Калушанин Станіслав Стовбан, якому вдалося вижити у Донецькому аеропорту, побувати у полон терористів, перенести важкі операції і пройти реабілітацію, підписав новий контракт із Збройними Силами України до кінця особливого періоду.
Героїчну історію Станіслава Стовбана розповідає прес-служба Міністерства оборони, пише Курс.
Станіслав Стовбан був одним із "кіборгів", які останніми боронили донецький аеропорт. Тоді йому навіть ще не виповнилося і 22 років. У самісіньке пекло АТО він потрапив добровільно. На той час від терміналу вже майже нічого не залишилось. Власне, як і сил та необхідних боєприпасів у його оборонців.
За словами самого Станіслава, самого об’єкту оборони теж не стало. Та терористам все одно не вдавалося вибити кіборгів. Тоді вони пішли на вже звичну підлу тактику – підірвали місце укриття українських воїнів.
"Я потрапив до армії за мобілізацією. І вже разом із 80-ю бригадою ВДВ відправився на схід України. До речі, в ДАП відправляли тільки за бажанням. Всі розуміли, наскільки там небезпечно, та я, навпаки, хотів їхати боронити від окупанта, – розповідає Станіслав. – В аеропорту було повно чеченських найманців та російських кадрових військових, навіть ФСБшний спецпідрозділ "Вимпел".
Наприкінці протистояння стало ясно, що будівля розсипається від постійних атак терористів і треба евакуювати військових. Були три спроби прориву, й всі невдалі. Як говорить Станіслав, було ясно, що їх не вдасться витягнути, і тому "кіборги" готувалися до оборони. Тоді й сталися ті два потужних вибухи.
"Перший вибух ми пережили вдало – без втрат. Терористи думали, що нас вже нікого не лишилося у живих, та ми їм "всипали" так, що вони розбіглися. Відносне затишшя протривало декілька хвилин. Ми стали перекурити і стався других вибух. Я опинився під завалами. Мене вибухом підкинуло вверх і опинився не з самого низу, а придавило тільки однією плитою, – розповідає хлопець. – Я був дуже сильно поламаний. Дві ноги майже тільки на штанах трималися. Ще зламані ребра. Так я пролежав усю ніч".
Із полону заспокоював батьків. Багато побратимів Станіслава схід сонця вже не побачили. Щоб врятувати тих, хто був сильно поранений, було вирішено йти на перемовини з терористами. Це мав зробити Анатолій Свирид.
"Вони виконали усі умови, окрім того, коли я попросив дати телефон, щоб командування надало транспорт для евакуації поранених, бойовики відповіли: "Поранені поїдуть до нас!", – розповідає Свирид.
Всіх поранених доставили до донецького госпіталя. Станіславу там ампутували ліву ногу, та вдалося врятувати праву.
Як згадують батьки кіборга, він телефонував до рідних із полону та заспокоював їх.
"Був дуже спокійний. Телефонує і розказує, що все з ним добре, що відрізали одну ногу. А потім почав нас заспокоювати, – розповідає батько Володимир. – Я був щасливий, що він знайшовся живий. Тоді сказав йому: "Синку, ти в нас ще будеш бігати!"
Вже за кілька днів його обміняли. Адже кіборг потребував дорогого лікування. Так, Станіслав потрапив до столичного військового шпиталю. Йому провели кілька операцій, а вже влітку почав ходити на протезі. Зараз хода хлопця не видає, що у нього замість однієї ноги протез.
Та довго вдома Станіслав не відсиджувався. Він знову повернувся на службу, підписав контракт із Збройними Силами України до кінця особливого періоду. І зараз працює інструктором у навчальному центрі ВДВ у Житомирі.
