Еспресо.TV продовжує цикл статей, присвячених світосприйняттю та настроям людей 100 років тому - напередодні Першої світової війни.
В липні 1914 року, навіть після вбивства спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда, ще не сталося нічого невідворотного. На вулиці стояло палке літо, Європа була визнаним світовим центром. Центром всього. Науки, культури, мистецтва і безумовно, військової сили…
«Ми живемо в ХХ сторіччі, подумайте лишень! Ми маємо грамофон, люди телефонують один одному за сотні миль, а Блеріо та інші вже злітають у повітря», - захоплювалися сучасністю персонажі роману Йозефа Рота «Марш Радецького».
На літаках власної конструкції французький льотчик Луї Блеріо в 1909 році перелітає протоку Ла-Манш, на фото літак Bleriot XI, збудований в 1914 році
Обкладинка першого видання роману австрійського письменника, уродженця Бродів Йозефа Рота «Марш Радецького», 1932 рік
Проте культурні здобутки аж ніяк не означали, що інтереси великих держав кудись зникли, а геополітика припинила існувати. Навпаки, європейці були готові конкурувати, а дехто все більше мріяв про війту.
Щоправда, ніяких непереборних протиріч ні між великими, ні між малими державами, про які розповідали згодом адепти марксизму не було і близько, ні політична криза, ні тим паче війна не були неминучими. Проте амбіції, мрії про національну велич, затьмарили європейцям розум і в 1914 році підштовхнули до прірви.
Гумористична карта Європи, 1914 рік.
Серби тішилися вдалим терактом. Юний вбивця, член націоналістичної організації «Млада Босна» Гаврило Принцип видавався їм справжнім національним героєм, зрештою серед сербів він популярний і понині. Їм здавалося, що при підтримці Росії вони вирвуть в Австро-Угорщини Хорватію, Боснію і Герцеговину, та й взагалі будь який шматок території, де тільки-но проживають, ті кого вони намітили собі в співвітчизників. Ці фантазії були жорстокими і можливо навіть безумними, проте далеко не безпідставними: за спиною Сербії стояла Російська імперія, котра марила Балканами і Константинополем. Тогочасне російське керівництво манерами на зовнішньополітичній арені не сильно відрізнялося від своїх нинішніх спадкоємців. «Ви серби, повинні працювати для майбутнього часу, оскільки отримаєте від Австрії багато земель», - підбурював керівництво Сербії до антиавстрійської політики тодішній голова МЗС Росії Сергій Сазонов. «Для Сербії ми все зробимо», - ще в лютому 1914 року заявив імператор Микола II. Загалом, нинішній російський президент Володимир Путін і голова МЗС Сергій Лавров, мали гідних попередників.
Вулиця в Белграді на честь Гаврила Принципа
Само собою, що за тиждень після підступного вбивства Франца Фердинанда та його дружини, вимагати від Австрії стриманості було доволі важко. Як і нині в Києві народ збирався на всіх майданах Відня співав патріотичних пісень, брутально критикував уряд і вимагав негайного проведення антитерористичної операції, покарання підступних вбивць і наведення порядку. «З дня вбивства і аж до оголошення війни у віденських ресторанах і народних садах щоденно проходили войовничі демонстрації, неслися патріотичні та антисербські пісні, лунали нападки на міністра закордонних справ Леопольда Бертхольда, за те що він не робить енергійних кроків», - згадував в своїх мемуарах міністр закордонних справ Австро-Угорщини граф Оттокар Чернін. При цьому граф зазначає, що звичайно, справжні державні діячі не повинні піддаватися вуличним гаслам, проте уникнути їх було вкрай важко.
«Багато з тих хто закликав до війни, помсти і «енергії», тепер, коли експеримент зовсім не вдався, засуджують та таврують ганьбою зрадницьку поведінку Бертхольда», - писав граф Чернін вже після війни, яка трагічно завершилась для його країни.
Граф Оттокар Чернін (1872-1932), став міністром закордонних справ Австро-Угорщини тільки в 1916 році, проте залишив цікаві спогади про передвоєнний стан
Звичайно, один на один шансів проти Австрії у сербів не було, але їх під’юджувала Росія і обіцяла всебічну підтримку. Тут уже виходила дзеркальна ситуація і самотужки боротися проти росіян, австрійцям довелося б дуже важко.
Проте і вони не залишилися без союзників, Німеччина обіцяла їм підтримку. І в цей момент одразу виникало питання, про те як поведуть себе ще дві тодішні світові потуги Франція і Велика Британія, тим паче, що вони були пов’язані військовим договором з Росією. Звичайно всі знали, що французи вже 44 роки мріяли повернути собі втрачені в 1870 році землі Ельзасу та Лотарингії, а Британія бачила пряму загрозу в прагненні німців стати морською державою №1 в світі, але, незважаючи на це все, на початку липня шанси на велику війну були мізерні. Всі крупні світові гравці хотіли локалізувати конфлікт виключно на Балканах. Французи, звичайно мріяли про древній Страсбург, але готові були почекати ще років 40, а то й більше, і вирішити територіальну суперечку, колись, у далекому майбутньому. Велика Британія, також не спішила, встрявати у війну.
Нові теології автопрому, 1914 рік.
Проте була одна країна, яка готова воювати будь-коли і переконана, що для захисту її національних інтересів вкрай необхідний контроль над Константинополем і домінуючий вплив на Балканах.
Називалась ця прекрасна держава Російська імперія. «Росія створила безвихідну ситуацію і викликала світову війну», - констатував згодом граф Чернін.
Можна не сумніватися, що й нині, 100 років потому, Росія створила б безвихідну ситуацію з неменшим задоволенням, проте на щастя, зараз Захід трішки інший, європейці здається таки навчились вирішувати конфліктні питання за столом переговорів. Тут залишається, щоправда, про всяк випадок постукати по дереву, але факт залишається фактом: без протистояння між європейськими державами шанси на глобальну кризу, навіть при всьому бажання нинішніх спадкоємців Миколи II і Сергія Сазонова – мінімальні.
Зате 100 років тому, вони виявилися просто чудовими. Тодішньому російському керівництву видавалося, що переможна війна на Балканах проти Австро-Угорщини та її союзників буде короткою і славною. Серед трофеїв бачився, не тільки Константинополь, але й Львів, який тодішнім російським інтелектуалам видавався аж ніяк не чужим і ворожим, а навпаки, споконвічним російським містом яке випадково загарбали спочатку поляки, а потім якось доволі несподівано і звичайно несправедливо, австрійці.
Проте, на початку липня 1914 року, точку неповернення ще не було пройдено.
Реклама в журналі «Нива», липень 1914 року.
Порівняно з сьогоднішнім поколінням російських журналістів їх попередники 100-річної давнини із знаменитого тоді журналу «Нива», просто таки, ангели миру. І в липні вони пишуть про художні виставки, новинки літератури, та технічні досягнення. Треба відзначити, що писати було про що. Тут тобі і винахід парашута і перші вдалі стрибки, окрім того, експерименти з виготовленням автомобільних кузовів з легкого бетону. Не говорячи вже про рекламу, яка вчить освіченого читача не гаяти часу і насолоджуватися життям…
Стрибок з парашутом, 1914 рік.
Проте в Росію збирався з візитом президент Франції Раймон Пуанкаре і журналісти «Ниви» переймались, чи не послабляться позиції президента оскільки на виборах до французького парламенту саме перемогли соціалісти на чолі з Жаном Жоресом. Вони категорично проти війни, тому залишається питанням, чи зможе Франція підтримати Росію в боротьбі за вплив на Балканах, коли прийде час виконувати обіцянки які цар Микола II щедро нароздавав сербам.
Французький президент Раймон Пуанкаре зібрався з державним візитом в Росію, липень 1914 року.
Тодішня російська еліта була переконана, що невелика, переможна війна на Балканах допоможе вирішити будь які соціальні та економічні проблеми. Досвід російсько-японської війни нічого не навчив росіян, вони і далі були переконані, що перемогти японців в 1905 році завадив Захід, і зокрема американці, які примусили заключити Портсмутський мир. Але з того часу, в 1914 році минуло вже 10 років, здавалося прийшов час знову спробувати військового щастя, проте тоді Росії потрібна була підтримка Франції зрештою, як і сьогодні французькі «Містралі»...
Лідер французьких соціалістів Жан Жорес (1859-1914 рр.), на антивоєнному мітингу, травень 1913 року
Між тим Європа, ще все ще жила цілком мирним життям. Австрійський письменник Стефан Цвейг, саме збирався в гості до свого друга письменника Еміля Верхана в Бельгію. Його звичайно тривожили войовничі пісні на майданах Відня, проте здавалося, що про війну не йдеться, максимум це військова операція проти підступних терористів.
Міністр внутрішніх справ Російської імперії (1905-1906 рр.) Пьотр Дурново попереджав Миколу II про фатальні наслідки військового конфлікту з західними сусідами
«Неможливо було позбутися враження, що відкрито готується якась акція, проте ніхто і не думав про війну. Ні банки, ні установи, ні навіть прості обивателі не змінили своїх планів. Що нам до цих вічних суперечок із Сербією, котрі, як ми знали, в принципі виникли через кілька торгових договорів, пов’язаних з експортом сербської свинини?», - писав згодом Цвейг.
Валізи було спаковано і знаменитий письменник вирушив в Бельгію, куди вже за два тижні переміститься епіцентр подій. А поки здавалося, ніщо не завадить насолодитися літом. «Напередодні від’їзду я йшов з приятелем через виноградники і старий виноградар сказав нам, - писав Цвейг, - Такого літа як це, давно уже ми не бачили. Це літо люди запам’ятають надовго!».
Старий виноградар виявився правим. Це літо запам’ятали надовго.
Точніше, назавжди…
