На Сході України тисячі бійців ризикують своїм життям. А Міністерство оборони і підприємства Державного концерну "Укрборонпром", покликані забезпечити захисників засобами захисту, озброєнням та бойовою технікою, цинічно приторговують тим, чого потребує фронт, влаштувавши колосальний розпродаж зброї на внутрішньому ринку.
Україна впродовж багатьох років входила до числа великих продавців озброєнь на світовому ринку. Після розпаду СРСР нашому Міноборони дістався найбільший арсенал зброї. Утримувати таку кількість озброєнь для держави було доволі накладно, відтак усе непотрібне армії реалізовували на зовнішньому ринку, а кошти від цих продажів надходили в держбюджет для її фінансування.
Кожному очевидно: з початком бойових дій Кабінет міністрів мав ухвалити рішення про припинення будь-яких продажів зброї і бойової техніки як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, та спрямувати всі ці ресурси на забезпечення борців із агресором. Але уряд не тільки не зупинив процес розтягування військового майна. Він спокійно споглядає, як Міноборони через численних посередників організувало на внутрішньому ринку розпродаж автоматів, безпілотників, вертольотів, гранатометів, ракет, тобто всього того, що тепер могло б урятувати життя наших солдатів.
За цією схемою згідно звіту МО про реалізацію військового майна за перше півріччя, Міноборони "наторгувало" майже 84 млн грн. Із цієї суми підприємства-посередники, вповноважені урядом, "зрубали" майже 3,5 млн грн як комісійну винагороду, а понад
17 млн грн. пішло на "організації продажу" цього майна. Всі перераховані Міноборони кошти надходять у спецфонд, із якого, знову ж, фінансуються програми оборонного відомства, зокрема й матеріально-технічне забезпечення армії. Найбільш цинічне те, що організатори схеми наживаються на людях, котрі добровільно жертвують на закупівлю озброєнь для фронтовиків.
За словами відомого волонтера Світлани Зварич, яка займається забезпеченням батальйону "Азов", їй неодноразово доводилося мати справу з посередниками, що приторговували технікою та зброєю Міноборони:
— У самого Міністерства оборони ми нічого не закуповували. А от у його посередників — так. З останнього — колієукладачі БАТ-2, траншейні екскаватори МДК-3, а також інженерні машини розгородження ІМР. Це інженерна техніка, вкрай потрібна для розчищення блокпостів та знешкодження мін. Командир батальйону "Азов" Андрій Білецький доручив знайти й доставити БАТ-2 та ІМР на схід. Ми почали пошук. Уже після перших двох наших дзвінків на телефони, опубліковані на "автопродажних" сайтах, на нас вийшли продавці й запропонували потрібну нам техніку по 20 тис. дол. При цьому продавці визнали, що машини стоять на обліку в Міністерстві оборони України. Тобто ми маємо заплатити по 20 тис. дол. за кожну одиницю і потім самостійно отримати ці БАТ й ІМР у Міністерства оборони.
До того ж "наші" посередники оголосили, що через них "можна придбати будь-яке озброєння та будь-яку техніку", що є в Міністерства оборони, — від безпілотника до ГАЗ-66.
Півтора місяця тому, в ситуації повної безвиході, ми так купили в посередників БРДМ-2 за 18 тис. дол., а тягач МТ-ЛБ — за 14 тис. дол. Цинічність цієї угоди полягала в тому, що "продавці", знаючи, що кожна наша копійка — з пожертв, вимагали оплату тільки готівкою й тільки в доларах. А виходу в нас не було.
Зате продавці військових КамАЗів, які щойно отримали ці машини від Міністерства оборони, були "добріші": машини нам дісталися по 234 тис. грн. І вже зовсім "милосердною" була ситуація зі зброєю, якої також бракує нашому батальйону. Точніше, на папері її вдосталь. А те, що вона непридатна, клинить, — нікого не хвилює.
Я пишаюся своїм успішним "збройовим" шопінгом: купівля за гривні, та ще й безготівково 200 автоматів АКМ калібру 7,62 мм і 20 кулеметів на заводі "Маяк"! Правда, з кулеметами вийшов конфуз —
10 із них виявилися непридатними для стрільби. Але сам факт продажу зброї добровольцям під час війни знімає будь-які сумніви стосовно "ринковості" нашої економіки: мало яка держава продає зброю добровольцям, котрі захищають Батьківщину!
Окрема історія з СБР-3 (системи РЛС близької розвідки). Ми просимо ці радіолокаційні станції вже 3 місяці. Дуже зраділи, дізнавшись, що державний концерн "Укроборонпром" готовий поставляти необхідне обладнання і техніку. Зателефонували. Мила
дівчинка на гарячій лінії "Укроборонсервісу" спочатку запитала, чи є в нас гроші, а потім повідомила, що держава в особі державного концерну готова продати нам СБР-3 по 270 тис. грн. Ось так — щоб наші бійці могли виявляти ворога, нам треба зібрати на чотири станції понад мільйон гривень!
Тепер знову потребуємо КамАЗів. Нам запропонували новенькі, і за сущі "копійки" — всього лише по 15 тис. дол., із пробігом 200—500 км. Вони, за словами "продавців", законсервовані в одній із військових частин в Івано-Франківській області. Коли люди назбирають грошей, спеціально для добровольців "Азова" ці машини розконсервують.
Минулої п'ятниці КМУ прийняв постанову №376, згідно з якою заявки військових підрозділів мають задовольнятися протягом 48 годин. Учора (04.09.2014 р.) ми зробили заявку на два БАТ-2, дві ІМР, чотири СБР-3, чотири КамАЗи й МДК-3, особливо актуальну для захисту Маріуполя, оскільки ця машина риє окопи. Тобто наш перелік складається з того, що конче необхідне на фронті й що, ми точно знаємо, є в Міністерства оборони України. Тільки нам воно його запропонувало за гроші. За ті гроші, які збирає НАРОД.
Я хочу вірити, що адекватною відповіддю на такі факти злочинного "бізнесу" на крові власного народу буде карне провадження.
Впевнена, прокурори зобов'язані дати оцінку фактам саботажу. Чому підрозділи за кілька місяців війни, на тлі постійних заяв про відсутність координації, так і не отримали закритого (шифрованого) зв'язку ні між собою, ні з керівництвом АТО, ні з керівниками силових структур? Приміром, місяць тому було запропоновано забезпечити шифрованим зв'язком МВС. Проблема, котрої не може вирішити вже чотири тижні МВС, — як узяти на баланс обладнання, передане безплатно, — підсумувала Світлана Зварич.
Ось так просто реалізується схема, яка дозволяє отримувати уряду — додаткові кошти в бюджет, підприємствам-посередникам — комісійну винагороду, комерційним структурам — прибуток, а тіньовим ділкам — виводити в тінь мільйонні суми, наживаючись на найдорожчому — людських життях. Важко не назвати це злочином. Важко зрозуміти позицію уряду, за Конституцаєю відповідального за матеріально-технічне постачання силовиків. Важко припустити, що уряд не в курсі. Оскільки саме Кабінет міністрів затверджує переліки військового майна на продаж. Саме Кабінет міністрів наділяє повноваженнями підприємства, які продають зброю та бойову техніку.
Треба назвати "героїв", котрі особливо відзначилися в розпродажі військового майна. Так, за даними за перше півріччя, тільки у 2014 р. державна фірма "Укрінмаш" на внутрішньому ринку продала 35900 автоматів АКМ (калібр 7,62 мм), 1237 гранатометів РПГ-7У, майже 5 тис. авіаційних ракет, 60 протитанкових ракетних комплексів "Фагот". Ще одне державне підприємство — "Промоборонекспорт" — продало на внутрішньому ринку десять БТР-70, підприємство "Спецтехноекспорт" — 23 безпілотники "Рейс". До кого "пішли" 10 тисяч касок та два вертольоти Мі-8? Перелік продавців і "товарів" досить розлогий.
Залишається поставити кілька риторичних запитань. Чому такі цинічні торгашеські схеми, схеми збагачення на крові захисників, влаштовують владу воюючої країни? Чому бійці мусять за гроші отримувати в держави те, що держава повинна поставляти їм безплатно? Чому держава, запроваджуючи "податок на війну", ще й заробляє на платниках податків, які жертвують на потреби бійців? Чи відомі державі та уповноваженим нею продавцям кінцеві одержувачі БТР, БРДМ, АК, ПКМ, РПГ, "Фаготів" і безпілотників? Чи відомо, куди потрапляють автомати й бронетранспортери, КамАЗи і гранатомети, реалізовані на внутрішньому ринку?
Встановити, кому все це продається, нескладно: покупці зафіксовані в договорах купівлі-продажу, акти прийому-передачі зберігаються в Міноборони. А ось хто є реальним власником зброї і бойової техніки?Добровольчі батальйони? Незаконні збройні формування? Організовані злочинні угруповання, які "віджимають" бізнес на гримучому сході чи на тихому заході країни? І хто, нарешті, відповість на ці запитання? Хто відповість за це? І хто покладе цьому край?
