Заради ілюстрації можна подумати про фотографування на телефони під час бойових дій і воєнних ситуацій в Україні за останні місяці.
Варто про це подумати, уявляючи наскільки іншим стає все, що відбувається, із з'явою такого – здавалося б малозначимого – феномену.
І важливим пунктом цього роздумування стає висновок, що ні, ніякий він не малозначимий. Адже з цими всілякими приватними фотографуваннями іншим стає абсолютно все. І ті, кого фотографують, і ті, хто фотографує, і ті, хто ці фотографії врешті розглядає.
Уявивши собі це все, погодившись із впливом цього на все, робимо наступний крок. Таких пунктів, які впливають не менше, як фотографування, є сотні тисяч. Навіть не аналізуючи само розгортання безлічі явищ, мусимо усвідомити, що у час війни не лише вчинки та постава, але й погляди і переконання більшості автономних осіб є чинником, який важить. Особливо у теперішні часи постмодернізму.
Після таких висновків стає легше усвідомити очевидну річ: війна – складнюща екосистема. Війна – це ускладнена певними збоями екологія. Екологія не буває поганою чи доброю, як про це писали провінційні журналісти два десятиліття тому – мовляв, тут погана екологія.
Екологія – це передовсім практика співіснування всього зі всім, у якому враховуються можливості і життєві інтереси кожного елемента системи.
Найважливішою ознакою екосистеми є її виробленість, яка пов'язана із тривалістю зрівноваження усіх сил. Тобто, екосистеми є повільними, вони не можуть перебудовуватися миттєво. Власне через цю повільність Україна так довго (хоч двадцять років не є нічим довгим для екології) здавалася нерухомою і безсенсовною. Власне через цю повільність всілякі ідеї про фундаментальні зміни у суспільстві і державі не мали шансу на швидку реалізацію.
Нарешті війна стала тим екологічним фактором, який довів до критичної межі виживання усю систему. Дякувати Богу, цей фактор не став убивчим. Але його пресинг спричинив прискорену перебудову всієї екосистеми. Настільки інтенсивної, що тепер мало хто з нас здатен живо пам'ятати, як було кілька місяців тому. І все ж власне та повільність системи не дає можливості різкого переходу всіх елементів до стану війни. Тому і маємо такий дивний стан – війна і невійна одночасно.
Але механізми прискорення вже запущені самою екосистемою. А це, враховуючи її повільність, означає тільки одне – ця війна надовго.
Невдовзі більшість елементів системи, кожен з яких є вагомим фактором врівноваження, запрацює так, як слід у стані війни. А тоді потрібно буде ще багато часу, щоби повторно переорієнтувати всю систему.
Тим паче, що кожен такий перерахунок взаємодії чинників виробляє адаптацію усіх елементів до оновленої екології. Адаптація створює умови для нових життєвих інтересів.
Ця війна буде тривалою, бо надто великій кількості великих і дрібних чинників вона стала потрібною. Потрібною не тільки тому, що з нею пов'язані чисельні інтереси, віднайдені сенси, а передовсім через залежність від повільності адаптації всередині екосистем, вражених критичним фактором.
