Чому нам буває страшно заговорити з незнайомою людиною, як чужа реакція впливає на самооцінку та чому для впевненості не обов’язково бути душею компанії?
Про це говорили дівчинка Софія та дитяча психологиня Ірина Волощук, пише Фіртка.
Софія розповіла, що спілкуватися з людьми їй тривалий час було непросто. У школі в неї не було друзів, через що вона почувалася відстороненою від інших.
«Мені ніколи не було легко ні з ким спілкуватись», — розповіла дівчинка.
Згодом Софія подружилася з однією дівчинкою, однак їхня дружба змінилася після того, як у класі з'явилася інша учениця.
За словами Софії, подруга почала більше спілкуватися з тією дівчинкою, а про неї забула.
Зараз дівчинка має друзів, однак знайомитися з новими людьми їй досі страшно.
В інтернеті, каже Софія, знайомитися їй значно простіше. Натомість підійти до незнайомої людини й першою розпочати розмову — складно через страх її реакції.
Психологиня звернула увагу на те, що цей страх може впливати на сприйняття себе. Коли людина бачить негативну реакцію або навіть погляд незнайомця, у неї може виникати думка: «Зі мною щось не так». Через це з'являється бажання уникати спілкування.
За словами Ірини Волощук, уникнення не допомагає позбутися страху, адже в повсякденному житті все одно виникають ситуації, коли потрібно звернутися до незнайомої людини — у магазині, кав'ярні, транспорті чи в іншому місці.
Маленькі кроки до впевненості
Софія розповіла, що поступово почала змінювати свою поведінку. Раніше, коли йшла вулицею повз незнайомих людей, вона дивилася під ноги.
«Я стараюся голову піднімати, а не ходити отак», — пояснила дівчинка.
Вона також почала менше звертати увагу на погляди перехожих.
Ще одним кроком для Софії стало самостійне гуляння. Одного разу подруга не змогла піти з нею, і дівчина вирішила прогулятися сама.
«Я собі топаю, типу, спокійно, дивлюся, ой, ой, ой, як же мені все одно на всіх. Йду, собі кайфую», — згадує Софія.
Психологиня називає такі дії поступовими кроками, які допомагають людині почуватися впевненіше.
Окремо вони поговорили про ситуацію, коли Софію нещодавно запитала незнайома жінка, де в церкві можна купити свічки. Дівчина не знала точної відповіді, але не розгубилася: пояснила, що не впевнена, де саме їх продають, і запропонувала можливий варіант.
Після цього Софія відчула сильну гордість за себе.
Ірина Волощук звернула увагу на важливу деталь: для того, щоб відповісти незнайомій людині, не обов'язково бути на сто відсотків упевненою у своїй відповіді. Якщо чогось не знаєш, можна сказати про це прямо або пояснити ту частину інформації, у якій упевнений.
Під час розмови психологиня також пояснила, що коротка пауза перед відповіддю може допомогти впоратися з першою емоційною реакцією та дати можливість обдумати ситуацію.
«Не треба старатися бути душею компанії»
Софія та Ірина Волощук поговорили і про бажання підлітків сподобатися іншим та бути помітними у компанії.
Софія зізналася, що сама хотіла бути «душею компанії» — людиною, яка постійно жартує та розважає інших. Проте зрозуміла, що постійно намагатися бути смішною не означає почуватися комфортно серед людей.
На думку психологині, у спілкуванні важливіше не постійно справляти враження, а залишатися собою.
Вони також згадали історію про хлопця, який вважав, що для впевненості в компанії йому потрібно якомога більше читати, щоб бути достатньо ерудованим і підтримувати будь-яку розмову.
Софія зауважила, що читати та бути ерудованим — це добре, але неможливо знати все.
«Якщо він знає тему, він її підтримує. Тому не треба все-все-все знати», — сказала дівчина.
Психологиня погодилася, що людині не потрібно постійно підлаштовуватися під інших, аби заслужити їхню увагу.
«Я нормальна, коли мені страшно»
Говорячи про комфортне спілкування, Софія зазначила, що хотіла б мати велику компанію друзів, у якій можна було б бути собою і не боятися осуду.
У відповідь Ірина Волощук наголосила на важливості прийняття власних емоцій.
«Я нормальна, коли я сумую, я нормальна, коли мені страшно, я нормальна, коли я не впевнена, я нормальна, коли я не хочу спілкуватися», — пояснила психологиня.
За її словами, не варто вимагати від себе постійної впевненості та ідеальної поведінки. Розуміння того, як потрібно діяти, не означає, що людина одразу зможе це робити. Для цього потрібні практика та поступові кроки.
Ще один важливий момент, який обговорили під час розмови, — необхідність відділяти ситуацію від власної особистості. Наприклад, якщо розв'язався шнурок, забруднився одяг чи впали серветки, це не означає, що «зі мною щось не так». Це просто ситуація, яку можна виправити.
Так само і чужа думка не визначає людину. Якщо хтось негативно відгукується про тебе, це насамперед його враження, а не об'єктивна правда.
Розмова Софії та Ірини Волощук зводиться до простого висновку: впевненість не обов'язково починається з великих змін. Іноді це лише можливість підняти голову, дати собі кілька секунд на відповідь, зробити крок назустріч іншій людині й дозволити собі бути собою.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
