На території Донеччини знаходиться старовинне місто Святогірськ, історія якого сягає своїм корінням в глибоку старовину. Назва міста безпосередньо пов’язана з розташованим на околицях, на схилах річки Північний Донець, печерного монастиря, відомого під назвою Святогірська Свято-Успенська Лавра. Хоча місто вперше згадується в письмових джерелах 1526 році, вочевидь, що й саме поселення, і православна обитель з’явилися на цьому місці значно раніше. Історики схиляються до думки, що печерний монастир був заснований ще за часів Київської Русі.
Попасть в Святогорск из Киева можно на поезде. Если вы увлекаетесь пешеходным туризмом, то окрестности этого города – отличное место для пеших прогулок и походов. Из снаряжения вашей команде понадобятся рюкзаки, палатки туристические, спальники и многое другое. Походные маршруты вы сможете без проблем найти в интернете, а необходимые вещи купить в магазине Мультиспорт.
Одні дослідники вважають, що Святогірській лаврі поклали початок вихідці з Києво-Печерської лаври, інші дослідники висувають версію, що монастир на Святій горі був заснований монахами з Греції – вихідцями з найвідомішого православного монастиря на горі Афон. Згідно з офіційною версією, висунутою вітчизняними істориками, засновником древнього монастиря є преподобний Іоасаф, але це твердження не витримує критики. Так чи інакше, печерний храм і розташовані навколо нього чернечі келії протягом багатьох століть залучали ченців з інших обителей і численних паломників.
У 1624 році Святогірська обитель навіть отримала офіційну грамоту від царя, метою якої було подальший розвиток монастиря, розташованого на південних рубежах російської імперії, які потребували захисту від степових кочівників і набігів кримських татар. Біля монастиря в своєрідному природному притулку – місці, з трьох боків оточеному високими скелями, була заснована і невелика фортеця, яка до наших днів не збереглась. У цій фортеці, згідно з царським указом, постійно знаходився невеликий загін воїнів, а казарми для гарнізону були влаштовані в печерах, вирубаних в крейдяній скелі. У фортеці знаходилися і чотири гармати, за допомогою яких можна було захиститись від набігів татар, що не раз грабували не лише місцевих жителів, але і сам монастир. Можливо, обороною монастиря займалися і самі брати-монахи, так як історія зберегла ім’я Якова – ченця-гармаша, про якого стало відомо завдяки записам у монастирському синодику, датованим 1710 роком. З кожним роком монастир розвинався, на його території будувалися нові храми, збільшувалося число чернечої братії. Російські царі виділяли чималі кошти на розвиток Святогірської обителі, виділяли чимало грошей і цінностей на придбання церковного начиння та утримання ченців, дарували монастирю і цінності, і хлібне забезпечення, і навколишні села, і величезні земельні угіддя. Згодом монастир розрісся, келії і церкви були побудовані не тільки в печерах і на високій скелі, а й на “Подолі”.
А потім життя монастиря перервалося на півсторіччя, і причиною тому стали не спустошливі набіги кримських татар, не стихійне лихо, не чума і морові виразки, а указ російської імператриці. У 1787 році за розпорядженням Катерини II чернеча обитель була розформована, монахи розігнані. Всі багате майно монастиря було конфісковано в російську скарбницю, а вся територію, на якій розташовувався монастир, і великі земельні угіддя, а також навколишні села були перетворені в Святогорський маєток і подаровані фавориту імператриці – Григорію Потьомкіну. Протягом десятиріч діяв лише один монастирський храм, перетворений на парафіяльну церкву. І тільки після того, як Святогірської маєток перейшов в руки нових господарів – Тетяни Борисівни та Олександра Михайловича Потемніков, які вирішили відновити давню обитель, історія монастиря здійснила крутий поворот. Починаючи з 1844 року, почалась реставрація старих будівель та будівництво нових храмів Святогірської обителі.
Першими поселенцями відновленого монастиря стали ченці з Глинської обителі. За короткий час діяльність монастиря була відновлена, протягом декількох років тут з’явилися нові трапезні та готелі для паломників, будинок настоятеля або інші корпуси. А вершину скелі прикрасила нова Преображенська церква в силі бароко, були закладені і інші храми, у тому числі й Успенський собор, назва якого з’явилося і в назві самої чернечої обителі. Будувалися не тільки храми, але і майстерні, кузні, власний свічковий заводик та пасіка, за допомогою яких ченці не тільки самостійно задовольняли свої потреби, а й продавали багато товарів. У наступні десятиріччя на хуторі ченцями була побудована лікарня для місцевих жителів, а в монастир стікалися паломники з усієї території Російської імперії.
Але відбувся Жовтневий переворот, і древній монастир розділив долю багатьох храмів Радянського Союзу. У 1918 році Святогірська обитель була розграбована, коштовне церковне начиння і безцінні ікони конфісковані, а багато ченців безжально вбиті. В 1922 році на території монастиря був відкритий Будинок відпочинку, в якому могли виправити своє здоров’я робітники Донбасу. За роки радянської влади Святогорський монастир буквально зрівняли з землею. І щоб більше нічого тут не нагадувало про стародавньому монастирі навіть назва місцевості “Святі гори” було перейменовано на “Червоні гори”.
Відродження і нове життя
Пройшло 70 років, Радянський Союз розпався. У 1992 році в стародавньому місці, де сильна енергетика відчувається буквально на кожному кроці, знову з’явилися монахи, а до 1995 року чисельність нових поселенців значно збільшилася. Реставрація обителі продовжується по нинішню пору, до теперішнього часу вже вдалося відновити трапезну, в якій багато років перебувала монастирська їдальня, відреставровані всі вцілілі за роки радянської влади господарські будівлі, відновлені печерні храми. На місці знищених і підірваних церков та соборів будуються їхні точні копії. Вдалося навіть повернути частину церковного начиння і старовинних книг, які в роки радянської влади експонувалися в музеях країни. 9 березня 2004 в історії монастиря відбулася знаменна подія – він отримав статус лаври, і з того часу обитель носить назву Свято-Успенська Святогірська Лавра.
За останні десятиріччя лавра отримала широку популярність не тільки в Україні, а й за її межами, сюди приїжджають не тільки численні паломники, а й туристичні екскурсійні групи. Оглядаючи всі монастирські будівлі, в очі впадає величний Успенський собор, який з повною впевненістю можна назватись серцем лаври. Архітектура храму досить еклектична – вбачаються і візантійські, і традиційно російські елементи, а купол собору нагадує прикрашену православним хрестом цибулинку. Неподалік від собору розташований Нижній павільйон, в якому збираються паломники, які бажають відвідати монастирські печери і помолитися в підземних храмах – найдавнішій частини монастиря. Вузький хід веде паломників вглиб скелі, де знаходиться невелика підземна церква Антонія та Феодосія. А за величною будівлею собору знаходяться монастирські майстерні та кузня, а місцеві ковалі повністю забезпечують потреби монастиря.
Туристи, що приїжджають у Святогірськ, можуть оглянути національний природний парк “Святі гори” комплексно. Крім монастиря, тут знаходяться пам’ятники археології, історії та культури. Прогулюючись по парку, можна побачити більше ста рідкісних рослин, вже давно занесених до Червоної книги, почути спів птахів. В нинішній час на території заповіднику будується етнографічний музей, причали для човнів і готелі для туристів. Скоро тут будуть влаштовуватися і ярмарки з виробами народних умільців і майстрів з усієї території України.
