Коли ти молодий, здоровий, сповнений оптимізму ідеш по вулиці навіть не замислюєшся, яке це щастя: бачити світанок, сонце, небо, чути голос близьких. Коли поруч проїде людина в інвалідному візку, або пройде в чорних окулярах з білою тростиною, мимоволі задумаєшся: «Не дай Бог опинитись у такій ситуації…»
Біля нас живуть люди, які позбавлені такої розкоші: незрячі, глухонімі, та люди з іншими обмеженими можливостями. Повноцінним людям дуже важко зрозуміти їхні проблеми: відсутність пандусів у громадських місцях, відкриті люки, можливість отримати травму від машини, яка припаркована на тротуарі, світлофори, які не дають сигналу для «особливих», та й перехожі, які тебе ненароком штовхнуть і не вибачаться.
Щоб зрозуміти проблеми людей з особливими потребами необхідно хоча би на мить помінятись ролями. Уявити себе в образі фізично-обмеженої людини і зрозуміти весь тягар їхнього існування у нашому суспільстві мали можливість волонтери Карітасу, студенти Івано-Франківської Духовної семінарії. Для них 29.11.2012 працівники медико-соціального підрозділу «Домашня опіка», що діє на базі БФ “Карітас Івано-Франківськ УГКЦ” організували тренінг «Техніка та способи переміщень осіб, що користуються інвалідним візком. Супровід незрячих людей».
Під час виконання однієї із вправ тренінгу волонтери відчули себе в’язнем власної безпомічності і розгубленості – їм на декілька хвилин зав’язали очі. В ролі незрячої людини вони намагалися за допомогою тактильних відчуттів розпізнавати предмети, долати дистанцію з перешкодами, спускатись по східцях, звичайно за допомогою супроводжуючого. Тільки такі завдання дали можливість відчути повсякденне життя інваліда по зору і велику відповідальність, що лягає на супроводжуючого.
Наступний етап тренінгу дозволив волонтерам ознайомитися з видами інвалідних візків, опорно – рухових апаратів, підлокітників. Під керівництвом тренера навчилися прийомам та техніці збору та демонтажу інвалідного візка. Під час заняття вони навчилися техніки переміщення у інвалідному візку у різних побутових умовах: при подолані пандуса, сходової клітки, порогів.
Особлива увага наголошувалася на налагодження співпраці доглядальника та людини з особливими потребами. Тренери продемонстрували важливість дотримання певного алгоритму дій, озвучення рухів по відношенню до хворого, застосування різних прийомів та техніки переміщень за допомогою підручних засобів. Робота із людьми з особливими потребами потребує фахового і безпечного підходу зі сторони доглядальника чи волонтера, щоб не нашкодити собі і неповносправній особі. І головне, що доглядальник дає змогу відчути людині бережливе ставлення до себе, як до повновартісної людини.
По закінченні тренінгу тренінгу обговорювали вправи та власні відчуття, ділились враженнями про важливість роботи доглядальника чи соціального працівника. Майбутні священики та волонтери отримали великий досвід, завдяки якому, побачивши на вулиці людину з обмеженими можливостями, вони обовязково протягнуть їй свою руку допомоги.
