жінки. Поклоніння відбувалося між утренею і полуднем.
В день свята 14 вересня богослужіння відрізнялося урочистістю: напередодні здійснювали святкову вечірню з читанням паремій; заради свята служили панніхіс (урочиста служба на початку ночі); утреня відбувалася по святковому чину («на амвоні»); після великого славослів'я відбувався чин Воздвиження Хреста. Після закінчення Воздвиження і поклоніння Хресту починалася Божественна літургія.
У візантійських післяіконобочих монастирських Типіконах устав свята Хрестовоздвиження отримав свій остаточний вигляд. Корпус співів свята по цим Типіконам в цілому один і той же; свято має перед-і віддання свята; літургійні читання свята, субот і неділь перед і після Воздвиженням запозичені з Типікону Великої церкви; із Константинопольської ж кафедральної традиції запозичений і чин Воздвиження Хреста на святковій утрені, в порівнянні з тією дещо спрощений. У Єрусалимському уставі починаючи з ранніх його редакцій XII-XIII ст. з'являється вказівка на піст в день Хрестовоздвиження. Прп. Никон Чорногорець (XI в.) В «Пандекті» писав про те, що піст в день Воздвиження ніде не позначений, але є загальноприйнятою практикою.
Згідно з прийнятим нині в Православній Церкві Єрусалимським уставом, святковий цикл Хрестовоздвиження складається з передсвята 13 вересня (з'єднаного зі святом Оновлення єрусалимського храму Воскресіння), свята 14 вересня (у XX-XXI ст - 27. Вересня за новим стилем) і семи днів післясвята, включаючи віддання 21 вересня.
Піснеспіви свята.
У порівнянні з гімнографіями інших двунадесятих свят, далеко не всі співи Хрестовоздвиження пов'язані саме з цією подією, багато хто з них входять до складу хресних піснеспівів Октоїха (на службах серед і п'ятниць всіх гласів), а також в послідувания інших свят на честь Хреста: Винесення Чесних Древ 1 серпня, Явлення знака Хреста на небі 7 травня, Хрестопоклонної неділі Великого посту, тобто складають єдиний корпус гімнографічних текстів, присвячених Хресту Господньому.
Гимнографічні послідування Хрестовоздвиження містить тропар Спаси, Господи, людей Твоїх ..., кондак: Вознісся на Хрест волею ..., канон прп. Косми Маїумського, велика кількість стихир (22 самогласна і 5 циклів подобнів), 6 седальнів і 2 Світильних. Канон в последованні Хрестовоздвиження тільки один, але дев'ята пісня в ньому включає не один, а два ірмоси і два цикли тропарів, причому чотири останні букви акровірша з восьмої пісні і першої групи тропарів з дев'ятої пісні канона продубльовані у другій групі тропарів дев'ятої пісні. Незвичність такої структури канону пояснює передання, що збереглося на Афоні, згідно з яким прп. Косма Маїумський, прийшовши до Антіохії на свято Хрестовоздвиження, почув в одному храмі, що його канон співають не на той наспів, який він сам мав на увазі, складаючи канон. Прп. Косма зробив співакам зауваження, але вони відмовилися виправити помилку; тоді преподобний відкрив їм, що він і є укладач канону, і в доказ склав ще одну групу тропарів дев'ятої пісні. У рукописах збереглися візантійські тлумачення на цей складно написаний канон, на основі яких написав своє тлумачення (що має велику популярність у грецьких Цекрвах) прп. Никодим Святогорець.
За матеріалами статті диякона Михайла Желтова і А.А. Лукашевича
«Воздвиження Хреста Господнього» з 9 тому «Православної Енциклопедії»
